Батько Відора був органістом і майстром з виготовлення органів, другом найбільшого органного майстра XIX століття Арістіда Кавайє-Колля, за рекомендацією якого Відор вступив до Брюссельської консерваторії, де навчався органу у Жака Ніколя Лемменса і композиції у Франсуа Жозефа Феті. Після закінчення курсу Відор в 1869 був запрошений тимчасово зайняти посаду органіста в паризькій церкви Сен-Сюльпіс, замість померлого Лефебюр-Велі, і перебував на цій посаді протягом 64 років, хоча постійний контракт з ним так і не був укладений (в 1934-му Відора змінив один з найбільш значних його учнів, Марсель Дюпре).
Композиторська спадщина Відора досить широка і включає:
десять симфоній для органу,
чотири опери,
низку оркестрових творів (з яких найбільшою популярністю користуються симфонічна поема «Вальпургієва ніч», фортепіанний і віолончельний концерти),
пісні і романси.
Однак основу творчості Відора складають масштабні органні твори, які Відор незвично називав симфоніями (частково у зв'язку з тим, що реформа органобудівництва, вироблена Кавайє-Коллем, значно розширила діапазон і виразні можливості цього інструменту). Відор весь час, протягом десятиліть, повертався до музики своїх симфоній — деякі з них існують у восьми різних редакціях. З десяти симфоній для органу Відора найзнаменитішими і часто виконуваними є п'ята (завершується знаменитою токатою) і шоста (обидві опубліковані в 1887).
.jpg)
