Станинець Юрій Іванович
Станинець Юрій Іванович (5 вересня 1906, с. Нижній Шард, Австро-Угорська імперія — 11 квітня 1994 с. Горонда Мукачівського району Закарпатської області) — український письменник та громадський діяч, священник, депутат Сойму Карпатської України, член Національної спілки письменників України (1994).  По центру: Президент Карпатської України о. Августин Волошин; Перший ряд зліва направо: Микола Долинай, Юлій Бращайко, Юліян Ревай, Августин Штефан, Степан Клочурак; Другий ряд: Федір Ревай, Степан Росоха, Леонід Романюк, Августин Дутка, Михайло Тулик, Дмитро Німчук, Михайло Бращайко, Іван Грига, Микола Мандзюк; Третій ряд: Володимир Комаринський, Микола Різдорфер, Антон Ернест Олдофреді, Мілош Дрбал, Григорій Мойш, Михайло Марущак, Кирило Феделеш, Василь Климпуш, о. Юрій Станинець; Четвертий ряд: Василь Щобей, Іван Ігнатко, Юрій Пазуханич, Іван Перевузник, Адальберт Довбак, Петро Попович, Іван Качала, Василь Лацанич БіографіяЮрій Іванович Станинець народився 5 вересня 1906 у с. Нижній Шард (тепер — Нижнє Болотне Іршавського району Закарпатської області) у родині селян. Батько, Іван Станинець, 25 років обирався старостою села і очолював церковну громаду. Початкову освіту здобув у церковній народній школі у рідному селі та в школі у с. Доробратово. У 1918–1919 роках навчався у горожанській школі у Виноградові. Угорської мови він не розумів, хоча вмів писати, і лише хабар від батька врятувало його від провалу на іспиті. Подальшому навчанню завадила суперечка Чехо-Словаччини та Угорщини за Закарпаття. У 1920–1926 роках навчався у Берегівській руській (українській) гімназії. На цей час припадають перші друковані краєзнавстві та фольклорні розвідки, переважно про рідне село. У 1926 році батько його записав до Ужгородської греко-католицької духовної семінарії, яку Юрій Станинець закінчив 1930 року. 27 липня 1930 року він був висвячений на священника єпископом Петром Гебеєм, і 1 серпня того року був призначений священником у селі Угля (тепер — Тячівського району). У тому ж 1930 році кілька місяців перебуває у лавах збройних сил Чехо-Словаччини. Повернувшись до Углі, він був тут священником ще 4 роки, після чого його перевели до села Салдобоша (тепер — с. Стеблівка Хустського району Закарпатської області). Будучи священником, він багато писав на релігійну тему та починає займається літературною діяльністю. 1937 року він був переведений до села Вонігове (тепер — Тячівського району). В цей час він познайомився з Уласом Самчуком. У 1939 році Юрій Станинець був обраний депутатом до Сойму Карпатської України[1]. У 1945 року, коли починається ліквідація греко-католицької школи, він повертається до рідного села. Тут він допомагав своїй дружині, яка була завідувачкою початкової школи, вести документацію. Ним було створена хата-читальня, де він читав лекції, проводив курси садоводів-любителів та був редактором стінної газети. Наприкінці 1940-х переселяється до села Горонда. Протягом кількох років служить у церквах багатьох сіл, а у 1954 році його було призначено священником до села Лалово. У 1963 році він пішов на пенсію через хворобу нирок. У 1993 році його було прийнято до Національної спілки письменників України, але остаточно затверджено 1994 року[2]. СмертьПомер Юрій Станинець 11 квітня 1994 року у селі Горонда Мукачівського району Закарпатської області і був похований у селі Нижнє Болотне Іршавського району Закарпатської області. Майже всі обласні газети з глибоким сумом повідомили цю звістку, вмістивши пропам'ятні статті і некрологи[2]. На його смерть Петро Скунць написав:
Творчий доробокОповідання Юрія Станинця «У вагоні» увійшло до антології української новели, виданої у Римі у 1938 році[3][4]. У 1942 році вийшла збірка його оповідань «Подарунок», а наступного року окремою книжкою повість «Юра Чорний»[5]. У середині 1980-х років зусиллями І. Ребрика та проф О. В. Мишанича була підготовлена збірка прози Юрія Станинця «Юра Чорний», куди увійшли повість «Юра Чорний» і 14 оповідань. Після смерті Юрія Станинця вийшли друком три його книжки: у 2007 році роман «Сусіди», який е першим соціально-побутовим романом у закарпатоукраїнській літературітавідтворює реалістичну картину життя закарпатського села першої половини XX століття[6], та у 2012 році повна збірка його творів «Червона йонатаночка»[7]. А його оповідання «Мандрівка святого Миколая» увійшло у 2008 році до антології легенд, казок та оповідань[8]. Письменник Петро Мідянка вважає, що «ми ще лише відкриваємо для себе материк добірної Станинцевої прози…»[9]. На думку Михайла Ребрика, Юрій Станинець — яскравий представник соціально-психологічної літератури Закарпаття 30-40 років минулого століття, літературна, теологічна, епістолярна й фольклорно-етнографічна спадщина якого ніколи не піддавалась цілісному аналізу[10]. Видання
Сім'я15 серпня 1930 року в Углі він одружився з Маргаритою Шелестай, яка була учителькою з Імстичева (померла 1983 року). Сестра – Олена Станинець була вчителькою місцевої школи. Вшанування пам'ятіВід лютого 2023 року є вулиця в Ужгороді названа його іменем. Від червня 2024 року вулиця його імені є у селі Вонігове. ЛітератураРуснак І. ХУДОЖНІЙ СВІТ „СУСІДІВ” ЮРІЯ СТАНИНЦЯ // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету: Історичні науки. Філологічні науки: Збірник наукових праць. – Ізмаїл, 2010. – Вип. 29. – С. 131–135. Примітки
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
