Список дворянських родів Могилевської губернії (рос.Список дворянских родов Могилёвской губернии, повна назва — рос.Алфавитный список дворянских родов, внесённых в родословные дворянские книги Могилёвской губернии) — офіційне друковане видання Могильовського дворянського депутатського зібрання, яке наводить список дворянських прізвищ та осіб із зазначенням їх титулів, тільки номер архівної справи з дворянського фонду та номер за порядком кожного прізвища, і частини РДК в яку вони внесені.
Дані цього списку публікувалися на підставі Родовідної книги дворян, яка велася губернськими головами дворянства за роком й алфавітом. Після 1772—1782 рр. і до 1917—1918 рр. це була єдина офіційна публікація в своєму роді про Могильовську губернію. Після 1917—1918 рр. не було репринтного відтворення цього списку. І на момент публікації цієї статті не існує у світі електронної копії цього видання в Інтернеті з відкритим доступом для читання. Список присутній по одному примірнику оригіналу цієї публікації згідно каталогів у історичних наукових бібліотеках України, Росії та Білорусі. А сучасний архів НІАБ офіційно повідомив про втрату архівних рукописних джерел з Могильовської губернії, що служили джерелом даного списку[1]. Аналогічне відтворення відсутнє про Вітебської губернії етнічної Білорусі. Тому дана стаття відтворення цього списку є унікальною, поки першою і єдиною в світі.
Опис видання
Цей список виданий Могильовським Дворянським Депутатським Збором у місті Могильові в друкарнілітератури Я. Н. Подземського в 1909 році з дозволу Могилівського губернатора. Зміст списку починається з посилання на Звід законів Російської імперії статтю № 968 том IX видання 1899 р., з поясненням розділення цього списку на шість частин. Текст списку надрукований староросійською мовою, помітно старання авторів передати в російській мові звучання польських прізвищ з польської мови. Деякі польські прізвища носили етнічні білорусини через ополячення Білорусі. Автори списку вказали варіанти читання (ще додано в дужках). Друкований текст списку не має російської букви «ё». Зустрічаються німецькі прізвища з характерною приставкою «фон», італо-французькі — з приставкою «де». У списку за абеткою, коли зустрічаються подвійні (або потрійні прізвища) з різними великими літерами надруковані через тире, при визначенні, куди вносити за порядком таке прізвище, автори списку робили вибір згідно поширеного правила — якому прізвищу віддавав перевагу носій цього прізвища (його основне). Їх загальна кількість у порядку — 1355 (тисяча триста п'ятдесят п'ять, серед кого зустрічаються однофамільці записані авторами поряд з окремими номерами за порядком із зазначенням різних номерів архівної справи, всередині кожної частини з шести наявних). Список розміщений на 23 друкованих сторінках.
Історичні умови створення Списку дворян Могильовської губернії
Приклад Свідоцтва генерал-губернатора до Дворянського Депутатського Зібрання про російських дворян Крупських за 1866 р.
Титульний лист «Реєстру вхідних паперів за 1792—1836 роки про видачу грамот і родоводів» фонду «Могилівське губернське дворянське зібрання».
Із «Реєстру вхідних паперів за 1792—1836 роки про видачу грамот і родоводів» фонду «Могилівське губернське дворянське зібрання» (1800—1811 рр.) про внесення їх в 6-у частину РДК російських дворян, котрі в 1909 р. в списку: Крупські — відсутні, Козловський — є, Інкевич — нема, Гаврилович — є, Рамоз — нема, Циханський — нема, Мацкевич — є, Янковський — є.
Серед причин відмови визнати в російському дворянстві стародавню білоруську шляхту в новій політичній ситуації була участь у національних повстаннях через не лояльність до нового політичного режиму (Повстання Костюшка1794 р., участь у війні проти Росії1812 р.[4], Польське повстання (1830 р.), Польське повстання (1863 р.) тощо); відсутність обов'язкової вислуги на російській державній (військової) службі та інші причини. Серед шляхти без ентузіазму сприймалася обов'язкова російська військова служба після подій загибелі всього корпусу мінськогопідрозділу сформованого з білоруських шляхтичів, коли він спеціально був кинутий російським керівництвом у горнило бою, при збереженні військовослужбовців вихідців із Росії. Цим пояснюється існування тимчасової перерви у датах офіційних визнань і затверджень у російському дворянстві шляхтичів російським імператором[5]. Хоча подання документів офіційно в Санкт-Петербург за законом повинно мало бути щороку з кожної білоруської губернії, але в сучасних архівахРДІА та РДАДА немає чіткого щорічного архіву щодо цього, за період 1785—1917 рр..
