Підгірці (Новороздільська міська громада)

село Підгірці
Країна	Україна
Область	Львівська область
Район	Стрийський район
Рада	Новороздільська міська рада
Код КАТОТТГ	UA46100150080050750
Облікова картка	с. Підгірці
Основні дані
Засноване	1706
Населення	217
Площа	0,56 км²
Густота населення	387,5 осіб/км²
Поштовий індекс	81657
Телефонний код	+380 983739038
Географічні дані
Географічні координати	49°26′42″ пн. ш. 24°9′19″ сх. д. / 49.44500° пн. ш. 24.15528° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	259 м
Водойми	річка Дністер
Місцева влада
Адреса ради	81659, Львівська обл., Стрийський р-н, с. Станківці
Староста	Зінченко Наталія Іванівна
Карта
	Підгірці
	Підгірці
Мапа

Підгі́рці — село в Україні, в Стрийському районі, Львівської області, Новороздільської міської громади, розташоване неподалік річки Дністер. Від 2020 року село Підгірці входить до складу Новороздільської міської громади. Населення становить 217 осіб. Орган місцевого самоврядування — Новороздільська міська рада.

Історія

Король Русі Лев Данилович або Лев Юрійович надав село боярину Івану Чапличу. Це надання затвердив своїм привілеєм король Владислав II Ягайло.

Згадується 2 січня 1447 року в книгах галицького суду^[2].

З села походили шляхтичі Коритковські гербу Єліта.

Село розміщене на пагорбі, від цього і назва – Підгірці. Підгірці немов заховалися від суєти автотраси на Ходорів і, навіть, цивілізації, хоча до Нового Роздолу якихось 4-5 кілометри. Малочисельна підгорецька громада завжди вирізнялася згуртованістю, самоврядністю і специфічною незалежністю.

У 1966 році було збудовано школу, клуб і магазин.

Біля села Підгірці протікає річка Вишнівка, яка впадає в Дністер.

Пам'ятки

Церква Миколая Чудотворця

Над входом до святині викарбувані дві дати «1883-1988 рр.». Перша свідчить про відкриття, а друга – про відродження. Після того, як під час війни у 1944 році у споруду потрапив снаряд і майже повністю розвалив одну стіну, церковця довго була у напівзруйнованому стані, а підгорецькі селяни ходили молитися до сусідніх церков: хто у Берездівці, хто у Станківці. Своя ж тим часом занепадала. Зчеплені анкерами у 1982 році стіни не витримували і розвалювалися, а зірваний вітром дах переповнив чашу терпіння (чи радше боязні) сільської громади. Вона сміливо вирішила відновити церковцю. "Пішли щедрувати і вже поклали ці гроші у свою касу. Касиром обрали Стася Трухима, – пригадує Анна Озарко. Запустили чутку, що тут буде дім панахиди. Боялися, щоб ніхто не постраждав". "Спочатку розбирали споруду аж до фундаменту, чистили цеглу, а потім мурували заново, - додає Василь Мармура. – Щоб не було підозр, старенького Степана Прудивуса (нині покійного) посадили он там на лавочці і казали, що то він керує будівництвом, коли з міліції приїжджали. Непрошені візитери дивувалися з того, що такий старий може керувати, але вступалися. Так ніхто і не постраждав".

А за рік церква уже стояла.

"Хрест свободи на честь скасування панщини"

Унаслідок революційно-демократичних подій цісар Фердинанд I 16 квітня 1848 року підписав патент (закон) про знесення панщини, 22 та 23 квітня, на Великдень, він був оголошений народові: з 15 травня "всі панщинні роботи і підданські данини скасовуються", а лісами і пасовищами, які ще залишилися у поміщиків, селяни користуватимуться на основі "добровільної угоди". На відзначення цієї події і у наших селах було поставлено пам’ятні знаки: "Хрест свободи на честь скасування панщини".