Ортопра́ксія (грец.ὀρθοπραξία — «правильна дія») — тип релігійного мислення, що надає центрального значення поведінці (етичній і літургійній), діям, справам, вчинкам, а не вірі, благодаті тощо. Як правило, ортопраксію протиставляють ортодоксії, що фокусує увагу на віровченні.[1][2][3] Складовою частиною ортопраксії є ритуалізм — суворе дотримання обрядів і ритуалів. Втім поряд із ними ортопраксія також приділяє увагу таким речам, як сімейні зв'язки, культурна цілісність, передача традиції, ритуальна чистота.[4][5]
У індуїзмі ортопраксія та ритуалізм часто взаємопов'язані[джерело?].
Авраамічні релігії
Християнство охоплює як ортодоксію, так і ортопраксис.[6][7] Ортодоксія стосується правильних переконань, тоді як ортопраксис наголошує на правильних практиках чи діях. У християнстві спасіння часто ґрунтується на вірі (ортодоксія), а не на ділах, але дії та ритуали також мають значення, особливо в католицизмі. Баланс між правильними переконаннями і практикою є важливим у християнській вірі, причому різні деномінації в різній мірі підкреслюють одне над іншим. Зрештою, християнство - це делікатна взаємодія ортодоксії та ортопрактики, що підкреслює важливість як віри, так і вчинків у християнському житті.[8][9]
Примітки
↑Jackson, Elizabeth (2007). The Illustrated Dictionary of Culture. Lotus Press. с. 147. ISBN978-81-89093-26-6.
↑Antes, Peter; Armin W. Geertz; Randi R. Warne (2004). New Approaches to the Study of Religion: Regional, Critical, and Historical Approaches. Т. 2. Walter de Gruyter. с. 86. ISBN978-3-11-018175-3.
↑Ritualism. Princeton University. Процитовано 10 вересня 2008. (1) the study of religious or magical rites and ceremonies; (2) exaggerated emphasis on the importance of rites or ritualistic forms in worship[недоступне посилання з 01.09.2010]
↑Biale, David, Not in the Heavens: The Tradition of Jewish Secular Thought, Princeton University Press, 2011, p.15
