Паспорт громадянина СРСР
Па́спорт громадяни́на СРСР — основний документ, що засвідчував особу громадянина СРСР всередині Союзу. ОписОстанній зразок бланка паспорта громадянина СРСР було затверджено Постановою Радміну СРСР від 28 серпня 1974 року № 677 «Про затвердження положення про паспортну систему в СРСР». Вона вперше за всю історію Російської імперії і СРСР зобов'язала всіх радянських громадян, які досягли 16-річного віку, мати паспорт. До 1 січня 1975 року порядок адміністративного обліку, контролю і регулювання пересування населення за допомогою введення паспортів регулювала постанова ЦВК і РНК СРСР від 27 грудня 1932 року «Про встановлення єдиної паспортної системи по Союзу РСР та обов'язкової прописки паспортів»[1], де вказувалися такі причини паспортизації:
Окрім внутрішніх загальногромадянських паспортів, в СРСР для посвідчення особи громадянина використовувалися також військові квитки та посвідчення особи офіцера (військовослужбовці паспортів не мали). При виїзді за кордон використовувалися: загальногромадянський закордонний паспорт (коричневого кольору), службовий паспорт (синього кольору), дипломатичний паспорт (зеленого кольору), паспорт моряка. Після повернення до СРСР дані паспорту необхідно було здати в установи, що їх видали. Обкладинка паспорту була темно-червоного кольору з написом «СРСР», виконаної золотими літерами, у верхній частині, гербом СРСР в центрі і написом «ПАСПОРТ» в нижній частині. Паспорти видавалися громадянам, що досягли 16 років, і не були обмежені по терміну дії. При досягненні власником віку 25 і 45 років в паспорт вклеювалася нова світлина. У паспортах від руки записувалися прізвище, ім'я і по батькові громадянина, дата і місце його народження, національність російською мовою і мовою відповідної союзної республіки або автономної республіки. Проставлялися штампи про сімейний стан, прописку, виписку і військовий обов'язок. Іноді в паспорти також ставилися спеціальні позначки, наприклад група крові і резус-фактор, до 1990 року вносилися відомості про наявність судимості, інформація про відсутність права перебування ближче 101 кілометра від режимних міст, інформація про попереднє громадянство особи. З 1954 року по 1975 рік видача паспортів регулювалась положенням про паспорти, затвердженим постановою Ради міністрів СРСР від 21 жовтня 1953 року. Вони були трохи меншого формату, обкладинка була темно-зеленого кольору. Перший паспорт такого зразка видавався громадянину у віці 16 років; термін його дії обмежувався 5 роками, після чого паспорт підлягав заміні. Наступні паспорти могли видаватися вже з терміном дії в 10 років. Громадянину, котрий досяг 45-річного віку, видавався паспорт з необмеженим терміном дії. Щодо термінів отримання нових паспортів у постанові від 28 серпня 1974 року зазначено так:
Згідно з положенням Ради міністрів СРСР від 21 жовтня 1953 року «Про паспорти», було дещо розширено перелік місцевостей, де громадяни були зобов'язані мати паспорти. Окрім міст, районних центрів і селищ міського типу, паспорти вводилися для робітників і службовців, які мешкали на селі, включаючи працівників радгоспів. Сільське населення почало отримувати паспорти тільки з 1974 року, а в період з 1935 року до 1974 року колгоспникам не дозволялося переїжджати в іншу місцевість, і вони були прив'язані до колгоспу і місцю мешкання.[2] Колгоспники (загальна чисельність яких різного віку, за даними перепису 1970 року, становила близько 50 млн осіб, або 20,5 % населення країни), як і раніше, були позбавлені паспортів і свободи пересування[3] Вони не могли без них залишати місце мешкання. Згідно п.11 постанови про паспорти, це тягло штраф до 100 крб. й вигнання міліцією. Повторне порушення тягло за собою кримінальну відповідальність. Впроваджена 1 липня 1934 року в КК РРФСР 1926 р. стаття 192а передбачала за це позбавлення волі на термін до двох років[4] Для паспортизованих громадян був збережений режим прописки. Прописці підлягали особи, які змінили місце мешкання хоча б тимчасово, на термін вище 3 діб. Вводилося поняття тимчасової прописки (при збереженні постійної за місцем проживання). Паспорт у всіх випадках повинен був бути зданий на прописку в добовий термін і прописаний в містах не пізніше 3 діб з дня прибуття, а в сільських місцевостях — не пізніше 7 діб. Постійно прописатися можна було тільки за наявності штампа про виписку з попереднього місця мешкання. Обмін паспортів колишнього СРСР (був дійсним при наявності спеціального штампа «Україна») на паспорти України розпочався в травні 1995 року. Остаточно їх дія вичерпалася 1 січня 2005 року.[5] Цікаві фактиУ СРСР транслітерація імені та прізвища з кирилиці на латинську графіку в закордонних паспортах проводилася відповідно до норм французької мови. У закордонних паспортах України транслітерація проводиться відповідно до норм англійської мови. У мистецтві
Див. також
Галерея
Примітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia