Леонідов Леонід Миронович
Леонід Миронович Леонідов (справжнє прізвище — Вольфензо́н, по батькові Меєрович; нар. 22 травня (3 червня) 1873, Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія — пом. 6 серпня 1941, Москва, РРФСР, СРСР) — російський, радянський актор, режисер, педагог. Народний артист СРСР (1936). Кавалер ордена Леніна (1937). Доктор мистецтвознавства (1939). БіографіяСім'я, дитинство![]() Леонід Вольфензон народився 1873 року в Одесі у забезпеченій єврейській сім'ї[5]. Батько — Меєр Веніамінович Вольфензон (1838—1911), був в Одесі маклером. Його дружина, уроджена Софія Максиміліановна Ексельбірт (народилася на початку 1850-х, померла 1910 року), доводилася йому племінницею. Таким чином, мати майбутнього артиста була йому одночасно і двоюрідною сестрою. Такий близькоспоріднений шлюб спричинив відомі наслідки: два старші брати Леоніда мали вроджені дефекти і виховувалися у спеціальній медустанові. Як пише сам Леонідов: «Їх навчили говорити. Щоправда, їхня розмова справляла важке враження на тих, хто їх чув уперше. Звук гортанний, що виходить із горла з якимось скрипом. Розуміли вони інших за рухом губ… Так що доброї дикції я навчився спілкування зі своїми глухонімими братами»[5]. Молодший брат Леонідова, Яків Меєрович, сценічне прізвище Волков, став згодом заслуженим артистом Російської РФСР; в 1946 році — в Московському театрі сатири святкувалося 45-річчя його творчої діяльності[6]. У зв'язку з цим їх мати іронізувала: «Яке нещастя: два сини глухонімих і два актори»[5]. ТворчістьПід час навчання в Рішельєвській гімназії (1883—1889, не закінчив) захопився аматорським театром. Був актором аматорських труп Товариства образотворчих мистецтв при Одеській міській думі (1889—1892) та Міській народній аудиторії (режисер Григорій Матковський) (1894—1895), яка грала переважно для робітників[7]. У цей час прийняв псевдонім Леонідів. У 1892-1894 роках відбував військову повинність як вільнопризначений 8-ї роти 14-го стрілецького полку в Одесі.[8] У 1895 році, після невдалої спроби вступити до трупи Миколи Соловцова, поїхав до Москви вступати до Імператорського театрального училища (нині — Вищого театрального училища імені М. С. Щепкіна). Під час навчання брав участь у ранках Малого театру, грав у випускній виставі училища «Ліс» Олександра Островського (Мілонов), проте через рік покинув училище і повернувся до Одеси. Тут служив у трупі Соловцова, яка виступала в Києві та Одесі (1896—1901), зіграв, зокрема, Солоного у «Трьох сестрах» — одній із найкращих постановок п'єси Антона Чехова[9]. У 1901 році перейшов до Московського театру Ф. Корша (режисер Микола Синельников), а через два роки на запрошення Володимира Немировича-Данченка — до Московського художнього театру, де прослужив 38 років (до кінця життя). Костянтин Станіславський вважав актора «єдиним російським трагічним актором». Займався режисурою. Обіймав відповідальні посади в Художньому театрі: був завідувачем трупи та репертуаром у 1921—1922 роках, заступником директора театру у 1927—1928, перебував у Раді (1932, разом з Василем Качаловим та Іваном Москвіним), керував за відсутності керівників, з 1939 року входив до Художньої ради МХАТу під головуванням Володимира Немировича-Данченка. З 1918 року знімався у кіно. Працював на радіо. У 1920-х роках викладав у Драматичній студії ім. Ф. І. Шаляпіна. Працював із молоддю в Оперно-драматичній студії К. С. Станіславського (нині — Електротеатр Станіславський). В останні роки життя викладав у Державному інституті театрального мистецтва ім. А. В. Луначарського (ГІТІС) акторська майстерність; з 1935 був деканом акторського факультету, з 1939 — художнім керівником інституту; доктор мистецтвознавства (1939), професор (1939). Серед його учнів Євген Полосін. Автор статей з теорії театрального мистецтва. Жив у Москві на вулиці Кузнецький Міст у прибутковому будинку Хомякова. Помер 6 серпня 1941 року у Москві. Похований на Новодівичому цвинтарі. Родина
Звання та нагороди
ТворчістьТеатральні роботиАкторські
Режисерські
ФільмографіяАкторські роботи
Режисерські
Афоризми та висловлювання Леонідова (або приписувані йому)[11]
Література
Див. також
Примітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia