Велика Україна (іредентизм)

	Велика Україна
Дата створення / заснування	1904
Засновник	Міхновський Микола Іванович
Країна	Україна, Кубань, Кубанська народна республіка, Донщина, Подністров'я і Берестейська земля

Вели́ка Украї́на — іредентична політична концепція. Історичне уявлення про Україну, Україну-Русь (наприклад, за Грушевським та іншими істориками) в її територіально більших і політично вагоміших реалізаціях, ніж сучасна, сформована на основі УРСР, яка має охоплювати всі українські етнічні території.

Історія

Див. також: Історія України, Українська Народна Республіка та Українська Держава

Підйом національної свідомості

Десять заповідей Української Народної Партії (1902—1907) були сформульовані її лідером Миколою Міхновським в 1904 році.

Ці заповіді були свого роду кодексом партії. Вони закликали до однієї, єдиної, неподільної, від Карпат аж до Кавказу самостійної, вільної, демократичної України — республіки робочих людей.^[1]

Міжвоєнний період

У міжвоєнний період одним з ідеологів українського іредентизму — утворення «Української імперії» був Михайло Колодзінський. Основні положення він виклав у своїй праці «Українська воєнна доктрина» (1935—1937). Відомий його вислів: «Не будувати Україну тільки над Дністром чи Дніпром, але Україну в таких розмірах, які їй вимірив самий Творець, коли надавав землі нинішній географічний вигляд. Схід Європи мусить бути наш, бо такий заповіт зіставили нам наші прадіди»^[2]. Михайло Колодзінський детально окреслив кордони майбутньої української держави, до складу якої мали би входити крім усієї сучасної України, Молдова, значні частини Румунії, Польщі, Білорусі і Росії (аж до середньої Волги і Каспійського моря)^[3].

Сучасність

У сучасній Україні в деяких громадських і політичних організацій — проєкт утворення самодостатньої (без орієнтації ані на Схід, ані на Захід) української національної держави в етнічних межах. У 1991—2004 роках проєкт проголошувався метою діяльності правої Соціал-національної партії України (пізніше партія перетворилась на ліберальніше за поглядами ВО «Свобода»). Зараз реалізація цього проєкту є метою кількох громадських організацій: «Патріот України», «Українська Альтернатива», Національна дія «Рід» та організації української молоді «Спадщина».

Спірні регіони

Східний кордон України з етнографічним (О. Бойдуник), геополітичним (Ю. Липа), імперіалістичним (М. Колодзінський) та «націоналістично-послідовним» (С. Бандера) принципами.

Від часу проголошення ідеї Міхновського про «Українську Самостійну Соборну Державу» були основним національним гаслом, проте багато суперечок викликає уявлення про те, що «соборність» українських земель в 1939–45 роках була забезпечена лише частково.

Сьогодні теоретичний Український іредентизм в основному спрямований на схід, на території, які входять до складу РФ:

Стародубщина та Сіверщина, на північ від Чернігівщини
Східна Слобожанщина, південно-східні частини Курської, Білгородської та Воронезької областей.
Донщина, північно-західна частина Ростовської області
Кубань та Ставропольщина, або Малиновий Клин (Кубанська Народна Республіка)

На захід, територіальні претензії включають:

Подністров'я, лівий берег Дністра в Молдові ( Придністров'я (де-факто) / східна Молдова (де-юре))
Пряшівщина, північно-східна частина Словаччини: Пряшівського краю
Південно-східна територія Польщі: стосовно Холмського та Підляського, Підкарпатського, Малопольського воєводств
- Закерзоння та Перемишльщина: Лемківщина (Лемко-Русинська Республіка, Команчанська Республіка), Бойківщина, Надсяння, Любачівщина, Холмщина, Південне Підляшшя
Берестейщина та Пінщина, південно-західна частина Білорусі: Берестейської та Гомельської областей (Пінська область), також див. Поліська округа
Південна Мармарощина та Південна Буковина, північ Румунії: території Марамуреша та Сучави.

Можливість висунення серйозних територіальних претензій України до своїх сусідів вкрай мала (іредентистські рухи превалюють у середині самої країни, й підтримують об'єднання російськомовних регіонів з Російською Федерацією, див. Проросійські виступи в Україні (2014)). Тим не менш, більш радикальні українські націоналісти цілком можуть спробувати скористатися російськими труднощами в проблемних регіонах, як-от Північний Кавказ, і, можливо, навіть далі, особливо, якщо між Росією та Україною станеться серйозний конфлікт.^[4]

Кубань

Докладніше: Українці на Кубані та Кубанська Народна Республіка

Перші українські поселення на Кубані датовані 1792 та до середини XX століття більшість населення ідентифікувала себе, як Козаки або Українці.^[5]^[6]

На початку XX століття після розпаду Російської імперії й початку більшовицької та білогвардійської агресії були спроби до об'єднання з Української Народною Республікою та пізніше з Українською Державою П. Скоропадського, проте ці спроби зазнали невдачі та були жорстоко придушені.

Пізніші спроби до об'єднання були вже за Української Соціялістичної Радянської Республіки, але будь-який рух в цьому напрямку було придушено радянським терором 1937-го року й згортанням політики коренізації та пізніше навіть згадка про це була під цілковитим табу, як в Радянському Союзі, так і в Російській Федерації.

Завдяки агресивній політиці русифікації, як основи власної національної політики, які провадили Російська імперія, Радянський Союз, а зараз продовжує Росія, включаючи Голодомор, більшість населення прийняло російську самоідентифікацію, а в середині 2000-х років з подання місцевого губернатора, кубанська балачка офіційно почала вважатися діалектом російської мови, відсоток тих хто продовжує вважати себе українцями знизився з офіційних 55 % (1926) до 0.9 % (2002).

Основні риси

Серед головних рис проєкту «Великої України», як сильної національної держави:

соборність (включення до своїх кордонів усіх українських етнічних земель);
автаркія (самодостатня економіка);
імперіалізм (орієнтація на зовнішню експансію та домінування). Право на життя на власній етнічній території та боротьба з іншими народами є одною з ключових ідей всього націоналізму, зокрема, у творах Дмитра Донцова^[7];
ініціація (визначення пріоритетів), утворення Центральноєвропейського військово-політичного блоку (напр. Серединна Європа). Глобалізм піддають гострій критиці з точки зору націоналістично-культурних інтересів^[8], тому оптимальним має бути союз держав-сусідів для забезпечення незалежності кожної з цих держав;
націократія (альтернативний демократії державно-політичний режим).