Корнєєв Анатолій Петрович

Анатолій Петрович Корнєєв
Анатолій Петрович Корнєєв
Народився	23 січня 1961; Цвіклівці, Кам'янець-Подільський район, Хмельницька область, Українська РСР, СРСР
Помер	20 лютого 2014 (53 роки); Київ, Україна; ·смертельне кульове поранення
Поховання	Руда Кам'янець-Подільського району
Громадянство	Україна
Національність	українець
Місце проживання	Гаврилівці Кам'янець-Подільського району
Діяльність	військовий; місцеве самоврядування
Посада	Рудський сільський голова.
Конфесія	християнин
У шлюбі з	Людмила
Діти	Дарина, Віталій
Нагороди
	Медаль «За жертовність і любов до України»
	; ; Медіафайли у Вікісховищі ;

Анатолій Петрович Корнєєв (нар. 23 січня 1961, Цвіклівці, Кам'янець-Подільський район, Хмельницька область, Українська РСР, СРСР — пом. 20 лютого 2014, Київ, Україна) — активіст Євромайдану. Рудський сільський голова (Хмельницька область). Убитий пострілом снайпера 20 лютого 2014 на вулиці Інститутській. Один із громадського списку національної скорботи «Небесна Сотня». Герой України (21 листопада 2014, посмертно).

Життєпис

1976 р. закінчив Рудську 8-річку, а 1978-го — Жванецьку середню школу.

1978–1982 рр. — навчання у Кам'янець-Подільському вищому військово-інженерному командному училищі.

1982–1987 рр. — служба в групі радянських військ у Німеччині.

1987–1991 рр. — служба на Далекому Сході.

У 1991–2003 рр. працював на Кам'янець-Подільському хлібокомбінаті, де пройшов шлях від завідувача складу до заступника директора.

2003–2007 рр. — безробітний.

У 2007–2010 рр. працював у ТОВ «Стіомі-Холдинг».

З листопада 2010 р. по лютий 2014 — Рудський сільський голова.

Одружений. Разом з дружиною Людмилою виховали двох дітей.

Загибель на Майдані

Брав участь у контратаці Майдану зранку 20 лютого. Загинув біля парапету в районі зеленого паркану за Жовтневим палацом, від кулі снайпера в серце.

Свідком загибелі був Максим Гошовський з Дніпропетровська:

...он упал практически в нескольких метрах от меня...я проходил возле зеленого забора, возле, который был возле Жовтневого. так вот, я и еще несколько человек, его обошел слева, а Анатолий и еще парень справа, мы сели, там был небольшой парапетик, поставили сверху щиты и присели на одно колено, тогда в прорезях щита я увидел,как Анатолий обежал нас справа и сел под дерево, там от я и увидел, что пуля попала с начала в парня, Анатолий попытался его вытащить и в него влетела еще одна, тогда я сказал парням, что были рядом, надо помочь, один из наших встал сделал шаг и тоже упал... тогда я скомандовал, что надо всем вместе встать и подойти, на счет три мы встали, прикрыли щитами раненого и Анатолия, разделились и я вдвоем с парнем тащил уже, к сожалению, его труп... Когда мы принесли его в Жовтневый, то он там был первым. Я думал,что милиция будет отбивать у нас здание, по этому из кармана достал паспорт и посвидчення головы сельской ради... и отнес их на сцену...

Після того як тіло було перенесене до Жовтневого палацу, медик з його телефону зателефонував до його дружини Людмили та повідомив про смерть та про те, де перебуває тіло. Дружина перетелефонувала до його друга Віктора Міщишина з Кам'янця-Подільського, який в цей час теж перебував на Інститутській з проханням перевірити цю інформацію та подбати про тіло. За деякий час до Жовтневого палацу прибули ще декілька його друзів (брати Худняки зі Старою Ушиці) і тіло на руках було доправлене до сцени Майдану, а звідти автомобілем до приміщення КМДА де перебувало в підвальному приміщенні до моменту приїзду дружини, яка одразу ж після підтвердження інформації про загибель виїхала до Києва.

Під час атаки Анатолій Корнєєв перебував в смарагдовому мотоциклетному шоломі і при аналізі відеозаписів бою на Інститутській востаннє живим ідентифікований на містку через Інститутську в момент штурму Жовтневого палацу, в цьому ж кадрі Максим Гошовський і Віктор Міщишин в цей час перебувають поряд один з одним між квітковим годинником і містком.

Вшанування пам'яті

27 березня 2014 Кам'янець-Подільська міська рада ухвалила рішення про присвоєння одній з вулиць у східному районі Смірнова імені Анатолія Корнєєва.^[1]

Нагороди

Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності^[2]
Медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015) (посмертно)^[3]