Лісові брати

	Історія Латвії;
	Культура ямково-гребінцевої кераміки (4 та 3 тисячоліття до н. е.) Угро-фінські народи; ; Культура шнурової кераміки (кін. З — сер. 2 тисячоліття до н. е.) Балти; ; Епоха вікінгів (9 — першої половини 11 сторіч н. е.) Шлях із варягів у греки; ; Чудь;
	Курляндія, Семігалія, Латгалія, Селія; Лівонія; Герцікське князівство; Кукейноське князівство; Орден мечоносців (1204—1237); Лівонський орден (1237—1561); Лівонська конфедерація (1207—1561); Ганзейський союз (1157—1669);
	Лівонська війна (1558—1583) Віленська унія (1561); ; Герцогство Курляндії і Семигалії (1562—1795); Шведська Ліфляндія (1629—1721); Велика Північна війна (1700—1721); Ліфляндська губернія (1712—1918); Курляндська губернія (1795—1918);
	Перша світова війна (1914—1918) Обер Ост (1914—1918); Берестейський мир (1918); Герцогство Курляндії і Семигалії (1918); ; Латвійська війна за незалежність (1918—1920) Об'єднане Балтійське герцогство (1918); ; Латвійська Республіка (1918—1940) Державний переворот (1934); ; Пакт Молотова — Ріббентропа (1939); Друга світова війна (1939—1945) Окупація балтійських країн (1940); Рейхскомісаріат Остланд (1941—1945); ; Латвійська РСР (1940—1941, 1944—1990); Лісові брати (1944—1953);
	Латвійська Республіка (з 1990 року);

Лісові брати (ест. metsavennad, латис. mežabrāļi, лит. miško broliai) — загальна назва партизанського опору в країнах Балтії проти радянської окупації, розпочатої за пактом Молотова — Ріббентропа. Цей рух налічував приблизно 170 тисяч вояків, з них 50 тисяч загинули або зникли безвісти.

Це національно-визвольний рух, так він описується у сучасній історіографії Литви, Латвії та Естонії. Натомість, радянська та російська література називає його «профашистським». Аналогічний рух опору в цей період існував також в Україні (УПА), Західній Білорусі (БВА), та Польщі (Армія Крайова).

Назва «лісові брати» була успадкована від латиських партизанів-революціонерів, що діяли у період Російської революції 1905—1907 років^[1].

Діяльність лісових братів

Естонія

Докладніше: Історія Естонії

В Естонії рух опору налічував до 15 тисяч чоловіків протягом 1944—1953 років. Найактивніше лісові брати діяли в районах Пярнумаа та Ляенемаа, Тартумаа та Іда-Вірумаа. За період з 1944 до 1947 року вони здійснили 773 збройних напади, знищивши близько 1000 бійців радянських спецслужб.

Основною організацією опору була «Ліга збройного опору» (ест. RVL (Relvastatud Võitluse Liit)) на чолі з Енделем Редліхом.

Останній естонський партизан Аугуст Саббе загинув 28 вересня 1978 в повіті Вирумаа.

Латвія

Докладніше: Історія Латвії та Латвійські національні партизани

У Латвії ряди лісових братів значною мірою складалися з колишніх вояків Латиського добровольчого легіону СС.^[2] Загальна кількість партизанів налічувала до 10 тисяч, ще 20 тисяч чоловік активно допомагали партизанам провіантом і притулком.^[3]^[4] До 1947 року центральне командування латиського спротиву утримувало штаб-квартиру на вулиці Матіса у Ризі.^[4] Латиським партизанам вдалося знищити від 1,5 тисяч (за радянськими джерелами^[5]), до 3 тисяч (за латиськими джерелами^[3]) чекістів, бійців каральних батальйонів та партійних активістів. Натомість тисячі партизанів були арештовані, і більше десятка тисяч членів сімей та тих, хто підтримував партизан — депортовано.

Литва

Докладніше: Історія Литви та Литовські партизани

У Литві партизанський опір був найсильнішим серед країн Балтії, окремі регіони контролювалися повстанцями до 1949 року.^[6] Уникаючи прямих сутичок з червоноармійцями та військами НКВС, литовські партизани ефективно боролися методом саботажу, засідок та вбивств окремих комуністичних діячів.^[7]. Керівником лісових братів в Литві був Йонас Жямайтіс (1909—1953), ім'ям якого з 1998 року названа військова школа у Каунасі.

