Петрозаводська єпархія
Єпархія Петрозаводська та Карельська Російської Православної Церкви — єпархія Російської православної церкви з центром у Петрозаводську. ІсторіяПравослав'я прийшло на Карельську землю в 1227 році. Ймовірно, що і до цього серед карелів уже були православні, так як до цього часу карели і новгородці були пов'язані довгими роками спільної торгівлі і боротьби проти спільних зовнішніх ворогів. Однак московський літописець саме 1227 року зробив запис: «… того ж літа князь Ярослав Всеволодович, надіслав хрести безлічі карелів, ледве не всім людям»[1]. У ті часи на карельські землі часто нападали сусіди з племені ям. Розширювала свої володіння і молода Шведська держава. Все частіше траплялися вторгнення шведських загонів у карельські землі. І щоб виправдати свої походи, шведи часто вдавалися до підтримки католицької церкви. Протиріччя православної і католицької церков стали приводом для шведської агресії[1]. У 1589 році була заснована Карельська єпископія. Єпископом Карельським був призначений Сильвестр, його кафедра перебувала в місті Корела. З 1708 по 1764 рік існувала Карельська і Ладозька єпархія, вікарна від Новгородської митрополії. У 1764 році в складі Новгородської єпархії була утворена вікарна Олонецька єпархія[2]. Правлячі архієреї іменувалися вікаріями Олонецькими і Каргопольськими (кафедра перебувала в Олександро-Свірському Свято-Троїцькому монастирі). Вікаріатству підпорядковувалися парафії Олонецького, Каргопольського, Устюженського повітів, Ясенецького і Красновського приказів. Після утворення в 1784 році Олонецького намісництва з центром у Петрозаводську і установи Олонецького і Архангельського генерал-губернаторства наказом Катерини II від 15 травня 1787 р. Олонецька єпархія була з'єднана з Архангельською в єдину Архангельську і Олонецьку з центром у Архангельську[3]. 5 жовтня 1798 році указом імператора Павла I, після ліквідації Олонецької губернії, парафії Петрозаводського, Олонецького, Каргопольського, Вітегорського, Пудозького повітів перейшли до складу Новгородської єпархії (це відбилося в найменуванні її правлячого архієрея, який в 1799—1800 і 1818 рр., коли не керував одночасно і Санкт-Петербурзькою єпархії, мав назву «Новгородський і Олонецький»[4]). Вони перебували у віданні вікарного єпископа Староруського, кафедра якого була в Хутинському монастирі. У 1801 р. Олонецька губернія була відновлена, зі включенням до її складу Повенецького повіту. 22 травня 1828 року було утворено окрему Олонецьку єпархію з кафедрою єпископа в Петрозаводську, першим єпископом став Ігнатій Семенов. Діяв також колегіальний орган управління при єпископі — Олонецька духовна консисторія. Кафедра Олонецького і Петрозаводського єпископа спочатку перебувала в Соборі в ім'я святих першоверховних апостолів Петра і Павла, а в 1872 році була перенесена в новозбудований Собор в ім'я Зішестя Святого Духа. У 1929 році кафедральний собор був закритий. З 1829 до 1918 року єпархія мала свій середній навчальний духовний заклад — Олонецьку духовну семінарію, що випускала священнослужителів для краю. Для навчання дочок духовенства в 1858 році при Каргопольського Успенському монастирі з ініціативи архієпископа Олонецкого і Петрозаводского Аркадія відкрилося Олонецке єпархіальне жіноче училище. З 1898 по 1918 рік видавалася єпархіальна газета «Олонецькі єпархіальні відомості». У 1892 р. було засноване єпархіальне духовно-просвітницьке Олександро-Свірське братство. На 1904 рік в єпархії був 251 православний і едіновірський прихід. У доповіді на ім'я Патріарха Тихона зазначалося: "Церковне життя в Олонецькій єпархії йшло порівняно спокійно до березня 1922 р. Вилучення церковних цінностей, як і в інших місцях, сколихнуло її і спричинило за собою всі ті ж явища, які відбулися майже однаково по всій Росії: смута серед духовенства, визнання ВЦУ частиною єпархії, терор групи «заправників» над іншими, арешти, висилки і ін.