Сільвіо Марсоліні
Сільвіо Марсоліні (ісп. Silvio Marzolini, нар. 4 жовтня 1940, Буенос-Айрес — 17 липня 2020) — аргентинський футболіст, що грав на позиції лівого захисника. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер. Виступав, зокрема, за клуб «Бока Хуніорс», а також національну збірну Аргентини. Він широко розглядається як найкращий аргентинський лівий захисник всіх часів[3][4], граючи на цій позиції в аргентинській збірній на чемпіонаті 1966 року, він був обраний найкращим лівим захисником турніру[5]. Клубна кар'єраНародився 4 жовтня 1940 року в місті Буенос-Айрес. Вихованець футбольної школи клубу «Феррокаріль Оесте». Дорослу футбольну кар'єру розпочав 1959 року в основній команді того ж клубу, в якій того року взяв участь у 23 матчах чемпіонату. ![]() 1960 року перейшов до клубу «Бока Хуніорс», за який відіграв тринадцять сезонів. Більшість часу, проведеного у складі «Бока Хуніорс», був основним гравцем захисту команди і виграв з командою п'ять титулів чемпіона Аргентини. Завершив професійну кар'єру футболіста виступами за команду «Бока Хуніорс» у 1972 році. Виступи за збірну1960 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Аргентини. У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1962 року у Чилі, чемпіонату світу 1966 року в Англії та розіграшу Кубка Америки 1967 року в Уругваї, де разом з командою здобув «срібло». Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 10 років, провів у формі головної команди країни 28 матчів, забивши 1 гол. Кар'єра тренераРозпочав тренерську кар'єру невдовзі по завершенні кар'єри гравця, 1975 року, очоливши тренерський штаб клубу «Олл Бойз». В подальшому у 1981 та 1995 роках тренував клуб «Бока Хуніорс», вигравши в першому випадку чемпіонат Аргентини. Останнім місцем тренерської роботи Марсоліні став клуб «Банфілд», в якому Сільвіо Марсоліні був одним з тренерів до 2008 року, розкривши для великого футболу таких гравців як Даріо Цвітаніч, Хесус Датоло, Габріель Палетта, Маріано Барбоса та ін. Титули і досягненняЯк гравця
Як тренера
Примітки
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia