Кремко Олександр Олександрович

Олександр Олександрович Кремко
Олександр Олександрович Кремко
Народився	18 травня 1944; Велика Корениха, Варварівський район, Миколаївська область, УРСР, СРСР
Помер	27 грудня 2020 (76 років); Каліфорнія, США
Громадянство	СРСР→ Україна
Національність	українець
Діяльність	фотограф
Alma mater	Миколаївський педагогічний інститут
Партія	КПРС
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня	Ювілейна медаль «20 років незалежності України»
Золота медаль української журналістики
Звання
Заслужений журналіст України	Почесний громадянин міста Миколаєва
	; ; ;

Олекса́ндр Олекса́ндрович Кремко́ (18 травня 1944, с. Велика Корениха Варварівського району Миколаївської області, УРСР – 27 грудня 2020, Каліфорнія, США) – радянський і український фотограф, письменник, громадський діяч, член Спілки журналістів СРСР (з 1970 року), почесний громадянин міста Миколаєва.

Життєпис

Народився 18 травня 1944 року в селі Велика Корениха (нині – місцевість Заводського району міста Миколаїв), де проживав до 1950 року разом з матір'ю (з батька-моряка в 1944 році було знято бронь і непідготовленим відправлено на фронт, де той загинув^[1])

З 1951 по 1961 роки навчався у миколаївській СШ № 7. Ще у шкільні роки зацікавився фотографією. У 7-10 класах відвідував кіностудію при Палаці піонерів (нині – Палац творчості учнів), керівником якої був Марк Трейгер – відомий режисер та оператор. Разом із ним знімав свої перші телевізійні фільми, демонстрували їх у Миколаєві, возили на всеукраїнські та всесоюзні фестивалі аматорських і дитячих стрічок.

З 1961 року, після закінчення школи, працював фотокореспондентом заводської багатотиражної газети «Трибуна рабочего» Чорноморського суднобудівного заводу, де опублікував знімки Павла Тичини, Олеся Гончара, які неодноразово відвідували Миколаїв.

Після служби в армії, з 1966 року працював фотокореспондентом у новоствореній Миколаївській молодіжній газеті «Ленінське плем’я», де пропрацював 15 років. У 1967 – 1972 роках заочно навчався в Миколаївському педінституті (нині Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського) на філологічному факультеті.

Після закінчення школи працював на миколаївському суднобудівному заводі імені Носенка, спочатку в механічному цеху № 39, а згодом – у заводській кінофотостудії.

У 1963–1966 роках проходив дійсну строкову військову службу в лавах ЗС СРСР у складі 32-ї ракетної дивізії РВСП. Після демобілізації повернувся на суднобудівний завод, вступив до миколаївського фотоклубу.

У 1966 році була заснована обласна комсомольська газета «Ленінське плем'я» і Кремко був зарахований до її штату, згодом перейшов на роботу до агенції ТАРС-РАТАУ. У 1968 році заочно вступив на філологічний факультет Миколаївського педагогічного інституту за спеціальністю «російська мова і література». З 1981 року – кореспондент Укрінформу по Миколаївській області. Паралельно готував знімки для «Ленінського племені» та «Южной правды». З 1990-го року співпрацював з новоствореною газетою «Рідне Прибужжя», а 1995 року перейшов у «Вечірній Миколаїв»^[2].

Роботи Олександра Кремка публікувалися у найбільших періодичних виданнях України і СРСР, а також за кордоном: у газетах, журналах, фотоальбомах. Його персональні виставки проходили у Миколаєві, Києві, Москві, за межами колишнього СРСР. О. О. Кремко увічнив Героїв Радянського Союзу, Героїв України, Героїв Соціалістичної праці, перших секретарів ЦК КПРС, президентів України, льотчиків-космонавтів, міністрів, уславлених корабелів, а також роботу XXV–XVII з'їздів КПРС, XVII–XXI з'їздів ВЛКСМ, І-й з'їзд народних депутатів СРСР, Московську Олімпіаду, Міжнародний фестиваль молоді та студентів у Москві, міжнародні військові навчання, паради.

Його фотороботи друкувалися в найбільших виданнях країни: «Правда», «Известия», «Огонёк», «Советский Союз», а з появою рідкісних світлин з випробувань ТАКР «Адмирал флота Кузнецов» (1989) – на обкладинках провідних видань світу.

Персональні виставки майстра проходили як в Україні, так і за кордоном.

Останнім часом вийшло десять фотоальбомів його робіт, найвідоміші серед яких – «По Южному Бугу», «Город, где рождаются корабли», «Николаевский зоопарк», «Миколаїв», «Миколаївщина», «Есть только миг...», книга спогадів «Жизнь за кадром».

Автор автобіографічної книги «Життя за кадром».

З виходом на пенсію, разом з дружиною Наталією переїхав до дочки Олени в Каліфорнію (США). Активно продовжував фотографувати, робити дописи в соціальних мережах, цікавитися життям Миколаєва. Помер 27 грудня 2020 року в Каліфорнії, у колі родини^[2]^[3].

Нагороди і почесні звання

Нагороди

Заслужений журналіст України (4 травня 1994^[4]);
Орденом «За заслуги» III-го ступеня (16 листопада 2004^[5]);
Золота медаль Української журналістики (2009);
Почесна грамота Верховної Ради України (2010);
Ювілейна медаль «20 років Незалежності України» (2011).

Почесні звання

Звання «Городянин року» в номінації «Засоби масової інформації – преса» (1999);
Лауреат Міжнародного рейтингу «Золота фортуна» (2000, 2005);
Звання «Почесний громадянин міста Миколаєва» (2002);

Інші регалії

Переможець творчого конкурсу до 85-річчя Укрінформу (2003);
Переможець конкурсу «Краща Миколаївська книга – 2012» у номінації «Краще краєзнавче видання» за фотоальбом «Миколаїв і миколаївці» (2012)^[2].