[5] При організації обновленства, духовенство трьох з чотирьох парафій Петрозаводська підтримало обновленський розкол. Прихильники патріаршої орієнтації на чолі з єпископом Юхимом Лапіним перейшли до Олександро-Невської Заводської церкви. Наприкінці 1922 року єпископ Юхим був безпідставно заарештований, а навесні 1923 року адміністративно висланий до Сибіру. Однак майже 5 років він зберігав титул «єпископ Олонецький»; в ці роки єпархія мала т. зв. тимчасовокеруючих єпископів. З 1924 року Воскресенський і Святодухівський собори знову стали патріаршими (в 1922–1924 роках у Святодухівському соборі проводили служби обновленці, що пізніше утримали лише цвинтарні церкви — Хрестовоздвиженську і Катерининську). У 1920-х — 1930-х рр. нарівні з Олонецькою єпархією існувала обновленська Карельська єпархія зі своїм єпископом[6]. Храми Карелії часто переходили з-під контролю прихильників патріаршої орієнтації під контроль обновленців, і назад. У 1929 році кордони єпархії приведені у відповідність до меж Карелії: до її складу з Архангельської єпархії були передані парафії Біломорської Карелії, а парафії, які опинилися поза межами Карелії, відійшли до інших єпархій. Після того, як згоріли Петропавлівський і Воскресенський собори, були закриті Олександро-Невська церква і Святодухівський собор, прихильники Московської патріархії в Петрозаводську втратили всі храми. У 1929 році НКВС на прохання парафіяльної ради Святодухівського собору передало Катерининську церкву від обновленців патріаршій громаді. В цю церкву була переведена кафедра єпископа[7] і перебувала в ній до кінця 1930-х років. В ході Великого терору 1937—1938 років було репресовано як обновленське духовенство Хрестовоздвиженського собору, так і прихильники патріаршества, що служили в Катерининській церкві.  Місцева влада продовжувала оформлювати закриття храмів «у зв'язку з відсутністю служителів культу» ще в липні 1941 р., в умовах Другої світової війни. На території Карелії, зайнятій німецькими військами, відродження релігійного життя в 1941—1944 рр. очолили православні (військові) священики Фінської Автономної Церкви Константинопольського Патріархату, які в 1944 р. пішли разом з армією вглиб Фінляндії. Серед цих священиків були молоді ієромонахи, росіяни за національністю — Павло Олмар Гусєв, згодом архієпископ Карельський і всієї Фінляндії, глава Фінляндської православної церкви, і Марк Шавикін, згодом перейшов до РПЦ і став єпископом Ладозьким, вікарієм Ленінградської єпархії. У Петрозаводську, знову окупованому Червоною армією, виявився єдиний російський священик, який став служити «з дозволу голови міськради»[8]. Номінально Олонецька єпархія 28 серпня 1944 р. була передана у тимчасове управління архієпископу Псковському і Порховському Григорію Чуков<u>у</u>. У 1947–1949 рр. в Олонецькій єпархії знову були власні єпископи, причому хоч назва єпархії була збережена як Олонецька, титул єпископів у 1947 році був змінений на «Петрозаводський і Олонецький» (а не навпаки, як раніше). Але в цей період у єпархії не вдалося відкрити навіть 10 храмів. У 1949 р. управління єпархією було знову доручене митрополиту Ленінградському. У період з 1962 по 1986 рр. Олонецька єпархія налічувала всього 4 приходи. 19 липня 1990 р. єпархія знову отримала самостійний статус. 14 серпня 1990 року Патріарх Московський і всієї Русі Алексій II хіротонізував настоятеля Хрестовоздвиженського собору архімандрита Мануїла в єпископа Петрозаводського і Олонецького. У 1991 році єпархія офіційно була перейменована з Олонецької в Петрозаводську, а з 17 липня 1996 року правлячий архієрей носить титул «Петрозаводський і Карельський». Рішенням Священного Синоду Російської православної церкви від 29 травня 2013 року зі складу єпархії була виділена Костомукська і Кемська єпархія і утворена Карельська митрополія, що включає в себе Петрозаводську і Костомукську єпархії[9]. ЄпископиКарельська єпископія (кафедра в місті Корела) Олонецькі і Каргопольські (кафедра в Троїцькому Олександро-Свірському монастирі)
Олонецька і Архангельська єпархія (керувалася з Архангельська)
Вікаріатства
Сучасний стан Кафедральний собор єпархії — Олександро-Невський собор (з 2000 року); раніше — Хрестовоздвиженський собор. Парафій — 78; 7 монастирів, 90 храмів, 155 каплиць. Кількість священнослужителів — 100; 6 благочинь. Благочиння єпархії
Храми єпархії
МонастиріДіючі
Закриті та скасовані
Див. такожПримітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
