Ордолібералізм

Ордолібералі́зм — німецький варіант соціал-лібералізму, який акцентує увагу на потребі у державі для досягнення вільним ринком найкращих результатів, наближених до теоретичного потенціалу.^[1] Ордолібералізм став основою для створення після Другої світової війни німецької соціальної ринкової економіки (нім. Soziale Marktwirtschaft), наслідком якого стало німецьке «економічне диво» (нім. Wirtschaftswunder). Термін «Ordoliberalism» (нім. Ordoliberalismus) вигадав у 1950 р. Hero Moeller, він походить від назви академічного журналу ORDO.^[2]

Відмінності у назвах

Ордоліберали відрізняють себе від класичних лібералів. Видатний Волтер Ойкен (нім. Walter Eucken]) разом із Францем Бьомом (нім. Franz Böhm), засновником ордолібералізму та фрайбурзької школи (Freiburg School),^[3] не визнавали неолібералізм.^[4]

Ордоліберали сповідують концепцію соціальної ринкової економіки, у який важливу роль відіграє держава з повагою до ринку, погляди на який багато у чому відрізняється від неоліберальних. Термін «неолібералізм» вжив 1938 р. на колоквіумі Волтера Ліппмана (фр. Colloque Walter Lippmann) Олександр Рюстов (нім. Alexander Rüstow), який сьогодні розглядається як представник ордолібералізму.^[5]