Гольшанський Андрій Іванович

**Гольшанський Андрій Іванович**
Гольшанський Андрій Іванович;
Помер	в 1410-их
Рід	Гольшанські
Батько	Іван Ольгимонтович
Матір	Агрипина Святославна
Дружина	Олександра Дмитрівна Друцька
Діти	3 дочки
Київський намісник
Попередник	Юрій Гедигольд
Наступник	Михайло Гольшанський

Андрій Гольшанський — старший син зрущеного литовського князя, намісника київського Івана Ольгимонтовича від Агрипини Святославни, смоленської князівни.

Життєпис

Першу згадку о нім історики вбачають у повідомленні німецького хронікаря Віганда Марбурзького^[ru] про те, що якийсь «ducem Andream» супроводжував зимою 1389–90 року І. Гольшанського на перемовинах із тевтонським магістром; коли це дійсно так, то родитись Андрій мусів близько 1370^[a]. Посполу з вітцем й братом Семеном він-таки засвідчив віленсько-радомську унію (18 січня 1401)^[2]^[3]^[4].

У пруських Вегеберіхтах^[en], зладжених на підставі донесень орденських вивідників останньої чверті XIV століття, нобіля під 1385 р. означено як посідаючого Ів'є (Ywie, ouch Andrusken hoff) та Гольшани (Goltschan, Andrusken hoﬀ) на 91-м маршруті хрестоносців, а втім, дещо далій по тексту Гольшани на 97 маршруті вже названі власністю діда Ольгимонта^[5]^[6]^[7].

Хроніка Биховця іменує Андрія Івановича князем в'язинським^[b] (од імені розташованого біля Гольшан села, що було центром його володінь^[10]^[11]^[8]), тоді як Ян Длугош, автор польських Анналів, — намісником київським. Опішня звістка підтверджується внесенням А. Гольшанського в перелік «князей наших великых» синодика Києво-Печерської лаври^[3]. Роками ж порядкування оного у колишнім стольнім граді литовський історик Лауринас Шедвідіс схильний лічити 1411–18^[5].

Родина

З Олександрою Дмитрівною Друцькою прижив трійко доньок:

Василіса — жінка кн. Івана Володимировича;
Софія — четверта дружина польського короля Владислава ІІ Ягайла, засновника династії Ягеллонів. Матір Владислава III (нар. 1424) та Казимира IV (нар. 1427). Прикметно, що та ж Хроніка Биховця виводить її походження «z pokolenia ruskoho», себто православного^[3]^[c].
Марія — дружина молдовського господаря Іллі І.

По його кончині діти трапили на виховання к вую, — Семену Друцькому.

Див. також

Завваги

↑ Олександр Кузьмін натомість гадає, що під цією личиною може критись А. В. Друцький^[be] або його родич, А. М. Одинцевич^[1].
↑ В оригіналі — «в'язанський» (wiazański), що пізніше з подачі Теодора Нарбута було хибно потрактовано як в'яземський і в такому вигляді інколи подибується у літературі^[8]. Своєю чергою, Матей Стрийковський помилково означив його ще і як князя друцького та родоначальника Острозьких й Заславських^[9].
↑ Вірогідно, Казимир отримав друге ім'я Андрій саме на честь діда^[12].

Примітки

↑ Кузьмин А. В. Участие литовско-русских князей в Грюнвальдской битве // Судьбы славянства и эхо Грюнвальда: Выбор пути русскими землями и народами Восточной Европы в Средние века и раннее Новое время (к 600-летию битвы при Грюнвальде/Танненберге). Материалы международной научной конференции / Отв. ред. А. И. Филюшкин. СПб.: Любавич, 2010. С. 148
↑ Baranauskienė, Inga (2012). Onos Vytautienės kilmė ir giminė. Kultūros barai (2): 72.
↑ ^а ^б ^в Лицкевич О. В. «Летописец великих князей литовских» и «Повесть о Подолье»: опыт комплексного критического разбора. — СПб : Дмитрий Буланин, 2019. — С. 125, 506, 581. — ISBN 978-5-86007-918-2.
↑ Korczak, Lidia (2008). Monarcha i poddani. System władzy w Wielkim Księstwie Litewskim w okresie wczesnojagiellońskim (PDF). Kraków: Towarzystwo Wydawnicze «Historia Iagellonica». с. 64, 178.
↑ ^а ^б Šedvydis L. Dukes of Holszany in Kiev from early 14th century to year 1430 // Князівства Галицької і Волинської земель в міжнародних відносинах XI—XIV століть. — 2012. — С. 160-162.
↑ Scriptores rerum Prussicarum: die Geschichtsquellen der Preussischen Vorzeit bis zum Untergange der Ordensherrschaft. Bd. 2. Leipzig, 1863. S. 704, 707
↑ Polechow, Sergey; Butyrski, Michaił N. (2018). Pieczęć kniazia Iwana Olgimuntowicza Holszańskiego. Inter Regnum et Ducatum. Studia ofiarowane Profesorowi Janowi Tęgowskiemu w siedemdziesiątą rocznicę urodzin: 450.
↑ ^а ^б Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти / Л. В. Войтович. — Біла Церква : Олександр Пшонківський, 2006. — С. 605.
↑ Стрийковський М. Літопис польський, литовський, жмудський і всієї Руси / відп. ред. О. Купчинський. — Львів : Наукове товариство ім. Шевченка, 2011. — С. 647.
↑ Полное собрание русских летописей. — Т. 17: Западнорусские летописи. — СПб., 1907 — с. 521
↑ Wolff, Józef (1895). Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. Warszawa: Drukiem J. Filipowicza. с. 96.
↑ Duczmal, Małgorzata (1996). Jagiellonowie. Leksykon biograficzny. Kraków: Wydawnictwo Literackie. с. 375.

