Королівство Хорватія і Славонія (хорв.Kraljevina Hrvatska i Slavonija, угор.Horvát-Szlavón Királyság; нім.Königreich Kroatien und Slawonien) — сполучене королівство, що входило до складу Австро-Угорської монархії і належало до її транслейтанської частини; складалося з Хорватського королівства, королівства Славонії і розташованої між цими обома землями так званої колишньої Хорватсько-Славонської Військової Границі. Межувало на півночі і сході з Угорщиною, від якої відокремлювалось річками Дравою і Дунаєм, на південно-сході та сході — з Сербією і Боснією, відокремлюючись від них річкою Савою, на південному заході — з Далмацією, Істрією і Адріатичним морем, на північно — заході — з Крайною та Штирією. Вся країна має площу 42 535,25 км ², з яких на Хорватію припадає 13 525,14 км², на Славонію — 9 435,68 км² і на колишню Військову Границю- 19 574,43 км². Хорватія має поділ на п'ять комітатів, а Славонія — на три.
Королівством правив король-імператор Австро-Угорщини (Kaiser und König) з династії Габсбургів як король Угорщини. Він мав титул «король Хорватії і Славонії». Король призначав бана Хорватії і Славонії.
Королівство підкреслювало свої претензії на Королівство Далмація своєю титульною назвою «триєдине Королівство Хорватії, Славонії і Далмації», яка використовувалася в Транслейтанії, а також мало історичну назву Хорватське Королівство. Далмація була кронландом у складі Цислейтанії. Претензії мали підтримку угорського уряду, за для збільшення впливу угорців у дуалістичній імперії. Унія між двома хорватськими теренами Австро-Угорщини, так і не відбулася[10] Відповідно до статті 53 хорватсько-угорської угоди, яка регулювала політичний статус Хорватії в Угорщині у складі Австро-Угорщини, офіційний титул був «Бан Королівства Далмація, Хорватія і Славонія».[11][12]
Королівство Хорватії-Славонії було створено в 1868 році, коли колишні королівства Хорватія і Славонія були об'єднані в одне королівство. Хорватський парламент, не легітимно обраний, підтвердив підпорядкованість Хорватії-Славонії Угорщині в 1868 році з підписанням конституції угорсько-хорватського Союзу за назвою Nagodba[13]. Це королівство включало частини сучасної Хорватії та Сербії (східну частину Срему).
Після австро-угорської угоди 1867 р. єдиним відкритим питанням у новий державі, був статус Хорватії, яке було вирішено з угорсько-хорватським компромісом 1868 року, коли було досягнуто згоди між парламентом Угорщини, з одного боку, і парламентом Хорватії-Славонії, з іншого боку, спільним прийняттям конституційних спірних питань між ними[11]
Уряд
Автономний уряд або уряд крайовий (хорв.Zemaljska vlada), створений в 1868 в Загребі, до 1914 року володів трьома відомствами:
Департамент внутрішніх справ (хорв.Odjel za unutarnje poslove);
Департамент з релігії та освіти (хорв.Odjel za bogoštovlje i nastavu);
Департамент з питань юстиції (хорв.Odjel za pravosuđe).
У 1914 році був доданий четвертий відділ національної економіки (хорв.Odjel za narodno gospodarstvo).
На чолі автономного уряду в Хорватії-Славонії стояв бан, який був підзвітним перед хорватсько-славонсько-далматинським парламентом[14]
Адміністративний поділ
Адміністративний поділ Королівства Хорватія і Славонія
У листопаді 1874, за часів правління бана Івана Мажуранича, Хорватія-Славонія була поділена на вісім округів[15]:
Ліка-Крбава стала округом після включення Хорватської Військової Границі до складу Королівства Хорватії і Славонії в 1881 році[15]. Округи були згодом розділені на 77 районів, які потім були розділені на округи і муніципалітети.
Демографія
Згідно з переписом 1910, загальна чисельність населення 2,621,954, наступних національностей[16]:
Національність
Хорвати: 1638354 (62,5 %)
Серби: 644955 (24,6 %)
Німці: 134078 (5 %)
Угорці: 105948 (4,1 %)
Інші: 98619 (+3,8 %)
Релігія
Римо-католики: 1,877,833
Православні: 653,184
Протестанти: 51,707
Уніати: 17592
Примітки
↑Biondich, Mark; Stjepan Radić, the Croat Peasant Party, and the politics of mass mobilization, 1904—1928; University of Toronto Press, 2000 ISBN 0-8020-8294-7, page 9
↑Marcus Tanner, «A nation forged in war», Yale University Press, ISBN 0-300-09125-7, page 99
↑According to articles 56 and 57 of Nagodba only official language in Croatia is Croatian (Po čl. 56. i 57. Hrvatsko-ugarske nagodbe u Hrvatskoj je u službenoj uporabi samo hrvatski jezik), Dragutin Pavličević, «Povijest Hrvatske», Naklada Pavičić, Zagreb, 2007, ISBN 978-953-6308-71-2, page 273
↑56. In the whole territory of Croatia-Slavonia the Croatian language is the language alike of the Legislature, the Administration and the Judicature. 57. Inside the frontiers of Croatia-Slavonia the Croatian language is prescribed as the official language for the organs of the Joint Government also.http://www.h-net.org/~habsweb/sourcetexts/nagodba2.htm [Архівовано 10 лютого 2012 у Wayback Machine.] — online text from Robert William Seton-Watson, «The Southern Slav Question and the Habsburg Monarchy», London, Constable and Co., 1911, ISBN 0-7222-2328-5, page 371
↑Charles Jelavich, South Slav nationalisms — textbooks and Yugoslav Union before 1914; Ohio State University Press, 1990; pp. 171—173 ISBN 0-8142-0500-3
↑Jelena Milojković-Djurić, The Eastern question and the voices of reason: Austria-Hungary, Russia, and the Balkan States, 1875—1908; East European Monographs, 2002; pp. 82-83 ISBN 0-88033-490-8
.png)
.gif){kind=small}
