Міхаель Стріхарж
Міхаель Стріхарж (нім. Michael Stricharz, 11 квітня 1946, Відень) — всесвітньо відомий європейський скрипаль, діяч культури, музичний педагог. Учень скрипаля-віртуоза Генрика Шерінґа. Професор скрипки Гамбурзької академії музики. Учасник оркестру Ваґнерівського оперного фестивалю в Байройті, Стокгольмської філармонії, Рейнського камерного оркестру Кельна, Люксембурзького камерного оркестру Solistes Européens, Державного філармонічного оркестру та оркестру Державної Гамбурзької опери, академік Міжнародної академії наук і мистецтв ООН у Нью-Йорку[1], почесний член Львівської Національної філармонії і Львівської Національної опери ім. С. Крушельницької, почесний професор Львівської Національної музичної академії ім. М. Лисенка, відомий у світі меценат музичного мистецтва. ЖиттєписДитинство11 квітня 1946 року народився у Відні, у пологовому будинку на Карлсплятц. Сам будинок було зведено на території колишнього старого міського цвинтаря, в землі якого й досі покояться останки геніального італійського композитора та скрипаля-віртуоза Антоніо Вівальді. У 1949 році батьки, як військовослужбовці, змушені були повернутися на терени СРСР, в Україну. Батько Аркадій Стріхарж народився поблизу Києва, в багатодітній сім'ї, а мама Серафима походила з родини Грінбергів і народилася в Умані. Напередодні Другої світової війни сім'ї Стріхаржів довелося пережити страшний час голодомору. Тоді вижити вдалося тільки завдяки фінансовій допомозі рідного брата глави сім'ї, який ще у двадцятих роках виїхав у США, де став відомим голлівудським актором під іменем Даніель Стар. Після повернення з Австрії оселились у Львові у будинку, що на вулиці Пісковій, 14[2]. Львівська музична школа-десятирічкаЗ 5 років Міхаель відвідував приватні уроки по класу скрипки соліста-концертанта, камераліста, композитора і педагога, одного із фундаторів Львівської скрипкової школи, учня Станіслава Барцевича у Варшавській консерваторії, згодом Л. Ауера, М. Безекирського у Петербурзі і М. Ерденка, професора Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка, колишнього директора (1944—1945) Львівського музичного училища Осипа Москвичіва. У музичну школу батьки віддали випадково, сусід, відомий у Львові доктор Акс (син якого, Емануїл Акс, народжений у Львові, є в наші дні один з найвідоміших у світі піаністів, проживає в Америці) почув, як Міхаель співав, і порадив батькам віддати його в музичну школу-десятирічку[3] при Львівській державній консерваторії ім. М. Лисенка (нині Львівський державний музичний ліцей ім. С.Крушельницької), де Міхаель займався у класі одного із засновників української скрипкової школи, композитора і педагога Вадима Стеценка (син Кирила Стеценка), а згодом у класі викладачів школи Дмитра Колбіна, Олександра Вайсфельда, Олександра Єгорова[4]. У 1964 році голова випускних іспитів, професор Львівської консерваторії, відомий скрипаль і педагог Дмитро Лекгер відзначає Міхаеля, як одного із найздібніших випускників школи. Студентські рокиНовосибірська державна консерваторія ім. М. ГлінкиПісля закінчення школи Міхаель вирішив продовжити навчання в Новосибірській державній консерваторії ім. М.Глінки, яка була щойно відкритою, а тому вважалася наймолодшою в усьому СРСР[5]. На той час ректором консерваторії був відомий український органіст та музикознавець Арсеній Котляревський, проректором — випускник Львівської консерваторії, тромбоніст, педагог і мистецтвознавець Володимир Гузій, а цикл музично-теоретичних дисциплін викладав випускник Львівської консерваторії, син видатного українського композитора-авангардиста Всеволода Задерацького — Всеволод Всеволодович Задерацький. Студент М.