Київське вище військове інженерне училище зв'язку

Київське вище військове інженерне училище зв'язку
рос. *Киевское высшее военное инженерное дважды Краснознаменное училище связи им.М.И.Калинина, КВВИДКУС*
Київське вище військове інженерне училище зв'язку; рос. Киевское высшее военное инженерное дважды Краснознаменное училище связи им.М.И.Калинина, КВВИДКУС
КВВІУЗ
	Головний корпус КВВІДЧУЗ імені Калініна М. І.
	?координати:
Тип	військовий навчальний заклад і училище
Країна	СРСР і Україна
Розташування	м. Київ
Засновано	1 березня 1919
Закрито	1992
Адреса	01011, Київ, вул. Князів Острозьких, 45/1

Київське вище військове інженерне двічі Червонопрапорне училище зв'язку ім М. І. Калініна (КВВІУЗ) — військовий навчальний заклад СРСР, що готував офіцерів військ зв'язку. Існувало у 1919—1992 роках, після розпаду СРСР на його базі було створено Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації України.

Історія

Днем започаткування ВВНЗ вважається 1 березня 1919 року, коли за наказом Головного штабу Республіки № 220 у Москві було затверджено штат командного складу інженерних курсів. Але є точка зору, що училище виникло на базі Першого Київського Констянтинівського військового училища та зберігає традиції ще дореволюційних "військових шкіл кантоністів", першим з яких була Варшавська школа кантоністів. В цьому контексті - можна стверджувати, що Перше Констянтиніське училище з складом юнкерів, офіцерів складу командирів та викладачів, набір яких відбувався вже за межами Києва (на Півдні, в Криму) та московські інженерні курси, як структури, існували одночасно під час громадянської війни, а поновлення училища в Києві відбулося лише згодом. ^[1]

1 грудня 1919 р. Проведений перший випуск.

1 травня 1920 року курси прибули до Харкова, а потім 20 серпня 1920 р. були передислоковані до Києва й розмістились на території колишнього юнкерського Костянтинівського училища.

23 квітня 1923 р. В. І. Ленін обраний почесним курсантом-інженером

1 листопада 1924 року курси перейменовано на Київську школу зв'язку,

20 грудня 1926 р. Присвоєння школі імені М. І. Калініна

5 лютого 1931 р. Перейменування школи в Київську ударну школу зв'язку

травень 1936 р. Перший випуск лейтенантів

6 березня 1937 року — Перейменування школи на Київське військове училище зв'язку імені М. І. Калініна.

червень—липень 1941 р. Участь в обороні Києва

серпень 1941 р. Евакуація в Красноярськ

28 лютого 1944 року на честь 25-ї річниці з дня започаткування й за видатні успіхи у справі підготовки офіцерських кадрів для частин зв'язку та бойові заслуги перед Вітчизною училище нагороджено Орденом Червоного Прапора.

з березня 1944 р. Реевакуація училища в Київ.

23 червня 1962 р. Проведений 100-й випуск офіцерів

4 грудня 1965 училище перейменовано на Київське вище військове інженерне училище зв'язку імені М. І. Калініна (КВВІУЗ) та переведено на 5-ти річний строк навчання.

22 лютого 1968 року за значні заслуги у підготовці кадрів Збройних Сил училище нагороджено другим Орденом Червоного Прапора.

28 лютого 1969 р. Нагородження Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР

березень 1969 р. і березень 1979 р. Нагородження Почесними Червоними Прапорами ЦК ЛКСМУ

13 грудня 1972 р. Нагородження Ювілейним почесним знаком на честь 50-річчя утворення СРСР

Після відновлення незалежності

19 серпня 1992 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, було створено Київський військовий інститут управління і зв'язку на базі КВВІУЗ і Київського вищого інженерного радіотехнічного училища ППО імені Покришкіна (КВІРТУ ППО).

Структура

Навчання здійснювалося на 3-х факультетах (з 1979 по 1992 рр)

1-й факультет безпроводових засобів зв'язку
2-й факультет проводових засобів зв'язку і засекречувальної апаратури зв'язку (ЗАЗ)
3-й факультет АСУ військами та системами зв'язку^[2]

Окремо в с.Бортничі розташований батальйон зв'язку забезпечення навчального процесу і літній табір з навчальним вузлом зв'язку Карамболіна^[3].

