До квітня 1920 р. 6-та дивізія проходила інтенсивний півторамісячний вишкіл та додатково поповнювала свій склад вояками-українцями з інших таборів інтернованих. Тоді ж її особовий склад був повністю озброєний, дивізія отримала все необхідне військове майно і коней.
У квітні ц. р. вишкіл 6-ї дивізії був продовжений у Бердичеві, де вона творила військову залогу міста. У цей час було сформовано 6-ту запасову бригаду дивізії з тимчасовим осідком у цьому місті. Зробивши у Бердичеві перегляд дивізії, головний отаман Військ УНР С.Петлюра вручив їй козацький малиновий стяг із золотим тризубом у блакитному верхньому накутнику із надписом «За визволення України».
Склад дивізії
Дивізія вирушила на фронт тільки частково сформованою: 250 старшин і 1770 вояків у складі III польської армії генерала Ридза-Сміглого.
Дивізія складалася з двох стрілецьких бригад: 16-та (полк. Роман Сушко) і 17-та (полк. О. Воронів); 6-ий Січовий кінний курінь (поручик В. Герасименко), 6-та Січова легка гарматна бригада (полк. Насонів), 6-ий Січовий технічний курінь (сотн. інж. В. Бокітько) і дивізійні тилові установи та служби.
Дивізія брала участь з червня 1920 в ар'єрґардних боях III польської армії під Ігнатполем, під Пергою на волинському Поліссі, під Ковелем та Холмом, але особливу славу здобула в боях проти Першої кінної арміїСемена Будьонного під Замостям (29 — 31 серпня1920), де група польських й українських військ під проводом полковника М. Безручка зуміла затримати і знекровити Першу Кінну армію і тим самим зробила значний внесок у перемогу польської армії над радянськими арміями над річкою Віслою в районі Варшави.
У вересні 1920 дивізію перекинуто до Галичини, де вона вже ділила долю Армії УНР, в кінці вересня визволяла Проскурівський та Старокостянтинівський повіти. 1-6 жовтня дивізія вела бої з силами РСЧА за Віньківці. Вже після ніби закінчення бойових дій по Ризькому договору Шоста дивізія з 13 жовтня боєм вступила в села Віньковецького району (сучасна Хмельницька область), 15 жовтня почався наступ на м. Бар; в кінці жовтня штаб дивізії знаходився в Барі. Мала важкі втрати в кінцевих боях (листопад 1920) під Попівцями, які розпочалися 10 листопада — на другий день після підписання миру — наступ 11 листопада на селище Кацмазів та розбиття під Поповцями.
Запасна бригада (генерал-хорунжий Фединюк-Білинський), яка була збірною й вишкільною частиною дивізії під час війни, продовжувала існувати в Бересті аж до Другого Зимового походу восени 1921 й трагедії під Базаром, в якій загинули старшини й вояки цієї дивізії, а ті, хто попав у полон, були жорстоко розстріляні більшовиками.
Преса Дивізії
"Нове Життя" - часопис Шостої Січовії Дивізії виходив у таборі інтернованих вояків Армії УНР в Александруві у 1921 році.
Нове Життя - часопис Шостої Січовії Дивізії. 1921 рік.
Костюченко Олекса Павлович — помічник начальника інспекторського відділу штабу (з 10.02.1920 р. по 26.03.1920 р.), газовий старшина штабу (з 26.03.1920 р. по 28.05.1920 р.), старший ад'ютант штабу (28.05.1920 р.)[2].
Карпус З., Срібняк І. Формування з'єднань Армії УНР у Польщі в 1920 рр. // Український історичний журнал. — К., 2000. — № 1. — С. 81—89.
Wiszka E. Szósta Siczowa Dywizja Strzelecka Armii Ukraińskiej Republiki Ludowej. Formowanie, szlak bojowy, internowanie 1920—1924. — Toruń. — 2012. — 513 s.
.svg){kind=small}
