За свідченням легенд, тут у часи лихоліть та міжусобиць знаходили надійний притулок люди. Ніби в цій околиці колись при криниці височів викарбуваний на дереві пам'ятний знак «Спасіння», де зупинялись прохожі, вшановуючи це овіяне легендами місце, в знак чого й назвали розбудоване село Спасів.
У січні 1918 року село захопили більшовики, проте пізніше звільнене від них армією УНР[1]. У 1919 році більшовицький Таращанський полк вибив українські війська зі Спасова[1].
У вересні 1939 року учасники ОУН на чолі з Анатолієм Монем створили у Спасові повстанський збройний загін чисельністю 20 осіб, який належав до 17-ї округи «Рівне» ОУН[4]. Під час польсько-українських збройних сутичок у селі загинуло п'ятеро українців та четверо поляків[4]. Оунівцям вдалося відібрати в озброєних поляків 40 гвинтівок[4]. Під час німецько-радянської війни в радянській армії служило 64 мешканці села, з них 12 загинуло, 52 отримали нагороди[1].
За даними енциклопедії «Історія міст і сіл Української РСР» станом на 1973 рік у селі було 328 дворів і 1030 жителів, містилася центральна садиба колгоспу ім. Першого травня, діли восьмирічна школа, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв'язку[1].
Герб і прапор села були затверджені рішенням сесії сільської ради. На золотому щиті три червоних яблука з зеленими листками, два і одне. В червоній трикутній главі срібний уширений хрест. Щит обрамований золотим декоративним картушем i увінчаний золотою сільською короною. Герб є напівпромовистим.
Особистості
Народилися
Монь Анатолій («Гамалія»; 1920—1945) — український військовик, курінний УПА[4].