Стріхарж займався по класу скрипки у відомого учня одного із основоположників радянської скрипкової школи Лева Цейтліна — професора Олександра Амітона. Після другого курсу навчання у Новосибірську вирішив продовжити свій вишкіл у Львівській державній консерваторії ім. М. Лисенка. Львівська державна консерваторія ім. М. ЛисенкаНавчався у класі відомої віртуозної скрипальки, професорки консерваторії Олександри Деркач. Як студент відзначався високою інтелектуальною обізнаністю в історії світового мистецтва, його оригінальним світобаченням та підкресленою активністю у студентсько-громадському житті консерваторії. Був учасником камерного оркестру Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка. У 1968 р. сторінки мистецьких видань СРСР зарясніли повідомленнями про блискуче виконання музикантом семи номерів з балету-пантоміми Ігоря Стравинського «Історія солдата» (диригент Юліан Балух) — твору, який був поставлений у Львові під художнім керівництвом видатних музикантів, професорів Львівської консерваторії Стефанії Павлишин і Анджея Нікодемовича. У Києві прем'єра відбулася під егідою видатного українського диригента Стефана Турчака[6]. Твір був вперше виконаний як на теренах усього СРСР, так і Східної Європи[7]. Випускник Стріхарж 1969 року був удостоєний ексклюзивної честі отримати посвідчення «Почесного студента Львівської державної консерваторії ім. М. В. Лисенка»[6]. Подібного статусу за всю історію цього навчального закладу були удостоєні усього троє його осіб. Сімейне життяПід час туристичної поїздки в Польщу зустрів Ельжбету Едель, родинне коріння якої походило з Львівщини: мама народилася у Стрию, а батько був львів'янином. З цього роду виходець — один із творців львівської математичної школи першої половини двадцятого століття — вчений зі світовим ім'ям Генрік Едель-Кринський, котрий згодом став ректором Гданської політехніки. Батько Ельжбети — Кароль Едель, львів'янин, інженер, один із найвідоміших діячів тогочасної економіки Польщі, який обіймав посаду генерального директора енергетичного комбінату міста Катовіце. Дружина за своїм фахом була економістом. У 1969 р. Міхаель та Ельжбета узаконили свої стосунки. Після укладення шлюбу з іноземкою у Міхаеля почалися проблеми з радянською бюрократією. Йому вдалося переїхати до дружини в Польщу тільки за два роки після одруження, аж у 1971 році, тоді зміг побачити сина, якому було уже 8 місяців. Дружина Ельжбета, сини Данієль (1970) і Філіп (1978), що стали в Німеччині відомими адвокатами, шість онуків. Одна з невісток Міхаеля Стріхаржа походить з давнього гамбурзького роду Бартольдів, який тісно дотичний до постаті великого німецького композитора, диригента і музично-громадського діяча Фелікса Мендельсона, рівно ж як і до походження одного із найвизначніших поетів та журналістів Німеччини ХІХ століття Генріха Гайне та до родоначальника німецької класичної філософії Еммануїла Канта[2]. Племінник і племінниця Міхаеля Стріхаржа посідають одні з найвищих постів в урядах США і Швеції. ТворчістьУ травні 1971 року, приїхавши в Катовіце, Стріхарж виграє конкурс-прослуховування на посаду концертмейстера симфонічного оркестру Шльонської філармонії м. Катовіце (Польща) та, водночас, обіймає посаду викладача по класу скрипки в Академії Музичній. У вересні 1971 року подружжя переїжджає на постійне місце проживання до Швеції, де мешкала сестра дружини Барбара. Після прискіпливого прослуховування обдарованому музикантові вдається отримати перемогу у конкурсі на посаду концертмейстера оркестру в одному із найвідоміших серед симфонічних оркестрів світу — Королівському філармонічному оркестрі Стокгольма. Наприкінці 1971 року на ім'я музиканта надходить нове запрошення, на цей раз від одного із найвідоміших оркестрів Європи — Рейнського камерного оркестру в Кельні (Німеччина). Після проведеного конкурсу скрипаль стає першим концертмейстером оркестру (1972—1974). Сім'я переїхала до Німеччини. У 1972 році, музиканта запросили до Швейцарії, в Женеву, на приватний концерт, присвячений пам'яті Стравинського Ігоря Федоровича, який мав відбутися в домі Теодора Стравинського Теодор Стравинський[en] — відомого європейського художника, одного з синів композитора. В програму цього особливого концерту творів Ігоря Стравинського була включена й опера-балет «Історія солдата»[8]. Разом з Міхаелем у цьому незвичайному мистецькому дійстві грали провідні музиканти найвідоміших європейських оркестрів. А серед слухачів