Ричагов Павло Васильович
Павло Васильович Ричагов (рос. Павел Васильевич Рычагов; 2 січня (15 січня) 1911, Нижні Лихобори, Московська губернія — 28 жовтня 1941, селище Барбиш, поблизу Куйбишева) — радянський військовий льотчик та воєначальник, генерал-лейтенант авіації (1940), Герой Радянського Союзу (1936), депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання (1937—1941). БіографіяП. В. Ричагов народився 15 січня 1911 (2 січня за старим стилем; за іншими джерелами 2 листопада 1911)[2][3] в селі Нижні Лихобори (зараз район на півночі Москви), Московської губернії, Російська імперія, в родині селянина. Закінчивши початкову середню школу, працював на фабриці пакувальником. У Червоній армії з 1928 по червень 1941. Командував різними підрозділами винищувальної авіації. Учасник бойових дій під час локальних конфліктів (Іспанія, Китай) та Другої світової війни (Зимова війна). У 1937 був гостем на авіаційному параді в Англії. Цього ж року — 12 грудня, обрано депутатом Верховної Ради СРСР 1-го скликання. 1938 рішенням ЦК партії без проходження кандидатського стажу, стає членом ВКП (б), рекомендації надано Сталіним та Ворошиловим. Від 1940 займає високі керівні посади у Наркоматі оборони СРСР, генерал-лейтенант авіації, нагороджено найвищими радянськими державними відзнаками. 24 червня 1941 заарештовано у так званій «Справі авіаторів»[4][5], страчено 28 жовтня 1941 у селищі Барбиш, поблизу Куйбишева. Військова кар'єраПочатокУ лавах РСЧА від 1928 р. У 1930 закінчив військово-теоретичну авіаційну школу в Ленінграді, а 1931 — 2 військову школу льотчиків ім. ОСОАВІАХІМу[Вин. 1] у Борисоглєбську[3]. Швидко засвоїв навчально-тренувальний У-1 і літак-розвідник Р-1, вважався кращим її випускником. 1931 р. отримав призначення у 109-у авіаційну ескадрилью, 36-ї винищувальної бригади авіації Українського військового округу, дислокованої у Житомирі, від листопада 1931 молодший льотчик 3-ї авіаескадрильї ВПС Ленінградського військового округу. У вересні 1933 р. повертається у 109-у авіаційну ескадрилью, на посаду командира ланки, 5-ї винищувальної бригади. 25 травня 1936 нагороджено орденом Леніна[6]. Від листопада 1935 — інструктор у ескадрильї з вищого пілотажу і повітряної стрільби 8-ї військової школи пілотів ВПС Київського військового округу[7].  Від 20 жовтня 1936 по 6 лютого 1937 в Іспанії. Під час Громадянської війни — військовий радник у Збройних силах Іспанської Республіки (псевдонім «Пабло Паланкар»). Безпосередньо брав участь у бойових діях, командував ланкою, потім 1-ю авіаційною ескадрильєю, пізніше 26-ю групою (із трьох ескадрилей) винищувачів І-15. Виконав близько 80 бойових вильотів (загальний бойовий наліт 105 годин), збив вісім літаків супротивника особисто (п'ять винищувачів, три бомбардувальника, включаючи німецький транспортник Ju 52, що використовувався у цій якості) і чотирнадцять в групі. Загалом льотчики його ескадрильї збили близько сорока ворожих літаків. Тричі було збито самого, одного разу приземлився на парашуті у центрі Мадриду, пораненим у ногу[2]. 31 грудня 1936 нагороджено орденом Леніна з присвоєнням звання Героя Радянського Союзу (після встановлення знака особливої відмінності «Золота зірка» — вручено медаль під № 86). КитайПісля повернення з Іспанії командував 65-ю винищувальною авіаескадрильєю. У лютому 1937 присвоєно військове звання майор, цього ж року вступив на навчання до Військово-повітряної академії імені М. Є. Жуковського, однак провчився недовго. Від грудня 1937 по квітень 1938 очолював групу радянських льотчиків-винищувачів в Китаї (під псевдонімом «генерал Баталін»), брав участь в боях з японськими військами під час японо-китайської війни, зокрема біля озера Хасан. 