[2] Олександр Кузьмін натомість гадає, що під цією личиною може критись А. В. Друцький^[be] або його родич, А. М. Одинцевич^[1].

[11] В оригіналі — «в'язанський» (wiazański), що пізніше з подачі Теодора Нарбута було хибно потрактовано як в'яземський і в такому вигляді інколи подибується у літературі^[8]. Своєю чергою, Матей Стрийковський помилково означив його ще і як князя друцького та родоначальника Острозьких й Заславських^[9].

[15] Вірогідно, Казимир отримав друге ім'я Андрій саме на честь діда^[12].

[1] Кузьмин А. В. Участие литовско-русских князей в Грюнвальдской битве // Судьбы славянства и эхо Грюнвальда: Выбор пути русскими землями и народами Восточной Европы в Средние века и раннее Новое время (к 600-летию битвы при Грюнвальде/Танненберге). Материалы международной научной конференции / Отв. ред. А. И. Филюшкин. СПб.: Любавич, 2010. С. 148

[3] Baranauskienė, Inga (2012). Onos Vytautienės kilmė ir giminė. Kultūros barai (2): 72.

[Лицкевич-4] а ^б ^в Лицкевич О. В. «Летописец великих князей литовских» и «Повесть о Подолье»: опыт комплексного критического разбора. — СПб : Дмитрий Буланин, 2019. — С. 125, 506, 581. — ISBN 978-5-86007-918-2.

[5] Korczak, Lidia (2008). Monarcha i poddani. System władzy w Wielkim Księstwie Litewskim w okresie wczesnojagiellońskim (PDF). Kraków: Towarzystwo Wydawnicze «Historia Iagellonica». с. 64, 178.

[Šedvydis-6] а ^б Šedvydis L. Dukes of Holszany in Kiev from early 14th century to year 1430 // Князівства Галицької і Волинської земель в міжнародних відносинах XI—XIV століть. — 2012. — С. 160-162.

[7] Scriptores rerum Prussicarum: die Geschichtsquellen der Preussischen Vorzeit bis zum Untergange der Ordensherrschaft. Bd. 2. Leipzig, 1863. S. 704, 707

[8] Polechow, Sergey; Butyrski, Michaił N. (2018). Pieczęć kniazia Iwana Olgimuntowicza Holszańskiego. Inter Regnum et Ducatum. Studia ofiarowane Profesorowi Janowi Tęgowskiemu w siedemdziesiątą rocznicę urodzin: 450.

[Войтович-9] а ^б Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти / Л. В. Войтович. — Біла Церква : Олександр Пшонківський, 2006. — С. 605.

[10] Стрийковський М. Літопис польський, литовський, жмудський і всієї Руси / відп. ред. О. Купчинський. — Львів : Наукове товариство ім. Шевченка, 2011. — С. 647.

[12] Полное собрание русских летописей. — Т. 17: Западнорусские летописи. — СПб., 1907 — с. 521

[13] Wolff, Józef (1895). Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. Warszawa: Drukiem J. Filipowicza. с. 96.

[14] Duczmal, Małgorzata (1996). Jagiellonowie. Leksykon biograficzny. Kraków: Wydawnictwo Literackie. с. 375.

[a]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[b]

[10]

[11]

[8]

[c]

[1]

[9]

[12]