були такі відомі постаті, як композитор Святослав Стравинський (другий син Ігоря Стравинського), всесвітньовідомий американський балетмейстер Джордж Баланчин, великий англійський композитор Бенджамін Бріттен, геніальні французькі актори Ів Монтан з дружиною Симоною Сіньоре (дівоче ім'я — Шимона Камінкер, її дідусь жив у Львові), великий комік ХХ століття Луї де Фюнес, неповторний актор-мім і художник Марсель Марсо (справжне прізвище — Мангель). Його родина по мамі мала галицьке коріння та походила з села Яблунів (нині Коломийський район Івано-Франківської області), геніальний художник Марк Шагал, чарівна актриса Марина Владі, неперевершений актор Мішель Пікколі, улюбленець цілого світу — відомий французький композитор Мішель Легран та інші видатні діячі культури і мистецтва. Коли ж усі вони довідались, що Стріхарж зі Львова, то, зокрема, Симона Сіньоре з Марселем Марсо, а також Марк Шагал цілий вечір присвятили бесіді з Михайлом після концерту — польською і російською мовами, за келихом шампанського. За роки після цього Михайло ще не раз зустрічатиметься з Симоною Сіньоре, Мішелем Пікколі і Мариною Владі, зокрема, і під час Вагнерівського фестивалю в Байройті. У 1974 році Михайло Стріхарж отримав листа, в якому музиканта запросили посісти місце заступника концертмейстера, з правом займати одне із найпочесніших місць в легендарному Фестивальному Вагнерівському Оркестрі м. Байройт, що у Баварії. Лист був підписаний власноручно самим директором Вагнерівського фестивалю — внуком великого Ріхарда Вагнера — Вольфгангом. Від часу самого Ріхарда Вагнера для участі у Фестивалі запрошуються у позаконкурсному форматі найкращі, на думку дирекції Фестивалю, музиканти світу. А тому, сам факт запрошення на цей Фестиваль є доконаним свідченням найвищого визнання виконавця. За усю історію його проведення у ньому взяло участь усього двоє артистів українського походження, а саме, один із найвідоміших басів ХХ століття — житомирянин Олександр Кіпніс і уродженка Станіславова (нині Івано-Франківськ) Ірина Маланюк, котра своїм неперевершеним меццо-сопрано тріумфувала в операх Вагнера під час Фестивалю з 1951 по 1953 роки, а Міхаелеві Стріхаржу випало стати третім у переліку вихідців з України. Маестро Стріхарж прислужився до організації та участі у цьому знаковому Фестивалі аж 26 років поспіль. Саме за великий вклад у мистецький літопис Фестивалю Стріхаржа було нагороджено однією із найпрестижніших відзнак мистецтва Німеччини — «Золотою Вагнерівською Медаллю». У 1974 році його запрошують на посаду першого концертмейстера симфонічного оркестру міста Вупперталь (Німеччина). У цьому оркестрі Стріхаржу випала честь посісти місце, яке ще наприкінці 19 століття обіймав неперевершений майстер Віденської оперети, видатний угорський композитор Франц Легар. Один із найвідоміших скрипалів ХХ століття польсько-мексиканський віртуоз Генрік Шерінг запропонував Міхаелеві вступити до нього на навчання в аспірантуру при Кельнській Вищій музичній школі. М. Стріхарж став єдиним аспірантом у педагогічній біографії Шерінга. Сам Шерінг, вірячи в артистичне майбутнє молодого скрипаля, зробив його володарем скрипкового смичка відомої англійської фірми «Hill», який колись особисто належав великому австрійському композитору і скрипалеві Фріцу Крейслеру та скрипки, виготовленої знаменитими французькими майстрами ХIХ століття з об'єднання «Gand et Bernardel», подарованих йому великим педагогом та неперевершеним маестро. Два роки занять в аспірантурі у Шерінга додали Стріхаржу до усіх його знань і умінь принципово нових навичок щодо цілісного осмислення виконуваних музичних творів. Генріку Шерінгу вдалося заохотити Михайла Стріхаржа до педагогічної праці. У 1976 році Міхаель отримує запрошення працювати заступником концертмейстера в одному із найвідоміших оркестрів Європи та світу — симфонічному оркестрі Гамбурзької філармонії, який, водночас, виконує функції і оркестру одного із найстаріших оперних театрів Європи, заснованого у 1676 році — Гамбурзької Опери. А до запрошення на працю в оркестрі Михайло