Тим пак, що стратифікація (умови формування) еліти білоруської нації у ВКЛ відрізнялися від російських реалій — формування російської еліти зациклювалося на матеріальнузаможність, тенденційно підкреслюючи соціальний статус, що нібито відмітна особливість шляхетності для визнання в дворянстві це матеріальний достаток. У зв'язку з чим цікава історія створення російської категорії «дворян однодворців», ведення окремо «ревізьких казок» на цю категорію[6]. Особливу увагу привертає адміністративна нестабільність і навмисна плутанина, що ускладнювала пошук документального доказу шляхетського походження для визнання в російському дворянстві, оскільки архіви формувалися саме відповідно адміністративної назви й юрисдикції, але аналітичної роботи не проводилося (куди могли потрапити документи), письмово не фіксувалася ця особливість, довідкового апарату та інформаційних технологій (подібних сучасним) тоді не було. Приміром, заснована Могильовська губернія (1772 р.), перейменована була в Білоруську губернію (1796—1801 рр.), потім знову названа як «Могилевська губернія» в 1802 р., а перед тим вона носила назву «Могильовське намісництво» (1778—1796 рр.), і як не дивно з центром у м. Вітебськ (не в м. Могильові). Та ж ситуація відбувалася у підросійських повітах, наприклад, в юрисдикції деяких населених пунктів: «Рогачовська провінція», потім — «Рогачевський повіт» (з 1900 р. — це вже «Гомельський повіт»), а паперові діла Рогачевського повіту велися до 1850-х рр. і зовсім в Білицькому повіті (перейменований в 1852 р. в «Гомельський повіт»). Російський режим у Білорусі не тільки винаходив ускладнення процедури визнання білоруської шляхти, а й винаходив методи ліквідації адміністративного поділуВКЛ. Приміром, в Могилевській губернії Рогачевського повіту з центром у місті Рогачов до 1772 р. було Рогачевським староством з центром у м. Рогачов у Речицькому повітіВеликого князівства Литовського, а в Російській імперії центр зазначеного Речицького повіту перенесли з Речиці в Бобруйськ (1772—1793 рр.) з назвою «Речицький повіт» (з подальшим формуванням повіту Речицького в 1793 р.) тощо.
Цікаво, що крім документів і родоводу шляхтич зобов'язаний був давати ще Свідоцтво від генерал-губернатора про відсутність політичних злочинів і кримінальних злочинів за ним[7]. Багато архівів горіли в пожежах і війнах, папір не витримував умов зберігання в архівах тощо, що ускладнювало визнання. Через бюрократію при визнанні були випадки подачі документів і генеалогії шляхтичами в інші губернії, де вони отримували визнання без зволікань. Були випадки, коли для безкоштовного заволодіння багатим маєтком білоруського шляхтича чиновник російського режиму в білоруських губерніях після 1772 р. доносив, маніпулював і впливав на його долю (білоруський шляхтич з багатого маєтку потрапляв у стан селян, а в його маєтку безкоштовно починав жити вже російський дворянин). У російських чиновників викликало заздрість і протистояння, що у білоруської шляхти стародавність родів часто зустрічалася 600—400 років і більше тоді, коли росіяни мали 50-100 років в молодій державі«Російська імперія», колишнього Московського царства (і в сучасній Білорусі в кожного 10-го громадянина є прізвищешляхтича[8]). Об'єктивності ради, дуже важливо розуміти в даному питанні сформований погляд з етнічної Білорусі на Росію того періоду (крім суб'єктивногостереотипу російської пропаганди): У Росії в 1711 р. була петровська реформа в філології, замість «московити» писати почали самоназву підданих Російської імперії як «росіяни» (з двома літерами «с») тоді, коли предків білорусів і українців називали «руський» з коренем слова «Русь» і однією буквою «с» (або «русини»), як нащадків Русі. На амбіції національної еліти Росії «збирати руські землі» дивилися як на не виняткове право Росії. Тому багатьма сучасниками того періоду визнання шляхти в російському дворянстві сприймалося неоднозначно, лише як право на доступ до соціальних привілеїв та до матеріальних благ, але не як наявність сукупності морально-етичнихякостей (не духовного багатства) і не абсолютнаознака благородства у представника російського дворянства, що призвело до втрати актуальностінеобмеженої монархії серед більшості народу Російської імперії на порозі 1917 р..
