Полакка

Полакка, полакра, полакр (італ. polacca, ісп. polacra, фр. polacre, нім. Polacker^[1], походження слів у цих мовах невідомо^[2]) — тип трищоглового вітрильного судна середніх розмірів, поширений у Середземному морі в XVI—XIX століттях. Корабель був схожий на шебеку, але більший за неї і, на відміну від шебеки, не використовував для руху весла.

Згадки про полакку зустрічаються принаймні з XVII століття — в 1629 році Фуртенбах^[3] пише:

«…крім „Nave“ італійці використовують інше „Vasselo“ (судно), яке вони називають „Polaca“, схоже на невелике „Nave“, на якому можна перевозити значну кількість товарів, переважно вино, зерно, сіль і деревину…»

Корабель мав довгий вузький корпус «галерного» типу і неглибоку осадку. Водотоннажність судна зазвичай не перевищувала 500 тон, екіпаж складав від 20 до 30 осіб. Судно мало три щогли, які виготовлялись з цільних стовбурів (стеньги та езельгофти не використовувались) і не несли марсів — так звані полакка-щогли.

Вітрильне озброєння полакки XVII століття було достатньо специфічним — латинське вітрило на нахиленій вперед фок-щоглі, до трьох прямих вітрил на грот-щоглі і пряме вітрило, розміщене над латинським вітрилом на бізань-щоглі. Берберські корсари і пірати Республіки Сале (зокрема Мурат-реїс молодший) використовували специфічні полакки, озброєні на усіх щоглах косими вітрилами.

Пізніше, наприкінці XVIII — на початку XIX століття вітрильне озброєння полакки суттєво змінюється. Судно набуває прямого вітрильного озброєння на фок- та грот-щоглах, на бізані замість латинського вітрила встановлюється гафельне вітрило.

Судно використовувалось як торгівельне для перевезення вантажів, як ескортне судно і, після встановлення на бортах гармат, — для здійснення бойових дій. Особливо часто полакки використовувались як швидкі бойові кораблі з низькою осадкою берберськими корсарами з узбережжя Магрибу, зокрема піратами марокканської Республіки Сале.

Венеційська республіка використовувала полакки для захисту своїх торговельних маршрутів в Адріатичному морі від далматинських та османських піратів.

У першому романі «Master and Commander» (1969 р.) англійського письменника Патріка О'Браяна з його військово-морського циклу «Обрі-Метьюрін» про пригоди капітана Джека Обрі і його друга суднового лікаря Стівена Метьюріна, Джек Обрі на своєму кораблі HMS Sophie захоплює французьку полакку з вантажем кукурудзи та інших товарів.

• Joseph Furttenbach. Architectura Navalis. — Ulm, 1629.

• Jean Jouve. Desseins de tous les Bâtiments qui Naviguent sur la la Méditerranée. — Paris, 1679. — С. pl.27-pl.28.

• David Steel. The Elements and Practice of Rigging And Seamanship. — London, 1794.

• Dominick Serres, J.T.Serres. Liber Nauticus, and Instructor in the Art of Marine Drawing. — 1805.

• Dudzus, Henriot, Krumrey. Das große Buch der Schiffstypen, Band 1, transpress Verlag für Verkehrswesen Berlin. — 1983, ISBN 3-344-00161-2
• Морской энциклопедический словарь. — Санкт-Петербург: Судостроение, 1994. — Т. 3. — С. [234] (стб. 2). — 488 с. — ISBN 5-7355-0282-4.