Карл IV Красивий

Карл IV Красивий фр. Charles IV de France
Король Франції
Коронація:	21 лютого 1322
Попередник:	Філіп V Довгий
Наступник:	Філіп VI Валуа
Король Наварри
Народження:	18 червня 1294(1294-06-18) Клермон
Смерть:	1 лютого 1328(1328-02-01) (33 роки) Венсен
Причина смерті:	туберкульоз
Поховання:	Абатство Сен-Дені, Париж, Франція
Країна:	Франція
Релігія:	християнство
Рід:	Капетинги
Батько:	Філіп IV Красивий
Мати:	Жанна I Наваррська
Шлюб:	Бланка Бургундська
Діти:	Філіп, Жанна I, Людовик, Жанна II, Марія, Бланка
Медіафайли у Вікісховищі

Карл IV Красивий^[1] (фр. Charles IV le Bel; 1295 — 1 лютого 1328, Венсен) — король Франції з 1322 року, останній представник династії Капетингів, син Філіпа IV Красивого і Жанни I Наварської.

У 1307 році одружився з Бланкою Бургундською (1296-1326). На початку 1314 року король Філіп IV Красивий наказав заарештувати своїх невісток Бланку і Маргариту Бургундську (дружину принца Людовика, майбутнього Людовика X), які скомпрометували себе з двома лицарями, братами Філіппом і Готьє д'Оне і Жанну Бургундську, дружину Філіпа де Пуатьє (майбутнього Філіпа V Довгого), за те, що їй була відома ця інтрига, але вона не донесла про це королю. Ганебну пляму, яка лягла на королівський двір, треба було змивати найжорсткішими заходами. Коханці були кастровані, з них живих здерли шкіру. Принцес кинули до в'язниці. Бланка провела в Шато-Гайяр багато років і закінчила своє життя в монастирських стінах. Так і невідомо, чи справді принцеси були винні. Із звинуваченнями виступила їхня зовиця Ізабелла Французька, яка була відома своїм злим характером^[2]. Карл IV добився у Папи Івана XXII розірвання шлюбу з Бланкою Бургундською в 1322 році. 21 вересня 1322 року він одружився з Марією Люксембурзькою (1304-1324). Вона народила сина Людовика, який прожив недовго (1324)^[2].

Марія померла в лютому 1324 року, і вже в липні Карл взяв у дружини кузину Жанну д'Евре (1310-1371). Мав шістьох дітей, четверо з яких померли в дитинстві. В адміністративній сфері продовжував політику своїх попередників, прагнув до поступової консолідації королівської влади. Постійно мав потребу у багатій царській казні, тому використовував для цього будь-яку можливість. Отримав у Папи дозвіл на збір десятини з церкви для організації нового хрестового походу, щоб звільнити від турків Вірменію. Був стурбований чисельним зростанням чиновників і намагався полегшити фінансовий тягар казни. Передбачалося, наприклад, що жалування членам Паризького парламенту будуть виплачуватися зі штрафів (1322). Карлу вдалося збільшити королівський домен за рахунок кількох міст і багатої області Ажені. Комунальні хартії отримали при ньому Каркассон, Бурж, Дюн-ле-Руа, Сен-Кантен, Монтобан і Санс. У той же час в 1322 році ліквідував комуну Лана, в 1323 році до королівського домену був приєднаний місто Монферран в Оверні, в 1327 р. — Верден. Підтримував добрі відносини з Папським престолом, допоміг папі в 1326 році, коли тому були потрібні кошти для боротьби з гібелінами.

Втрутився у внутрішні справи Англії, підтримавши англійських баронів, які повстали проти Едуарда II (1324-1327). Едуард відмовився прибути на коронацію свого сюзерена Карла і французький король оголосив вельможного англійського васала бунтівником, направивши в Гієнь війська під командуванням свого дядька Карла Валуа. Війна затягувалася і до Франції приїхала Ізабелла, королева Англії та сестра Карла IV. Вона планувала домовитися з братом про узгодження дій проти чоловіка. Після повернення до Англії Ізабеллі вдалося скинути Едуарда II з трону, відправити його до в'язниці і стратити^[2].

Карл IV не залишив спадкоємців чоловічої статі і після його смерті корона перейшла до бічної гілки династії Капетингів, що було обґрунтовано посиланням на «Салічну правду» (лат. Lex Salica), яка відмовляла жінкам про перехід у спадщину земель. Королем Франції став онук Філіпа III Сміливого, син Карла Валуа і Маргарити Анжуйської, Філіп VI Валуа. На французьку корону також претендував англійський король Едуард III (1327-1377), по жіночій лінії онук Філіпа IV Красивого. Так збулось прокляття Жака Моле^[3]. У Франції розпочалась династична криза. Це стало однією з причин Столітньої війни^[4].

• Батир К. І. Історія феодальної держави Франції, М. 1975 Велика радянська енциклопедія, під. редакцією Б. А. Введенського, т. 40, М. АНСССР, 1956
• Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009 р.. 760 с.
• Падаляк Н. Г. Історія середніх віків Підручник для 7 класу, К.: Генеза, 2007.
• Середницька Г. В. Всесвітня історія Опорні конспекти 7 кл, Київ, СПД ФО Сандул, 2009 р. 222 с.
• Усі уроки до курсу «Всесвітня історія» 7 клас, Х: «Основа», 267 с.
• Хрестоматія з історії середніх віків: Посібник для 7 кл. /Упорядник В. М. Духопельников,-К.: Освіта, 1998.-160 с
• http://dic.academic.ru/ [Архівовано 31 липня 2012 у WebCite]
• https://web.archive.org/web/20120315012324/http://lib.solo.by/ К.Рыжов. Все монархи мира. Западная Европа