Новозибківський повіт

	Новозибківський повіт
	Герб повіту
Губернія	Чернігівська губернія
Центр	Новозибков
Створений	1808
Площа	3818
Населення	164 840 осіб (1897)
Густота	43.2 осіб / км²

Новози́бківський пові́т — адміністративно-територіальна одиниця Чернігівської губернії. Повітове місто — Новозибків.

Повіт лежав у північній частині губернії і межував на півночі з Суразьким, сході Стародубським, південному сході Новгород-Сіверським, півдні Сосницьким, південному заході Городнянським повітами Чернігівської губернії і Могильовською губернією на заході. Площа повіту становила 3354,9 верст² (3818 км²).

Адміністративний поділ

Повіт поділявся на 3 стани і 11 волостей:

Волость	Волосний центр	Кількість сільських общин^[1]
І стан
Білоколодязька	Білий Колодязь	22
Великотопальська	Велика Топаль	42
Лакомобудська	Лакома Буда	25
Брахлівська (з 1918 р. — Чорнооківська)	Брахлів (з 1918 р. — Чорнооків)	57
ІІ стан
Новоропська	Новий Ропськ	31
Семенівська	Семенівка	12
Куршановицька	Куршановичі	17
ІІІ стан
Людковська	Людкове	33
Новобобовицька	Нові Бобовичі	6
Денисковицька	Денисковичі	9
Малощербинецька	Малі Щербиничі	16

та міста Новозибків зі слободою Людков, посади Злинка, Климів, Митьківка, Чуровичі, Шеломи.

Населення

За працею російського військового статистика Олександра Ріттіха «Племенной состав контингентов русской армии и мужского населения Европейской России» 1875 року частка українців серед чоловіків призовного віку повіту становила 66 %, росіян — 30 %, білорусів — 2 %, євреїв — 1 %, поляків — 0,01 %, циган — 0,01 %, німців — 0,003 %^[2].

Згідно з переписом населення Російської імперії 1897 року в повіті проживало 164 840 осіб. Згідно з відверто сфальшованими даними 1-го Всеросійського перепису (по Стародубщині в цілому й повіту зокрема) з них 94,16 % — зарахували до російськомовного населення, 0,2 % — до білоруськомовного населення, 5,38 % становили євреї^[3]. Про сфальшованість каже передусім те, що за всіма 10 попередніми ревізіями населення українці становили абсолютну більшість населення повіту, зокрема за даними останньої 10-ї ревізії населення 1858 року кількість українців у повіті становила 74,8 тисячі осіб, або 66,7 %, менш спотвореними та все одно вкрай необ'єктивними були дані Всеросійського перепису населення 1917 року, коли в повіті нарахували 43,8 тисячі україномовних громадян, що становило 25,6 % ^[4]. Зіставними з цими, враховуючи те, що частина українців були російськомовними, виглядають дані перших двох переписів населення СРСР. Так, за даними Всесоюзного перепису 1920 року українці Стародубського повіту становили 43 771 (36,8 %), а за подібним переписом 1926 року нараховано вдвічі менше українців — 24 863 особи^[5], або 16 %^[6]. Такі дані видатний український географ і демограф Володимир Кубійович піддавав істотним сумнівам.