В культурі

В документальному кіно

д/ф «Ми жили в Естонії» — 1996 року, MONOfilm, реж. Андрес Соот.
д/ф «Війна після війни» — 2002 Естонія, реж. Петер Симм.
д/ф «Литва проти СРСР» [Архівовано 6 грудня 2017 у Wayback Machine.] — 2004, Канал Росія, реж. Лілія В'югіна.
д/ф «Незламні» — 2004, Латвія, реж. Райтс Валтерс.
д/ф «Лісові брати» — 2004, Естонія, реж. Пекка Лехто.
д/ф «Один на один» — 2004, Daumanto studija, Литва, реж. Йонас Вайткус.
д/ф «Гаряча холодна війна — група Хаук» — 2004, Ruut Pictures, реж. Рене Вілбре.
д/ф «Козуля» — 2005, Литва, реж. Йозас Саболіус.
д/ф «Позивний — Одинак» — 2014 року, Латвія, реж. Нормунд Пуч.
д/ф «Лісові брати — партизани бункера Іле» — 2014 року, Німеччина, реж. Петр Грімм.
д/ф «Сестри лісу» — 2016, Латвія.
д/ф «Forest Brothers — Fight for the Baltics» [Архівовано 4 червня 2018 у Wayback Machine.] — 2017, Латвія, Литва.

В художньому кіно

х/ф «Непрохані гості» — 1959 Таллінфільм, реж. Ігор Елцов.
х/ф «Озирнись у шляху» — 1963 Таллінфільм, реж. Кальуо Кійского.
х/ф «Народження легенди» — 1963 Канада, реж. Евалд Мягі
х/ф «Тіні старого замку» — 1966 Таллінфільм, реж. Марія Муат, за повістю Арнольда Негг «Острів велетнів».
х/ф «Ніхто не хотів помирати» — 1966 Литовська кіностудія, реж. Вітаутас Жалакявічус.
х/ф «Коли дощ і вітер стукають у вікно» — 1967 Ризька кіностудія, Алоїз Бренч.
х/ф «Чоловіче літо» — 1970, Литовська кіностудія, реж. Маріонас Гедріс.
х/ф «Гніздо на вітрі» — 1979, Таллінфільм, реж. Олав Нейланд.
х/ф «Лісові фіалки» — 1980, Таллінфільм, реж. Кальуо Кійского.
х/ф «Довга дорога в дюнах» — 1980, Ризька кіностудія, реж. Алоїз Бренч.
х/ф «Фронт в рідній домівці» — 1984, Ризька кіностудія, реж. Ерікс Лацис.
х/ф «Державний кордон. Солоний вітер» — 1988, Беларусьфільм, реж. Генадій Іванов.
х/ф «Ці старі листи любові» — 1992 року, Естонія, реж. Маті Полдре.
х/ф «СМЕРШ: Легенда для зрадника» — 2011, DIXI Медіа, телесеріал.

В театрі

«Заручник» — моноспектакль, реж. Олександра Кругляк, за повістю Фелікса Розінера «Ліловий дим».
«Межайніс» (Лісовий) — реж. Яніс Балодіс і Валтерс Сіліс, про життя останнього лісового брата.

Див. також

Література

Daumantas, Juozas L. Fighters for Freedom, Manyland Books, New York, December 1975. ISBN 0-87141-049-4
Razgaitis, Darius. Forest Brothers from the West, research thesis, 2002.
Vardys, V. Stanley. Lithuania Under the Soviets: Portrait of a Nation, 1940-65 [Архівовано 2 березня 2012 у Wayback Machine.], F. A. Praeger, New York, 1965.
Rieber, Alfred J. (2003). Civil Wars in the Soviet Union. Kritika: Explorations in Russian and Eurasian History 4.1, 129—162.

Примітки

↑ Малая Советская Энциклопедия. Том червертый: Ковальская—Массив.— М.: Акционерное об-во «Советская Энциклопедия», 1929.— С. 607.
↑ Plakans, Andrejs. The Latvians: A Short History, 155. Hoover Institution Press, Stanford, 1995.
↑ ^а ^б Музей окупації Латвії. Архів оригіналу за 30 березня 2008. Процитовано 14 жовтня 2008.
↑ ^а ^б Laar, p. 24
↑ Plakans, p. 155
↑ Kaszeta, Daniel J. Lithuanian Resistance to Foreign Occupation 1940—1952 [Архівовано 27 вересня 2007 у Wayback Machine.], Lituanus, Volume 34, No. 3, Fall 1988. ISSN 0024-5089
↑ Dundovich, E., Gori, F. and Guercett, E. Reflections on the gulag. With a documentary appendix on the Italian victims of repression in the USSR, Feltrinelli Editore IT, 2003. ISBN 88-07-99058-X