Велика Любаша
Вели́ка Любаша — село в Україні, у Рівненському районі Рівненської області. Населення становить понад 800 осіб. СимволікаСимволи затверджені 28 листопада 2024 року рішенням Костопільської міської ради. Автори – А. Гречило та Ю. Терлецький. ГербУ щиті вузька срібна кроква, у верхніх червоних полях обабіч - по золотому молотку, у нижньому чорному полі - срібна мурована піч із червоним отвором, над нею - золота 4-променева зоря. Мурована піч та зоря означають давні промисли виплавки заліза з болотної руди, а молотки символізують завод металевих виробів, що сприяли розвитку поселення. Кроква утворює літеру «Л» і вказує на назву села. Червоний та чорний кольори підкреслюють традиції національно-визвольної боротьби. Щит увінчано золотою сільською короною з колосків, що вказує на статус села. ПрапорКвадратне полотнище, з нижніх кутів до середини верхнього краю йдуть дві білі смуги (завширшки в 1/9 сторони прапора); у верхніх червоних полях обабіч - по жовтому молотку, у нижньому чорному полі - біла мурована піч із червоним отвором, над нею - жовта 4-променева зоря. Історія З розповідей старожилів відомо, що село стародавнє: воно існує більше 400 років[1]. Версії щодо походження назвиПерша версія походження села: землі села належали багатому поміщику, який на честь своєї старшої дочки Люби заснував поселення під назвою «Велика Любаша». Згідно іншого переказу[2]: колись, у давнину річка, що протікає посеред села мала назву Любаша. І від назви річки, яка згодом з невідомих причин перейменована на Замчисько, походить назва села. Дорадянський періодЗа переказами старожилів у давнину тут побував Богдан Хмельницький, який поставив старшим у селі козака Лобача. Після загибелі козака до вдови пристав у прийми син пана Горохольського, який проживав у селі Космачів. Село В.Любаша в XVI ст. належало князям Острозьким, пізніше Чарторийським, котрі розвинули тут різні промисли. Вони збудували завод з видобутку залізної руди (звідси — Руда), а з XIX ст. він перетворений на завод залізних виробів. На тому місці, де видобували залізну руду, місцеві мешканці часто знаходили так званий жужіль — «перепалене каміння». За кріпосного права, щоб мати проточну воду, поміщик наказав прокопати канал довжиною до 2 км, шириною — до 30 м, глибиною понад 5 м. Канал виходив від річки Горинь і знову з'єднувався з нею через річку Замчисько. В 1742 році за кошти парафіян була збудована дерев'яна церква. Через 100 років приміщення церкви було відремонтоване на пожертвування прихожан і поміщика князя Радзивілла. Засновником династії служителів місцевої церкви став священик І. Г. Боруцький, його справу продовжили син Михайло, онук Андрій. Школа в селі виникла приблизно в першій половині XIX ст. ЇЇ побудували на пагорбі за річкою Замчисько, неподалік церкви; мала статус церковно-приходської. Дітей навчав дяк. У 1875 році приміщення навчального закладу згоріло. Під час російської революції 1905 р. на боротьбу проти експлуататорів піднялося і місцеве населення; замки князів Радзівілова, а пізніше і Чарторійського були розгромлені і спалені. Селяни піднялись на боротьбу проти панів, останні повтікали до Луцька, а вже звідти повернулися із значними загонами війська і жорстоко розправилися із повсталими. В 1908 році в селі було 385 дворів, що зареєстровано в «Списках населених пунктів Волинської губернії за 1909 рік» з населенням 737 чоловік. У 1921 році засновано польську школу — три класи, проте через 2 роки її закрили через те, що батьки не хотіли викладання польською мовою. У 30-х роках у селі існувала 4-класна школа, яка знаходилася у будинку священика Боруцького М. М. Цей будинок зберігся і досі. За радянських часів він став основним приміщенням Великолюбашської школи. Радянський періодПісля вересневих подій 1939 року відкрито початкову школу з українською мовою навчання. Під час Другої світової війни село окуповане німцями. Зустрівши опір місцевих жителів, фашисти палили будинки, інколи спалювали живцем у вогні людей, розстрілювали їх, вішали, піддавали тортурам; хто мав змогу — ховалися в лісі. 1942 року храм спалений фашистськими окупантами. Під час Другої світової війни, а саме 14 травня 1943 р., німецький каральний загін оточив це село з метою його повного знищення. Німецькі карателі почали палити хати й розстрілювати населення, проте несподівану відсіч їм дали дві сотні УПА, що дислокувалися на той час в навколишніх лісах. Завдяки відважним діям бійців УПА німецьких карателів було знищено, а населення села врятоване. Під час війни школа закрита, а навчання відновлено весною 1944 року. Пізніше приміщення добудоване, а з 1952 р. реорганізована у семирічку. У 1962—1963 навч. р., за часів Хрущова, було запроваджено 11-річне навчання. В листопаді 1943 року село захоплене партизанами з'єднання двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака.[3] 13 лютого 1944 року невідомий загін УПА атакував село і спробував опанувати військовий шпиталь № 550. П'ять червоноармійців було вбито, 25 коней та п'ятнадцять возів захоплено, п'ять коней убито[4]. В 1954 році згідно рішення Ровенської облради від 20.11.54 року ліквідовано виконавчий комітет Великолюбашанської сільської ради, а село включено до Підлужненської сільради. В 1957 році на території села організоване Костопільське звірогосподарство по вирощуванні песців, норок, лисиць. На кінець 60 поч.70 р.р. на правому березі р. Замчиська працювала Великолюбаська електростанція. У 1986 р. в приміщенні колишньої середньої школи була відкрита лікарська амбулаторія, очолювана Лією Сенюк. Наприкінці 2001 року сільська амбулаторія отримала статус амбулаторії загальної практики сімейної медицини[5]. Новітня історія
НаселенняЗгідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1183 особи, з яких 561 чоловік та 622 жінки.[6] За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 985 осіб.[7] МоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[8]
Відомі людиНародились
Цікаво
Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
