Чорна металургія Італії

Чорна металургія Італії — одна з галузей обробної промисловості Італії. 2019 року виплавка сталі в країні становила 23,190 млн т, виробництво гарячекатаного прокату — 23,617 млн т. За виплавкою сталі і виробництвом прокату Італія посідає 2-е місце серед країн Євросоюзу (поступаючись лише Німеччині). Велика частка продукції підприємств чорної металургії країни вирушає на експорт.^[1] У країні є 2 металургійні заводи з повним виробничим циклом, 1 завод лише з доменним виробництвом і кілька прокатних заводів.

Початок залізної доби на території Італії сягає 1-ї половини I тис. до н. е. У залізну добу на території Італії виникла низка культур. Серед них провідною була Віланова культура, яку пов'язують з умбрами, представниками однієї з гілок Італіків. Найстародавніші племена Апеннінського півострова і Сицилії — лігури, етруски і сікани (в Сицилії) — були знайомі з залізом. У Етрурії добували залізо, в обробці якого етруски досягли досконалості. Етруски розглядаються прямими спадкоємцями хеттської металургійної традиції. Італійські вчені підрахували, що за період свого 200-річного розквіту (VI—V ст.ст. до н. е.) етруски виробили щонайменше 0,5 млн т заліза. За однією з теорій хатський термін для позначення заліза — «хапалкі» через фінікійське слово «парцілум» увійшов до етруської мови як «ферсом». Римляни запозичили цю назву й вимовляли її як «ферум».

Металургійна промисловість в Італії набула значного розвитку після 2-ї світової війни.^[2]

У 1970-х роках металургійна промисловість працювала переважно на імпортній сировині та паливі: ввозилося 90 % споживаної залізної руди, вище 75 % брухту, близько 70 % марганцевої руди, повністю — коксівне вугілля. Характерним було різке домінування виплавки сталі над виробництвом чугуну і велика питома вага електросталі. Металургійні заводи переважно були невеликі, не мали повного циклу, багато з них — вузькоспеціалізовані. Однак основу галузі становили 4 великих металургійних комбінати — у містах Корнільяно, Баньолі, Пйомбіно й Таранто. Більша частина чорної металургії, включно з найбільшими комбінатами, перебувала під контролем державної компанії «Фінсідер» (94 % виробництва чугуну, 60 % — сталі і прокату).^[2]

Італія досить слабко забезпечена сировинними й енергетичними ресурсами. Запаси вугілля незначні, вугілля — енергетичне. Для виробництва коксу використовується довізне коксівне вугілля. Вже у 20 ст. видобуток залізної руди не задовольняв потреб країни і мав тенденцію до зниження.

Запаси залізних руд зосереджені в районах: Тоскано-Ельбанському, на о. Сардинія і в Альпах. Відомо понад 20 залізорудних родовищ. Більшість з них дрібні. За запасами марганцевих руд Італія посідає помітне місце в Західній Європі. Зустрічаються скарнові, гідротермальні та осадові родовища. Особливо високий вміст Mn зафіксовано в залізо-марганцевому родовищі Монте-Арджентаріо (область Тоскана) — 14—15 %.^[4]

Наразі (2022) в Італії з колись 4 металургійних комбінатів з повним виробничим циклом залишилося лише 2 — Металургійний комбінат в Пйомбіно і Металургійний комбінат в Таранто. Баньолі після зупинки майже повністю демонтовано — залишено лише окремі будівлі як пам'ятки промисловості. У 2019 році 4,207 млн т сталі виплавили в кисневих конверторах і 19,030 млн т сталі — в електропечах.

42°56′17″ пн. ш. 10°32′56″ сх. д. / 42.93806° пн. ш. 10.54889° сх. д. / 42.93806; 10.54889

Металургійний комбінат в Пйомбіно є другим в Італії підприємство чорної металургії за потужністю (після металургійного комбінату в Таранто).^[5] Розташований на березі затоки Фоллоніка Тірренського моря. Комбінат здатний виробляти 2,5 млн т сталі на рік.^[6] Комбінат працює на імпортній сировині, яка надходить на комбінат через порт.

40°30′35″ пн. ш. 17°12′13″ сх. д. / 40.50972° пн. ш. 17.20361° сх. д. / 40.50972; 17.20361

Металургійний комбінат в Таранто є найбільшим металургійним комбінатом Італії з 1960-х років. Побудований протягом 1960—1965 років. Має повний виробничий цикл.

Металургійний завод у Корнільяно розпочав роботу 1935 року. Це був один з 4 найбільших металургійних комбінатів Італії з повним виробничим циклом. Однак у 2005 році закрили частину його цехів.

Сервольський металургійний завод є одним з 3 металургійних заводів Італії з доменним виробництвом. Розташований у місті Сервола, що тепер у складі Трієста. Основною продукцією заводу є бабковий чавун.