Бували випадки, коли представників древньої шляхти не визнавали в дворянстві, і не вносили їх до 6-ї частини списку РДК, через що ті змушені були в новій політичній ситуації через державну службу (через російські нагороди) отримувати затвердження в російському дворянстві. Цим пояснюється, чому різні гілки одного роду (одного прізвища) зустрічаються в різних частинах списку РДК, хоча це як правило представники одного роду. Важливо врахувати в історії визнання в російському дворянстві шляхти даної губернії Білорусі факт конфліктументалітетів і світоглядів щодо візії на соціальний устрій суспільства, оскільки білоруська шляхта мала менталітет з традиціями Віче Русі (обрання князів княжити), перебувала у Великому князівстві Литовському і підо впливом Речі Посполитої. Де Статут Литовський був зразком для європейських країн, а тодішня Польща була «колискою» сучасної європейської демократії — короля обирала шляхта (для ілюстрації наприклад, зазначені тут електориКрупські серед інших шляхтичів були виборцями королів у 1595—1648 рр., в 1669—1673 рр.[9], 1697 р.[10]; див. «Рокош», «Шляхетська демократія», «Виборна монархія»).
Приналежність до російського дворянства доводилася в губернському дворянському зібранні; з 1785 р, тобто з часу видання Імператрицею Катериною II «Жалуваної грамоти дворянству», особи, визнані у дворянській гідностіза походженням або за особистими заслугами, вносилися до губернської родовідної книги; з губернії паперові справи про дворянство надходили для затвердження в ГерольдіюСенату; туди ж з провінційних губернських дворянських зібрань щорічно висилалися списки осіб, зарахованих до вже затверджених в дворянстві родів. Походження з дворян певної губернії фіксувалося і в послужному спискучиновників і військових, хоча часто вказувалася не губернія, в якій значився їх рід, а губернія, в якій народилися вони[19].
Зміст Списку дворян Могильовської губернії
Родовідна книга поділяється на шість частин. У 1-у частину вносилися «роди дворянства жалуваного чи дійсного»; до 2-ї частини — роди дворянства військового; у 3-ю — роди дворянства, придбаного на службі цивільній або отримавші право спадкового дворянства за орден надававший цю гідність; у 4-у — всі іноземні роди; в 5-у — відрізнені титулами роди; в 6-у частину — «старовинні благородні дворянські роди».
Алфавітний список дворян, внесених до родовідної книги Могилівської губернії:
↑Дворянская генеалогия, «Архивы Беларуси», сайт «Белорусский научно-исследовательский центр электронной документации» (рос.)
↑«Вестник Юго-Западной и Западной России (историко-литературный журнал)», изд. К. Говорским, тип. А. К. Киркора, кн. 10, том 4, г. Вильна, 1866 г. статья «Могилевская шляхта», Отд. IV, стр. 81-101. (рос.)
↑str.108, "Elektorowie krolow Wladyslawa IV., Michala Korybuta, Stanislawa Leszczynskiego i spis stronnikow Augusta III. / zestawili w porzadek abecadlowy Jerzy Dunin-Borkowski i Miecz. Dunin-Wasowicz., Lwow, czcionkami I. Zwiazkowej Drukarni, nakl. Elzbiety z hr. Losiow Duninowej-Borkowskiej, 1910; «Rocznik Towarzystwa heraldycznego we Lwowie», Tom 1 — rok 1908/9. (пол.)
↑str.176, Elektorow poczet, ktorzy niegdys glosowali na elektorow Jana Kazimierza roku 1648, Jana III. roku 1674, Augusta II. roku 1697, i Stanislawa Augusta roku 1764, najjasniejszych Krolow Polskich, Wielkich Ksiazat Litewskich, i.t.d. / ulozyl i wydal Oswald Zaprzaniec z Siemuszowej Pietruski. Bochnia ; Lwow. drukiem Wawrzynca Pisza; nakladem Kajetana Jablonskiego. 1845. (пол.)
