Кечкемет-Будапештська операція

Кечкемет-Будапештська операція
Будапештська операція Німецько-радянська війна
Підрозділ Ваффен-СС на вулицях Будапешта під час боїв за місто. Жовтень 1944
Дата: 29 жовтня—6 листопада 1944 Місце: Центральна Угорщина Результат: частковий успіх Червоної армії, вихід передових формувань до передмість Будапешта
Сторони
СРСР Румунське королівство	Третій Рейх  Угорщина
Командувачі
Родіон Малиновський Іван Шльомін Пилип Жмаченко Ісса Плієв Карп Свиридов Сергій Горюнов	Йоганнес Фріснер Максиміліан Фреттер-Піко Густав Яні
Військові формування
2-й Український фронт 1-ша румунська армія	Група армій «Південь» * 6-та армія * 2-га угорська армія

Кечкемет-Будапештська операція — фронтова наступальна операція радянських військ лівого крила 2-го Українського фронту в ході Будапештської операції за часів німецько-радянської війни. Операція, разом з діями правого крила фронту стала першим етапом великої битви за столицю Угорщини й тривала з 29 жовтня до 6 листопада 1944 року.

28 жовтня 1944 року Ставка Верховного Головнокомандування директивою № 220251^[1] підтвердила усний наказ Сталіна не пізніше 29 жовтня силами 46-ї армії генерал-лейтенанта І. Т. Шльоміна і 2-го гвардійського механізованого корпусу генерал-лейтенанта К. В. Свиридова перейти у наступ в межиріччі Тиси та Дунаю^[2].

Відповідно до плану операції, 46-та армія силами двох стрілецьких і одного механізованого корпусів мала завдати удар в загальному напрямку на Кечкемет. До середини дня 29 жовтня частини Червоної армії повинні були вийти на рубіж Надькереш — Лайошміже — Іжак. Головною метою було знищити оборону супротивника на західному березі Тиси і тим самим забезпечити переправу сюди 7-ї гвардійської армії. Після цього 46-та армія, посилена 4-м гвардійським механізованим корпусом, мала рушити на Будапешт^[2].

7-ма гвардійська армія одержала завдання з ранку 30 жовтня перейти в наступ з району на схід від Сольнока, форсувати Тису і на кінець дня вийти на рубіж Тосег — Надькереш. 6-та гвардійська танкова армія з резерву фронту призначалася для підтримки наступальних дій на Будапешт у смузі 7-ї гвардійської армії.

Інші армії фронту (за винятком 40-ї і 4-ї румунської) повинні були форсувати Тису та захопити плацдарми на її західному березі.

4-й Український фронт наступом углиб Чехословаччини мав скувати 1-шу німецьку танкову армію, не допустивши її просування на будапештський напрямок.

3-й Український фронт продовжував перегрупування і зосередження головних сил у югославському Банаті, одночасно передовими частинами планувалось захопити плацдарми на правобережжі Дунаю і підтримати загальний наступ на території Угорщини.

До 3 листопада планувалося завершити операцію та вийти на рубіж Ішасег — Будакесі — Ерд.

29 жовтня 1944 року, у другій половині дня, війська 2-го Українського фронту маршала Радянського Союзу Родіона Малиновського перейшли в наступ. Війська лівого крила фронту прорвали оборону 3-ї угорської армії в межиріччі Тиси і Дунаю. На кінець другого дня 46-та армія просунулася вперед на 20—40 км, 7-ма гвардійська армія тим часом захопила плацдарм на правобережжі Тиси. Спроби німецьких військ утримати Кечкемет силами 24-ї танкової дивізії не принесли бажаних результатів. 15-та піхотна та 8-ма резервна угорські дивізії залишили свої позиції. Ситуація була настільки критичною, що змусила німецьке командування звернутись до угорської жандармерії з вимогою перекрити усі дороги на Будапешт та затримати війська, які відступали. До ранку 1 листопада Кечкемет був повністю взятий під контроль Червоної армії^[2].

Для розвитку успіху Червоної армії у бій ввели 2-й гвардійський механізований корпус, який швидко вийшов на оперативний простір та опанував важливі населені пункти на глибині близько 50 км. Однак контрударом 24-ї танкової дивізії вермахту та ряду інших частин противника корпус був зупинений і перейшов до оборони.

Зважаючи на низьку боєздатність угорських військ, зі свого оборонного рубежу на Тисі була знята 6-та німецька армія. На її основі утворили армійську групу «Фреттер-Піко» з підпорядкуванням усіх угорських та німецьких військ, які діяли в межиріччі Тиси і Дунаю. Основною задачею новоствореної армійської групи була оборона Будапешта.

2 листопада 2-й і 4-й гвардійські механізовані корпуси Червоної армії просунулися ще на 75 км, а 3 листопада зайняли місто Альшонемеді на відстані 15 км від угорської столиці. На південь від Сольнока Тису форсувала кінно-механізована група (4-й та 6-й гвардійський кавалерійські та 7-й механізований корпуси) генерал-лейтенанта І. О. Плієва.

Але до того часу Вермахту вдалося перекинути під Будапешт 4 дивізії: 13-ту танкову, 8-му кавалерійську СС «Флоріан Гайєр» та 22-гу добровольчу кавалерійську СС «Марія Терезія», а також панцергренадерську (мотопіхотну) «Фельдхернхалле». Залишки розбитих під Кечкеметом угорських військ були частково відведені на острів Чепель, а частково в Будапешт, де були включені до складу німецьких частин і брали участь в обороні міста. Вже 4 листопада наступ Червоної армії відбили, а в районі міста Пилиш німецькі танкові частини перейшли в контратаку. Станом на 6 листопада радянські війська змушені були відійти на рубіж Такшонь — Монор.

4 листопада з метою уникнути великих втрат Ставкою ВГК була видана директива № 220256^[1] про припинення наступу на Будапешт та підготовку нової операції. Фронтальний удар вирішили замінити на охоплення міста з двох сторін. Командувач 2-м Українським фронтом Р. Я. Малиновський отримав наказ сконцентрувати сили правого крила і центру фронту у складі 7-ї гвардійської, 53-ї, 27-ї і 40-ї армій на західному березі Тиси та підготувати наступ на столицю Угорщини з північного та північно-східного напрямку. 46-та армія отримала бойове завдання підтримати загальний наступ на Будапешт з південного напрямку.

• Битви та операції німецько-радянської війни
• Десанти в Радуєвац та Прахово
• Інстербурзько-Кенігсберзька операція
• Грацько-Амштеттенська операція
• 33-тя кавалерійська дивізія СС (3-тя угорська)
• Угорщина в Другій світовій війні

Виноски

Джерела

• Будапештская стратегическая наступательная операция(рос.)
• Будапештская наступательная операция 29 октября 1944 г. — 13 февраля 1945 г.(рос.)

• David M. Glantz, The Soviet‐German War 1941–45: Myths and Realities: A Survey Essay.
• Гостони, Петер. Кровавый Дунай. Боевые действия в Юго-Восточной Европе 1944—1945. — Москва: Центрполиграф, 2013. — 413 с. — ISBN 978-5-9524-5068-4. (рос.)