Стріхарж отримує пропозицію обійняти посаду професора по класу скрипки в одному із найпрестижніших серед європейських вищих навчально-музичних закладів — Гамбурзької вищої школи музики і театру. Мистецька доля маестро у різні роки життя була тісно пов'язана із такими знаковими постатями світової музичної культури, як видатні оперно-симфонічні диригенти ХХ століття Герберт фон Караян, Карл Бем, Карлос Клайбер, Клаудіо Аббадо, визначний скрипаль Ієгуді Менухін, великі співаки нашого часу Монсеррат Кабальє, Пласідо Домінго та Бірґіт Нільсон, диригент і піаніст світового визнання Даніель Баренбойм, відомий композитор Мішель Легран та цілий ряд інших відомих митців сучасності. Міхаеля Стріхаржа запрошують у журі відомих міжнародних музичних конкурсів — ім. Г.Шерінга, ім. Д.Ойстраха, ім. Г.Венявського, ім. І.Падеревського, ім. К.Ліпінського, ім. Телемана, ім. М.Лисенка, ім. С.Сондецкіса, ім. С.Крушельницької, ім. Б.Гмирі, Астана-Конкурс, Євразія-Конкурс, Палермо-Конкурс, Лісабон-Конкурс, Мадейра-Конкурс, Новосибірськ-Конкурс, Конкурс Батьківщина Чайковського, Міжнародний конкурс імені Ліани Ісакадзе, Грузія й інші. Учасник найвагоміших міжнародних музичних фестивалів — Вагнерівський Фестиваль в Байройті, Шлезвіг-Гольштейн Фестиваль, Единбург Фестиваль, Токіо Фестиваль, Буенос-Айрес Фестиваль, Ріо-де-Жанейро Фестиваль, Фестиваль Париж, Фестиваль Варшавська Осінь і інші. Високо оцінюючи внесок Міхаеля Стріхаржа в розвиток європейського музичного мистецтва, Гільдії Скрипкових Майстрів Німеччини і Польщі піднесли йому іменні, присвячені Міхаелю Стріхаржу скрипки, які були зроблені на честь маестро всесвітньо відомими майстрами цих країн — Кшиштофом Крупою і Гюнтером Лобе. Український культурний контекстЗ часу незалежності України митець неодноразово був запрошений членом журі найбільших міжнародних музичних конкурсів нашої країни, як то — імені Миколи Лисенка, Соломії Крушельницької,[9] Бориса Гмирі, Давида Ойстраха та ін. Заснував у 1992 р. Німецький культурний фонд «Michael Stricharz Foundation Dall‘Arco Hamburg»[10], у якому є президентом. Діяльність Фонду у формі присудження престижних міжнародних премій та іменних грошових стипендій скерована на підтримку молодих талантів Східної Європи, зокрема України. Серед Лауреатів Фонду відомі митці: Мирослав Скорик, Олег Криштальський, Юрій Луців, Стефанія Павлишин, Етелла Чуприк, Василь Пилип'юк,[11] Тадей Едер. Завдяки роботі Фонду і особистій ініціативі маестро Стріхаржа з перших років здобуття Україною незалежності[12], вже понад тридцять років поспіль проводяться резонансні національні та міжнародні юнацькі конкурси скрипалів, піаністів та струнних квартетів і конкурси молодих оперних співаків, що відкривають нових яскравих виконавців, якими сьогодні пишається музичне мистецтво світу. У 1992 році професор Стріхарж заснував у Львові перші в незалежній Україні юнацькі міжнародні конкурси скрипалів[13].
Щедрою є меценатська діяльність Фонду. Адже серед інших його ініціатив Михайло Стріхарж не обійшов увагою у матеріальній підтримці і Alma mater — Львівську національну музичну академію імені Миколи Лисенка, для якої у непростий економічний для України час дев'яностих років, її вдячний колишній студент придбав чималу кількість різноманітного вартісного приладдя, зокрема, для струнних інструментів закладу. На запрошення Міхаеля Стріхаржа у серпні 1995 р. Василь Сліпак разом із камерним оркестром «Академія» (Львів), під диригуванням Мирослава Скорика, взяв участь у 45 Міжнародному музичному молодіжному фестивалі «Das Treffen» (Байройт, Німеччина), виконав партію з опери К. Орфа «Бернауерін»[de][15]. Тоді ж М. Стріхарж організував зустріч Василя Сліпака із диригентом Даніелем Баренбоймом[16]. Міхаелю Стріхаржу присвячені твори львівських композиторів — «Камерний Концерт для скрипки» Анджея Нікодемовича і музичне дійство «Meisterspieler aus Hamburg» (скетч-шоу на теми із опери Р.Ваґнера «Майстри співу з Нюрнберґу» (прем'єра 1996 р.) Богдана Котюка. Нагороди
Примітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
