Президент Української Народної Республіки в екзилі

Президент Української Народної Республіки в екзилі
Герб УНР
Штандарт Президента УНР
Тип	президент
Номінує	Українська Національна Рада
Каденція	рішення Української Національної Ради
Твірний інструмент	Тимчасовий закон про реорганізацію Державного Центру Української Народної Республіки в екзилі
Попередник	Голова директорії
Створення	10 липня 1948
Перший на посаді	Андрій Лівицький
Останній на посаді	Микола Плав'юк
Скасовано	22 серпня 1992
Наступництво	Президент України
Заступник	Віцепрезидент УНР в екзилі

Президент Української Народної Республіки в екзилі — колишня офіційна посада українського уряду у вигнанні після Другої світової війни. Посада була реорганізована з посади голови директорії України.

10 липня 1948 року ухвалено «Тимчасовий закон про реорганізацію Державного Центру Української Народної Республіки в екзилі», який був скоординований поміж різними українськими політичними організаціями. Андрій Лівицький, який був головою Директорії, погоджений Українською Національною Радою як президент Української Народної Республіки в екзилі. З 1948 по 1992 рік було чотири президенти УНР у вигнанні. 15 березня 1992 року 10-та позачергова сесія Української Національної Ради прийняла резолюцію «Про передачу повноважень Державного центру УНР в екзилі державній владі в Києві і припинення роботи Державного центру УНР в екзилі». Останній президент Микола Плав'юк офіційно передав його президентські клейноди й повноваження новообраному Президенту України Леоніду Кравчуку, чим фактично засвідчив спадковість інституції.

Президент мав бути обраний або підтверджений Українською Національною Радою. Він мав право брати участь у засіданнях Української Національної Ради та її президії, представляти Державний центр УНР в екзилі на зовнішніх відносинах, призначати голову уряду й, за пропозицією якого, членів уряду. У виняткових випадках Президент міг розпустити Українську Національну Раду за поданням уряду. Уряд УНР був відповідальним і підзвітним як Президенту, так і Раді. Всі президенти за винятком останнього носили титул пожиттєво.

Уряд УНР в екзилі також мав посаду віцепрезидента.

      УСДРП       УНДО       УНДС       ОУН       Незалежний / Безпартійний

#	Президент		Обрано (подія)	Обійняв посаду	Полишив посаду
1		Андрій Лівицький (1879–1954)	Аугсбург	10 липня 1948	17 січня 1954	обійняв посаду після того, як був головою директорії (1926–1948) 1948 року провів реформу Державного Центру УНР у вигнанні, та створив посаду Президента УНР, замінивши посаду Головного отамана, намагався підтримувати зв'язки із УПА в Україні.
2		Степан Витвицький (1884–1965)	Мюнхен	березень 1954	9 жовтня 1965	Походив із аристократичної родини в Галичині, входив до політичної партії УНДО, після смерті А.Лівицького обраний Українською Національною Радою Президентом УНР.
3		Микола Лівицький (1907–1989)	Мюнхен	22 березня 1967	8 грудня 1989	Син Андрія Лівицького, після свого обрання 1967 року, провів реформу Української Національної Ради, та намагався концентрувати всю повноту влади у своїх руках, через це отримав характеристику сучасників як «диктатор в екзилі»
4		Микола Плав'юк[1] (1925–2012)		8 грудня 1989	22 серпня 1992	передав президентські повноваження й клейноди Леоніду Кравчуку (Президент України)

Один раз в історії УНР, трапився прецедент, з президентською династією.

• Микола Лівицький, син 1-го Президента УНР Андрія Лівицького.

• Президент України
• Список лідерів України
• Українська Народна Республіка
• Віктор Янукович
• Список президентів УНР

• Шульгин О. Without territory. Ideology and work of the UNR government in exile. Paris, 1931
• Винниченко В. Testament to fighters for liberation. Kiev, 1991

• Невідома Україна. «Повернута самостійність». Фільм 108 Національна кінематека України. 1993
• Державний центр Української Народної Республіки
• Обличчя Незалежності де жила українська незалежність під час окупації СРСР