↑с. 231—232, 191—196 («Русь» — с. 194—196, документ 1551 года), «Мэтрыка Вялыкага Княства Літоўскага (1522—1552)», Кн. 28, выд. ATHENAEUM (В. Менжинский, В. Свежинский), г. Менск, 2000 г. ISBN 985-6374-10-3(біл.)
↑Думин С. В., «Списки дворянских родов Российской империи по губерниям». Библиографический указатель. Опубликовано: Летопись Историко-родословного общества в Москве, вып. 3, г. Москва, 1995 г. (рос.)
Список дворянам Царства Польского, с приобщением кратких сведений о доказательствах дворянства. Spis szlachty Królestwa Polskiego z dodaniem krótkiej informacji o dowodach szlachectwa. Warszawa, 1851 г. [Именные посемейные списки, с указанием герба; сведения о происхождении отсутствуют. На с. 303—326 помещено Дополнение (Dodatek) I.] (пол.)
Дополнение II к списку дворян Царства Польского. Dodatek II do Spisu szlachty Królestwa Polskiego. Warszawa, 1854. 56 s. [В ряде случаев переплетено вместе с изданием.] (пол.)
То же, reprint: Lipsk, 1991. [В одной книге помещены репринты изданий.] (пол.)
Гербовник Царства Польского. Herbarz Królestwa Polskiego. Warszawa, 1853 г. [Издание двуязычное, на русском и польском языках; содержит рисунки 246 гербов, их описание; при каждом гербе перечень родов, его употребляющих, краткие сведения о родоначальниках семей, но без родословных; издание не закончено.] (пол.)
«Алфавитный список дворянских родов, внесённых в родословные дворянские книги Могилёвской губернии (составлен в 1909 году)», Издание Могилёвского Дворянского Депутатского Собрания, типо-лит. Я. Н. Подземского, 1909 г., г. Могилёв, 1909 г.; (рос.)
статья «Могилевская шляхта», Отд. IV, стр. 77-101, «Вестник Юго-Западной и Западной России (историко-литературный журнал)», изд. К. Говорским, тип. А. К. Киркора, кн. 10, том 4, г. Вильна, 1866 г.; (рос.)
«Русские фамилии», Унбенгаун Б. О., г. Москва, изд. «Прогресс», 1989 г.; (рос.)
Думин С. В. «Списки дворянских родов Российской империи по губерниям», Библиографический указатель, Летопись Историко-родословного общества в Москве, вып. 3, г. Москва, 1995 г.; (рос.)
«Реестр входящих бумаг за 1792—1836 годы о выдаче грамот и родословных», фонд «Могилёвское губернское дворянское собрание», НИАБ ф. 2066 оп. 1 д. 4 л. 82 об.; (рос.)
Лукомский В. К., Тройницкий С. Н. Гербы третьей части Гербовника дворянских родов Царства Польского. По материалам бывшей Герольдии Царства Польского составили… СПб., 1910 г. [Рисунки: 121 герб, перечень фамилий, их употребляющих, но без каких-либо генеалогических сведений; описание гербов; издание только на русском языке; крайне редкое, тираж — всего 10 экз.] (рос.)
Лукомский В. К. Список родам Царства Польского, признанным в дворянском достоинстве с гербами, не внесенными в Высочайше утвержденный Гербовник. СПб., 1912 г. [Корректурное издание Департамента Герольдии.] (рос.)
Список лицам, Высочайше пожалованным дипломами с гербами на дворянское достоинство Царства Польского. // Лукомский В. К., Тройницкий С. Н. Списки лицам, Высочайше пожалованным дипломами с гербами на дворянское достоинство Всероссийской империи и Царства Польского. СПб., 1911 г. (рос.)
Дворянские роды, внесенные в Гербовник Царства Польского, Высочайше утвержденный первая часть в 10 (22) день октября 1850 г., а вторая в 16 (28) день января 1851 г. // Дворянский адрес-календарь на 1898 год. СПб., 1898 г. [Перечень гербов и фамилий.] (рос.)
Польские дворянские фамилии, получившие графский титул (conte) от римских пап // Там же, с. 227 [17 родов.] (рос.)
Оршанский гербовник // Историко-юридические материалы, извлеченные из актовых книг губерний Витебской и Могилевской, хранящиеся в Центральном Витебском архиве. Витебск, 1900. T. XXVIII. (Ч.2). 167 c. (рос.)
«Гербовник всероссийского дворянства», Дурасов В., г. СПб., 1906 г. (рос.)
