Народився в селі Угорники на Станиславівщині, нині село Івано-Франківської міськради (тоді — Станиславівський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина) у сім'ї управителя школи. Навчався у Львівському і Віденськомууніверситетах. Під час навчання, крім юриспруденції, здобув всебічну освіту, був активним у культурному житті українського студентства: відвідував лекції Кирила Студинського, Михайла Грушевського й О.Колесси; співав у студентському хорі «Академічної громади», виступав у аматорському театрі, режисером якого був Володимир Винниченко. На знак протесту проти антиукраїнської політики адміністрації університету, Степан Витвицький, разом з іншими українськими студентами, у 1904 році залишає Львівський університет і переводиться до Віденського університету. Голова «Академічної громади» у Львові та товариства «Січ» у Відні. Докторат права захистив 1910 (1912[2])року. Згодом брав участь у культурному житті на Дрогобиччині, вступив у ряди Українського січового союзу. Власну адвокатську канцелярію відкрив у Дрогобичі 1914 року, проводив активну українську громадсько-культурну діяльність на Дрогобиччині.
З початком Першої світової війни Степан Витвицький вступив до легіону Українських січових стрільців, відбуваючи службу в інформаційному відділі УСС — Пресовій Квартирі. В 1915–1918 роках він стає членом редакції газет«Діло» і «Свобода» у Львові, а з 1918 року стає членом політичного комітету, що підготував акт 1 листопада 1918 року.
У квітні 1922 року Степан Витвицький був у складі дипломатичної делегації ЗУНР на Міжнародній конференції в Генуї, на якій обговорювався статус Східної Галичини. Восени 1924 року повернувся з еміграції до Дрогобича, відновив адвокатську діяльність; спочатку спільно з Володимиром Темницьким, пізніше у власній канцелярії. Степан Витвицький вів активну громадсько-політичну та культурно-просвітницьку діяльність як голова товариства «Просвіта» у Дрогобичі.
У 1925–1939 роках Степан Витвицький стає діячем УНДО. В 1926—1939 роках очолював філії українських товариств та установ «Сільського господаря», «Маслосоюзу», «Рідної школи». В 1935–1939 Степан Витвицький стає послом (депутатом) до польського Сейму, з 1938 року він становиться заступником голови УНДО та Української Парляментарної Репрезентації. У 1935-39 роках був віце-бурмістром Дрогобича. Як адвокат, виступав захисником українського населення від переслідування з боку польського режиму: захищав 16 мешканців села Добрівляни, яких незаконно арештувала в 1929 році польська поліція під час зборів читальні «Просвіти», мешканців села Брониця, жорстоко побитих польською поліцією у 1938 році під час посвячення читальні «Просвіти».
З 1945 року Степан Витвицький перебуває на еміграції. Брав участь в організації Центрального представництва української еміграції в Німеччині (заступник голови) і створенні Української національної ради; від 1949 року він стає заступником голови виконавчого органу Української національної ради і керівник відділу закордонних справ, а від 1951 року він стає представником виконавчого органу Української національної ради у США. У 1954—1965 роках був обраний 2-й ПрезидентУНР в екзилі.
Біляїв В. На неокраянім крилі… — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 348 с.
Витвицький Степан // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К. : Ін-т історії України НАН України, 2014. — С. 67-68.
Волинець С. Передвісники і творці листопадового зриву. — Вінніпег, 1965.
Головченко В. І. Витвицький Степан // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 1. — 760 с. — ISBN 966-316-039-Х.
.jpg)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
