Станіслав Вітвіцький

Єпископ Луцький
	1682 — 1688
Єпископ Познанський
	1688 — 1698
Народився	1630 ; Смільник, Ґміна Команча, Сяноцький повіт, Львівське воєводство, Польська Республіка
Помер	4 березня 1698 ; Варшава, Річ Посполита
Похований	катедра Івана Хрестителя (Варшава)
Відомий як	ієрарх, канонік, парох, апостольский протонотар, католицький священник, католицький єпископ
Країна	Річ Посполита
Професія	священник
Релігія	католицтво

Станіслав Вітвіцький (герб Сас^[1]; бл. 1630, Смільник — 4 березня 1698, Варшава) — єпископ РКЦ, польський католицький священнослужитель, єпископ Київський, Луцький і Познанський, канонік Гнезно та Варшави, королівський секретар, нотаріус^[2] коронної канцелярії, ігумен коменданта Плоцька, релігійний письменник.

Життєпис

Народився близько 1630.

Син Самуїла та Анни Ростеських. Навчався в Люблінському та Браневському єзуїтських школах.

Згодом навчався в Римі та Парижі, після чого був висвячений на священника. Після повернення до Польщі служив секретарем короля Яна II Казимира Вази, а з 1665 виконував обов'язки каноніка Гнезно, пастор-прелат олицький.

Ігумен Плоцький (з 1676).

Отримав посаду нотаріуса королівської канцелярії. Активно брав участь у політичному житті, відвідавши Францію, Данію та імператора Леопольда І Габсбурга.

12 червня 1679 висвячений на ординарія Київського.

25 травня 1682 переведений до Луцького єпископства.

У 1685 заснував духовну семінарію в Яневі Підляському.

12 січня 1688 став єпископом Познанським.

Через рік провів синод, виступаючи в якості підбурювача Корони проти Казимира Лищницького після виявлення його атеїзму. Вимагав для нього смертної кари^[3].

Вітвіцький мав величезні заслуги у царині розвитку тринітарного порядку в Польщі^[4].

13 листопада 1697, згідно з канонічним законодавством, визнав образ Богородиці чудодійним^[5].

У 1697 Вітвіцький був курфюрстом Августа II Фрідріха у Познанському воєводстві^[6].

Помер 4 березня 1698 у Варшаві (Варшава належала Познанській єпархії), а його тіло поховане в Соборі Івана Хрестителя.

Творчість

Основні твори

Nauka powołania do stanu duchownego i obowiązków chrześcijańskich, cz. 1-2, Warszawa 1684, drukarnia Pijarów; wyd. następne: Kraków 1751
Abrys doczesnej szczęśliwości, Warszawa 1685, drukarnia K. F. Schreiber; wyd. następne: Wilno 1748; Wilno 1754; pt. O szczęśliwości doczesnej pisma, Warszawa 1779
Opis podróży po Francji, Włoszech, Niemczech i Danii, rękopis w posiadaniu biskupa A. Krasińskiego zaginął (wiadomość podał H. Juszyński Dykcjonarz poetów polskich, t. 2, Kraków 1820, s. 336.

Листи

Od biskupa kujawskiego B. Madalińskiego z roku 1688, rękopisy (kopie) znajdowały się w Bibliotece Krasińskich nr 813.

Примітки

↑ Herbarz polski, t. IX, Lipsk 1842, s. 370.
↑ Nitecki nazywa rejentem urzędników, których literatura raczej nazywa regensami lub regentami
↑ Wiesław Mercik, Bez płaszcza z gronostajów. Kraków 1988, s.80.
↑ Zakon Przenajświętszej Trójcy. Архів оригіналу за 24 березня 2008. Процитовано 16 липня 2020. [Архівовано 2008-03-24 у Wayback Machine.]
↑ Skrzatusz
↑ Suffragia województw i ziem koronnych i W.X. Litewskiego zgodnie na […] Augusta II obranego króla polskiego […] dnia 27 VI i przy poparciu wolnej elekcjej jego […], s. 1.

Джерела

Krzysztof Rafał Prokop: Sylwetki biskupów łuckich. Biały Dunajec: Ostróg : "Wołanie z Wołynia", 2001. ISBN 83-911918-7-7.
Bibliografia Literatury Polskiej — Nowy Korbut, t. 3 Piśmiennictwo Staropolskie, Państwowy Instytut Wydawniczy, Warszawa 1965, s. 404—405
Wiesław Mercik: Bez płaszcza z gronostajów. Kościół a państwo i prawa człowieka. Kraków: KAW, 1988, ss. tak. ISBN 83-03-02361-6.