У кваліфікаційному раунді чемпіонату світу з футболу 1958 року 55 збірних змагалися за 14 місць у фінальній частині футбольної світової першості. Ще дві команди, господарі турніру збірна Швеції і діючий чемпіон світу збірна ФРН, кваліфікувалися автоматично, без участі у кваліфікаційному раунді.
Враховуючи досвід кваліфікаційних раундів попередніх чемпіонатів світу, що відрізнялися складними правилами відбору і масовими зняттями зі змагання, ФІФА ухвалила рішення запровадити поділ на зони за географічним принципом, надавши кожній зоні конкретну кількість путівок до фінальної частини першості світу та делегувавши організацію відбіркових змагань континентальним футбольним конфедераціям. Це дозволило провести більш організований кваліфікаційний турнір, проте не вирішило проблему відмов від участі у відборі по ходу турніру.
16 місць у фінальній частині чемпіонату світу 1958 року були розподілені між континентами наступним чином:
Європа (УЄФА): 11 місць, включаючи 2 місця які автоматично отримали збірна Швеції (господар турніру) і збірна ФРН (діючий чемпіон світу). За решту 9 місць змагалися збірні 27 країн.
Південна Америка (КОНМЕБОЛ): 3 місця, що розігрувалися між 9 збірними.
Північна, Центральна Америка і Карибський регіон: 1 місце, за яке боролися 6 команд.
Африка (КАФ) і Азія (АФК): 1 місце, на яке претендували представники 11 країн (включаючи збірні Ізраїлю, Кіпру і Туреччини).
Крім того ФІФА запровадила правило, за яким для виходу на чемпіонат світу команда мала взяти участь щонайменше в одній відбірковій грі, аби унеможливити ситуацію, що неодноразово виникала раніше, коли учасниками світової першості ставали команди, усі суперники яких відмовлялися від участі у відборі. Це правило було застосоване до збірної Ізраїлю вже по ходу відбору на ЧС-1958, оскільки всі її суперники відмовилися проти неї грати. Тому ізраїльска команда була змушена проводити матчі плей-оф проти представника Європи, що фактично збільшило квоту УЄФА до 11,5 місць і зменшило квоту регіону Африки і Азії до 0,5 місця.
Загалом 46 команд взяли участь у бодай одній грі відбіркового раунду. Загалом було зіграно 89 матчів, у яких було забито 341 гол (у середньому 3.83 гола за гру).
Європа
27 команд-учасниць були розділені на 9 груп, по 3 команди у кожній. Команди грали між собою по дві гри (одній удома і одній у гостях). До фінальної частини чемпіонату світу виходила команда-переможець групи. Збірні СРСР та Ісландії брали участь у відборі на світову першість уперше у своїй історії.
Збірна Чехословаччини кваліфікувалася. Уельс отримав другий шанс потрапити до фінальної частини світової першості як учасник спеціального плей-оф проти збірної Ізраїлю. Див. Фінальний раунд КАФ / АФК і плей-оф.
Збірні Польщі та СРСР фінішували з однаковою кількістю очок і для визначення учасника фінальної частини першості світу було проведено гру плей-оф на нейтральному полі.
Гра 15 січня 1958 року між збірними Північної Ірландії та Італії мала відбутися 4 грудня 1957 року, проте щільний туман в Лондоні завадив арбітру гри Іштвану Жолту, співробітнику Угорського державного оперного театру, вчасно прибути на гру. Вібіркову гру було відклашено, однак матч в оригінальну дату було вирішено все ж провести, але у форматі товариської гри. Цей матч закінчився з рахунком 2:2 і безчинствами з боку вболівальників північноірландців, спровокованими відкладенням відбіркової гри і доволі грубою грою італійських футболістів. Вболівальники вибігли на поле і перетворили товариську гру на інцидент, відомий як Белфастська битва[1]. Денні Бланчфлауер, капітан команди господарів, допоміг уникнути ескалації ситуації, наказавши своїм гравцям супроводити італійців з поля доки поліція стримувала натовп[2].
Збірна Північної Ірландії кваліфікувалася.
