Наталі Бай

Наталі Бай
фр. Nathalie Baye
Н. Бай на церемонії «Сезара», 2015
Ім'я при народженні	Наталі Марі Андре Бай
Дата народження	6 липня 1948(1948-07-06) (77 років)
Місце народження	Менневіль, Ер,  Франція
Громадянство	Франція
Професія	акторка
Alma mater	Ельзаська школаd, Вища національна консерваторія драматичного мистецтва, Паризька вища національна консерваторія музики й танцю і Курси Симона
Роки активності	1972 — наш час
Чоловік	Філіпп Леотар (1972—1982) Джонні Голлідей (1982—1986)
Діти	Лаура Смет
IMDb	ID 0000882
Нагороди та премії
Сезар (1981, 1982, 1983, 2006)
Висловлювання у Вікіцитатах Наталі Бай у Вікісховищі

Наталі́ Бай (фр. Nathalie Baye; нар. 6 липня 1948, Менневіль, Ер, Франція) — французька акторка театру, кіно та телебачення. Чотириразова лауреатка премії «Сезар»: за найкращу жіночу роль другого плану (у 1981 та 1982 роках) та за найкращу жіночу роль (1983 та 2006 рр.). У 1999 Наталі Бей отримала Кубок Вольпі Венеційського кінофестивалю за найкращу жіночу роль у фільмі Фредеріка Фонтейна «Порнографічний зв'язок». .

^[1] Народилася 6 липня 1948 року у Менневілі (департамент Ер у Франції) в сім'ї художників Клода Бая та Деніз Кусте^[2]. З раннього дитинства мріяла стати балериною і в 14 років вступила до Балетної школи в Монте-Карло (Монако). У 17 років одержала запрошення виступати в Нью-Йоркській танцювальній групі, навчалася мистецтва класичного та сучасного балету, багато гастролювала. Повернувшись до Франції, Наталі Бай зацікавилася театром і поступила до акторської школи Рене Симона, потім до Паризької консерваторії.

1983 року народила доньку Лауру від французького шансоньє Джонні Голлідея.

Дебютувала в кіно 1972 року у фільмі Роберта Вайза «Два чоловіки» невеликою роллю француженки. У 1973 дебютувала у Франції, знявшись у Франсуа Трюффо у ролі завзятої асистентки режисера в картині «Американська ніч». Далі були роботи у фільмах Жана-Люка Годара, Марко Феррері, Моріса Піали, а у 1978 році Бей знову знялася у Трюффо у «Зеленій кімнаті».

У 1980 Наталі Бай зіграла у драмі Годара «Рятуй, хто може (своє життя)» (1980), яка принесла їй премію «Сезар» у номінації «Найкраща акторка другого плану». Через рік Бай отримала другий «Сезар» за роль у фільмі П'єра Граньє-Дефера «Дивна справа». У 1983 році за роботу у кримінальному бойовику Боба Свейма «Інформатор» Бай отримала премію «Сезар» у номінації «Найкраща акторка».

У 1980-і роки Наталі Бай, ставши однією з найзатребуваніших акторок комерційного кіно, продовжувала зніматися у авторських фільмах — таких, як «Наша історія» Бертрана Бліє (1984) та «Детектив» Жана-Люка Годара (1985).

Наприкінці 1980-х Бай з'являлася на екранах порівняно рідко. У 1990 році зіграла одну зі своїх найзнаменитіших ролей — розлучену матір Каміллу Вальмон у дебютному фільмі Ніколь Гарсії «Вікенд на двох». У 1999 році знялася в мелодрамі Тоні Маршалл «Салон краси „Венера“» разом з Одрі Тоту й отримала Кубок Вольпі Венеційського кінофестивалю за найкращу жіночу роль у фільмі Фредеріка Фонтейна «Порнографічні зв'язки» (1999).

У 2000-і роки Наталі Бай часто знімалася у комедіях («Ваш вибір, Мадам», «Один йде — інший залишається»). Виконавши роль «залізної леді»-політикині у трилері Клода Шаброля «Квітка зла» (2003), Наталі Бай з'явилася в амплуа крихкої й вразливої жінки у фільмах режисерів нового покоління: мелодрамах «Почуття» Ноемі Львовскі (2003) та «Я так довго чекав тебе» Т'єррі Кліфа (2004), а також у кримінальній драмі Ксав'є Бовуа «Молодий лейтенант», за роль у якому отримала ще одного «Сезара». У 2002 році Бай знялася в авантюрній трагікомедії Стівена Спілберга «Спіймай мене, якщо зможеш» разом з Леонардо Ді Капріо та Томом Генксом.

У 2008 році Наталі Бай зіграла головну роль у мелодрамі Жозіан Баласко «Клієнтка французького жиголо», у 2009 знялася в комедії «Разом — це занадто». У 2010 акторка року з'явилася в драмі «Маленький світ» з Жераром Депардьє, а також знялася з Одрі Тоту у драмі «Комплексний відхід».

У 2002 році Наталі Бай була президентом^[3] 27-ї церемонії вручення премії «Сезар».

1 січня 2009 року Наталі Бай удостоєна звання Кавалера ордена Почесного легіону^[4].

• Максимов Микола. «Прості історії» Наталі Бей // Новини кіноекрана. — К. : Українське відділення Всесоюзного бюро пропаганди кіномистецтва, 1984. — Вип. 4 (квітень). — С. 16-17.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Наталі Бай

• Наталі Бай на сайті IMDb (англ.)
• Наталі Бай [Архівовано 29 червня 2015 у Wayback Machine.] на сайті AlloCiné(фр.)
• Світлана Агрест-Короткова. Наталі Бай: «Проти часу боротися неможливо, але важливо — не зупинятися!». Газета «День» (укр.) . 23 грудня, 2011. Архів оригіналу за 26 вересня 2015. Процитовано 29.07.2015.
• Наталі Бай на кадрах з фільмів [Архівовано 27 вересня 2015 у Wayback Machine.]