18 березня 1938 нагороджено орденом Червоного Прапора, 14 квітня, наказом НКО № 777/п, присвоєно військове звання комбриг. На початку квітня 1938 призначено командувачем ВПС Московського військового округу, проте через десять днів, переведений на Далекий Схід командувачем ВПС і членом Військової ради Приморської групи військ Далекосхідного фронту; з вересня 1938, після розформування управління Далекосхідного фронту — командувач ВПС 1-ї Окремої Червонопрапорної армії. Перебував на Далекому Сході по червень 1939[2]. Зимова війна Під час радянсько-фінської війни командував авіацією 9-ї армії, 21 травня 1940 нагороджений другим орденом Червоного Прапора. На керівних посадах у Наркоматі оборони СРСРЧлен Військової ради при наркомі оборони від жовтня 1940, з 7 грудня по 24 квітня 1941 — член Головної військової ради РСЧА[8]. Із 4 червня 1940 генерал-лейтенант авіації[9]; від червня заступник, а з липня 1-й заступник начальника ВПС РСЧА, з серпня 1940 начальник Головного управління ВПС РСЧА, а від березня 1941 — заступник народного комісара оборони СРСР з авіації. 9 квітня 1941, за підсумками наради Політбюро ЦК ВКП (б), РНК СРСР і керівного складу Наркомату оборони, на чолі зі Сталіном, присвяченої питанням зміцнення дисципліни в авіації, знятий з поста, а 12 квітня спрямований на навчання до Військової академії Генштабу РККА. У червні 1941 провів секретне інспектування радянсько-німецького кордону. Арешт та стратаЗвістка про початок німецько-радянської війни заскочила подружжя Ричагових у Сочінському санаторії. Вони відразу ж виїхали до столиці. У Москві (за іншими відомостями Ричагова «зняли» з потягу у Тулі[10]) на вокзалі, Павла і Марію Нестеренко попросили зайти до військового коменданта. Звідти Марія вийшла вже одна — співробітники в цивільному, що знаходилися в кімнаті, наказали Павлу Ричагову залишитися. В ніч проти 24 червня 1941 його було заарештовано у так званій «Справі авіаторів», проте постанова про арешт, датована 27 червня. Формальним приводом для арешту Ричагова слугували вибиті під тортурами свідчення іншого відомого льотчика Якова Смушкевича, який заявив, що вони: «разом з Ричаговим висловлювали невдоволення партією і урядом і домовилися спільними зусиллями зривати озброєння ВПС». Останній допит Павла Ричагова у справі № 2930, відбувся 25 жовтня 1941[2]. Всіх, хто не помер під час слідства і дожив до вироку, стратили. 28 жовтня 1941 Ричагова, разом з дружиною, було розстріляно у селищі Барбиш Куйбишевської області, на спецділянці Управління НКВС СРСР по Куйбишевській області, разом з рештою, всього 25 чоловік, включаючи і звинувачених по іншим справам[Вин. 2]. 21 березня 1947 Указом Президії Верховної Ради СРСР П. В. Ричагова було позбавлено звання Герой Радянського Союзу. Реабілітація23 липня 1954 П. В. Ричагова реабілітовано Постановою Головної військової прокуратури СРСР. Із доповіді Р. А. Руденко: «Підставою для арешту Ричагова слугували свідчення Смушкевича, Сакрієра і Ванникова. Їхні свідчення були отримані в результаті застосування незаконних методів слідства». 19 березня 1963 посмертно відновлено у КПРС, а 22 квітня 1969 повернуто звання Героя Радянського Союзу. Іменем Павла Ричагова названа вулиця в Північному окрузі Москви, на якій стояв будинок, де він жив. Сім'я
Перемоги над противникомСписок повітряних перемог П. В. Ричагова становить 8 літаків противника збиті ним особисто (п'ять винищувачів, три бомбардувальника, включаючи німецький транспортник Ju 52, що використовувався у цій якості) і чотирнадцять в групі, в усіх випадках на біплані І-15[6].
НагородиЗа роки служби П. В. Ричагов здобув наступні нагороди[6]:
Військові звання
Див. такожПосиланняПримітки
Джерела з інтернету та література
Виноски
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