Збірна Італії уперше в своїй історії не змогла подолати відбір на чемпіонат світу, наступного разу вона не стала учсником світової першості лише 2018 року.
9 команд-учасниць були розділені на три групи по три команди в кожній. Команди грали між собою по дві гри (одній удома і одній у гостях). До фінальної частини чемпіонату світу виходила команда-переможець групи.
Перший раунд: Шість команд були розділені на 2 групи по 3 команди в кожній (Групу 1 складали збірні Північної Америки, а Групу 2 — команди Центральної Америки і Кариб). Команди грали між собою по дві гри (одній удома і одній у гостях). До фінального раунду виходили команди-переможці кожної з груп.
Фінальний раунд: Дві команди-учасниці проводили між собою по одній грі удома і одній у гостях. Переможець за сумою двох ігор кваліфікувався до фінальної частини чемпіонату світу.
Збірна Коста-Рики вийшла до Фінального раунду. Гра між Нідерландськими Антилами і Гватемалою проведена не була, оскільки гватемальським футболістам не дозволили подорож на Нідерландські Антильські острови[4]. Водночас ця гра вже не мала турнірного значення, адже обидва її учасники на той час втратили шанси на вихід до фінального раунду.
З 11 команд, які висловили бажання взяти участь у кваліфікаційному раунді чемпіонату світу двом (збірним Ефіопії і Південної Кореї) ФІФА відмовила в участі[2]. Решта 9 команд-учасниць мали розіграти одну путівку до фінальної частини чемпіонату світу у чотири раунди, включаючи попередній і фінальний.
Індонезія вийшла до Другого раунду, оскільки гра плей-оф не визначила переможця, а саме ця команда мала краще співвідношення забитих і пропущених голів.
Індонезія знялася зі змагання після відмови ФІФА задовільнити її запит про проведення гри проти Ізраїлю на нейтральному полі. Після відмови від участі й Єгипту Ізраїль та Судан пройшли до фінального раунду автоматично.
Через бойкот Ізраїлю з боку Ліги арабських держав Судан відмовився грати проти збірної цієї країни. Таким чином Ізраїль мав би автоматично кваліфікуватися до фінальної частини світової першості, однак до початку кваліфікаційного раунду ФІФА ухвалила рішення, що жодна команда крім команди господарів і чинного чемпіона світу не може стати учасником фінальної стадії чемпіонату світу, не провівши жодної відбіркової гри. При цьому Ізраїль подолав усі три етапи відбору КАФ / АФК через відмови від участі його суперників, команд з ісламських країн.
Міжконтинентальний плей-оф
Враховуючи необхідність додержання правила кваліфікації до фінальної частини чемпіонату світу шляхом змагання, збірна Ізраїлю мала вибороти місце на ЧС-1958 у спортивній боротьбі. Її суперником було запропоновано стати командам із зони УЄФА, які не подолали відбір, посівши другі місця у своїх відбіркових групах. Після відмови збірної Бельгії від участі у плей-оф, його учасником від УЄФА жеребом було визначено збірну Уельсу[5].
Уперше в історії чемпіонатів світу (і станом на 2018 рік востаннє) учасниками фінальної частини світової першості стали усі чотири збірні, що представляють Велику Британію (Англія, Шотландія, Уельс і Північна Ірландія).
Уельс був єдиною командою, яка кваліфікувалася до фінальної частини чемпіонату світу, не вигравши змагання у своїй групі. Відтоді станом на 2018 рік команда жодного разу не долала кваліфікаційний раунд світової першості.
Італія уперше в історії не подолала відбір на чемпіонат світу. Наступного разу команда була змушена пропустити головний футбольний турнір світу лише 2018 року.
Уперше в історії кваліфікацію не подолав й інший на той час дворазовий чемпіон світу, збірна Уругваю. До того ургувайці пропускали світові першості лише з власної ініціативи, відмовляючись від участі.
1 Аргентина, Парагвай та Уругвай прийматимуть матчі-відкриття ·2 Титул чемпіона, за регламентом, розігрувався в груповому турнірі, стаття про вирішальний матч з огляду на результати турніру.
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