На 1981–1986 рр навчання проводилося на 18 кафедрах: 1 — кафедра загальновійськових дисциплін (загальна тактика, ЗЗМВ, військова топографія); 2 — кафедра ТСП — тактико-спеціальної підготовки і практичного застосування засобів зв'язку; 3 — кафедра марксистсько-ленінської підготовки (історія КПРС, марксистсько-ленінська філософія, парт-політробота, науковий комунізм); 4 — кафедра електронних елементів; 5 — кафедра засобів радіозв'язку (радіостанції від середньої потужності і вище, разом з 7-ю основні кафедри 1го факультету); 6 — кафедра лінійних і нелінійних радіотехнічних пристроїв; 7 — кафедра радіорелейного, тропосферного і космічного зв'язку (теж основна кафедра 1го факультету); 8 — кафедра засобів проводового зв'язку (основна кафедра 2го факультету); 9 — кафедра телефонії та телеграфії (основна 2го і 3го факультетів); 10 — кафедра ЗАЗ; 11 — кафедра автомобільна та засобів електроживлення; 12 — кафедра технічної експлуатації та ремонту засобів зв'язку та автоматизації (міжремонтні терміни, категорування, основи ремонтних заходів, практика на підприємствах); 13 — кафедра фізики; 14 — кафедра математики; 15 — кафедра іноземних мов (англійська, німецька); 16 — кафедра антенно-фідерних пристроїв; 17 — кафедра фізичної підготовки; 18 — кафедра АСУ (основна 3го факультету)

План містечка

Топографічна основа сучасна, назви / призначення об'єктів на 1986 рік: 1 — Стоянка авто перед центральним входом; 2 — КПП, кімната відвідувачів, класи інженерної графіки, поштове відділення; 3 — «старий» навчально-житловий корпус; кафедри № 1, 5 (див.п.9), 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 18; черговий по училищу, вузол зв'язку, бібліотека, музей; 1й пост внутрішньої варти біля Прапору училища; 4 — «новий» навчальний корпус; кафедри 2, 4, 6, 7, 8, 9, в підвалі навчальний ВЗ кафедри № 2 ТСП; 5 — Робочі кабінети начальника училища, НачПолітВідділу, політвідділ; 6 — 17 кафедра, спортзал, пістолетний тир; 7 — КТП; 8 — склад ПММ, 3й пост внутрішньої варти; 9 — відгалуження «старого навчального корпусу», 5 кафедра; навпроти корпусу — автопарк училища (31); 10 — ангар 11 кафедри, класи практичного ремонту автотехніки; поряд стояв МТЛБ комплексу Маневр МП-22 від 18-ї кафедри; 11 — речовий склад та склад РАО, 2й пост внутрішньої варти; 12 — газова котельня; 13 — їдальня 2-5 курсів; 14 — на місці цього 9-поверхового гуртожитку було спортивне містечко; 15 — 5-поверховий гуртожиток; 16 — за радянських часів пам'ятник В.І.Леніну; 17 — чайна, музей; 18 — лазня, клуб, обчислювальний центр; 19 — їдальня 1-х курсів; 20 — житловий будинок (поза територією училища); 21 — гуртожиток жінок-одиначок, працівниць училища; 22 — штаб; 23 — вартове приміщення; 24 — вартове містечко; 25 — смуга перешкод; 26 — овочесховище-лідник; 27 — військторг, взуттєва майстерня, майстерня підгонки одягу; 28 — траса кросу імені Стрільця, 1км; 29 — силове містечко; 30 — центральна алея, плац, де проходили всі шикування особового складу, розводи на заняття, наряду і варти, шикування перед звільненням, заняття зі стройової і фізичної (біг на 100м) підготовки, тощо; в 1970-ті роки прямо по центру цієї алеї ходив міський трамвай; 31 — автопарк
Примітки до плану

Позиції позначені фіолетовим кольором
Вулиця Генерала Алмазова звалася М. І. Кутузова, але училище мало адресу вул. Московська, 45/1, з тих часів, коли Московська (сучасна вул. Князів Острозьких) йшла до бульв. Лесі Українки

Командування

Підпис в дипломі

Починаючи з 1937 року, з моменту створення КВВІУЗ, військове училище очолювали

генерал-майор Афанасьєв (1938—1941),
полковник Полянський (1942—1945),
генерал-лейтенант Мірошников (1945—1946),
генерал-лейтенант Буров (1947—1953),
генерал-майор Макаров (1953—1957),
генерал-майор Омельчук (1957—1959),
генерал-лейтенант Бортник (1959—1962),
генерал-майор Тюльга (1962—1973),
генерал-лейтенант Пилипенко Михайло Корнійович (1973—1988),
генерал-майор Федоров (1989—1992)

Див. також

Примітки

↑ Галлиполийское сидение. Википедия (рос.). 21 липня 2024. Процитовано 1 грудня 2024.
↑ Створений в 1979 році, перший курс, набраний тоді ж, мав № 39, де 3 — факультет, 9 цифра року вступу; до цього було лише два факультети
↑ Зараз частина Прикордонної служби

Література

Киевское высшее военное инженерное дважды Краснознаменное училище связи им. М. И. Калинина. 60 лет. (Исторический очерк). — Киев, Воениздат — КВВИДКУС, 1979. — 136 с. (рос.)