Наймолодшим Головою Верховної Ради на момент обрання був Арсеній Петрович Яценюк[3], який обійняв пост у віці 33 роки. Найстаршим Головою Верховної Ради був 10-й Голова Володимир Васильович Рибак, що очолив цю посаду у віці 66 років і був звільнений з посади у віці 67 років.
Найбільший рівень підтримки (382 голоси «за») отримав 14-й Голова Верховної Ради України — Дмитро Олександрович Разумков.
Нижче поданий список усіх 15 голів Верховної Ради України з урахуванням партійної приналежності, з датами їхніх повноважень, короткою характеристикою діяльності на посаді.
Під час головування Івана Степановича Плюща відбулися кардинальні зміни: на початку грудня 1991 року лідери України, Росії та Білорусі проголосили у Мінську утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД). За рік незалежність України визнали понад 120 країн, а з 87 з них на різних рівнях було встановлено дипломатичні відносини. Економіка країни була в складному становищі. Наближалися гостра соціально-економічна та політична кризи. За цих умов 24 вересня1993 року Верховна Рада України ухвалила рішення про проведення дострокових виборів парламенту і Президента України[7].
Під головуванням Олександра Мороза український парламент забезпечив значне розширення правової бази реформ (ухвалено 753 закони), прийняття нової Конституції України[8], посилення контролюючих функцій вищого законодавчого органу (започатковані парламентські слухання, дні уряду). Однак продовжувалися серйозні протиріччя між гілками влади, незбалансованість їхніх повноважень, політичні протистояння, ухвалення заполітизованих законів[9].
Протягом 3-х місяців Верховна Рада України 3-го скликання намагалася обрати Голову (пізніше цей процес у парламенті дістане назву «спікеріада») і на 18-те голосування Верховна Рада обрала нового Голову ВР — Олександра Ткаченка. Пізніше, позбувшись підтримки більшості депутатів, що голосували за нього, через голосування однопартійців і його самого за призначення Віктора Ющенка головою Національного Банку України та за неприхований політичний курс проти Леоніда Кучми (на чолі з комуністами), більшість депутатів ініціюють відставку спікера. Але для зміни керівництва парламенту необхідно було зафіксувати кворум — дві третини депутатів, присутніх у залі засідань. Кожного разу, коли поставало питання про спікера, ліві партії не реєструвалися. 21 січня2000 року на виїзному вечірньому засіданні в Українському домі 239 депутатів одноголосно проголосували за відставку Олександра Ткаченка[10].
Після того як Олександр Ткаченко залишив у січні 2000 року посаду Голови Верховної Ради, Іван Плющ удруге обирається очільником парламенту. Після його обрання в парламенті відбувається перерозподіл керівних посад комітетів, приймається низка важливих змін до Регламенту Верховної Ради: всі голосування стають поіменними, для голосування було визначено лише один день пленарного тижня — четвер, створюється Координаційна рада більшості, на якій узгоджувалися позиції фракцій перед розглядом відповідних питань у сесійній залі парламенту (сучасна Погоджувальна рада). Крім того, парламент працює над цілим блоком важливих законопроєктів, а наприкінці каденції Івана Плюща ухвалюються й нові редакції Цивільного та Господарського кодексів. У 2001–2002 роках Верховна Рада переживає ще одну політичну кризу, пов'язану з так званою «справою Гонгадзе» та «касетним скандалом»: парламент паралізовано, а більшість припиняє своє функціонування[11].
Уперше за всю історію незалежного парламентаризму Володимира Литвина на пост Голови Верховної Ради було обрано з мінімальною законодавчою кількістю у 226 голосів. Під головуванням Володимира Литвина були ухвалені в грудні 2004 року поправки до конституції, що обмежували вплив президента на керівництво країною, по суті призвели до конституційної реформи.[12]
2006 року Олександр Мороз, обраний до парламенту за списком Соціалістичної партії, очолив фракцію. Незважаючи на підписану коаліційну угоду між фракціями БЮТ, Наша Україна та СПУ, яка передбачала обрання Юлії Тимошенко прем'єр-міністром та Петра Порошенка Головою ВР, несподівано висунув власну кандидатуру на посаду Голови Верховної Ради, що було розцінено коаліцією як зрада. БЮТ та НСНУ відмовилися брати участь у голосуванні, проте Мороз був обраний — завдяки підтримці фракцій ПР та КПУ, які наступного дня разом із соціалістами утворили нову коаліцію більшості в парламенті[13].
23 листопада2007 року Арсеній Яценюк склав присягу народного депутата Верховної Ради України, а вже 4 грудня2007 року за результатами таємного голосування він став наймолодшим головою українського парламенту. За його кандидатуру віддали свої голоси 227 депутатів, що представляли фракції Наша Україна — Народна самооборона і Блок Юлії Тимошенко. Арсеній Яценюк — перший спікер, який за власним бажанням подав у відставку[4]. Після його відставки обов'язки спікера виконував перший віце-спікер Олександр Лавринович. Партія регіонів запропонувала його і як кандидата на посаду Голови Верховної Ради, але ця пропозиція не знайшла підтримки, і парламент очолив Володимир Литвин[14].
По завершенні політичної кризи 2008 року Володимира Литвина удруге обирають головою українського парламенту. За таке рішення проголосували 244 народні депутати з 422 зареєстрованих у залі. Наступного дня після обрання Володимира Литвина Головою ВР він повідомив про відновлення демократичної коаліції, до якої також приєднався і Блок Литвина. Утім, вже після обрання президентом Віктора Януковича політичний курс Литвина змінюється у сторону тодішньої влади. Під час головування Володимиром Литвином у парламенті почали прийматися політичні контроверсійні закони: ратифіковано угоду Януковича-Медведєва та ухвалено закон Про засади державної мовної політики, після прийняття якого 4 липня2012 року Володимир Литвин та його заступник Микола Томенко подали у відставку, яка не була прийнята[15].
Голова Верховної Ради України з 13 грудня2012 року. За досить малий час своєї роботи Верховна Рада України 7-го скликання, на чолі зі спікером Володимиром Рибаком, запам'яталася своєю недієздатністю: численні блокування роботи парламенту опозиційними фракціями[17], а також, на думку опозиції, неодноразові порушення Регламенту з боку спікера[18]. За 6 місяців роботи ухвалено близько 45 законів[19]. Окрім цього, вдруге за історію незалежної України відбулося виїзне засідання Верховної Ради, і вперше в історії таке засідання відбулося за участю Голови Верховної Ради[20]. 22 лютого2014 року під час подій Євромайдану подав у відставку за станом здоров'я[21].
↑Кульчицький С. В., Парахонський Б. О. Україна і Росія в історичній ретроспективі: Нариси в 3-х томах / Інститут історії України НАН України; Том.3. Розділ 11. Політичні баталії останніх років (Частина 1)