Гіперфосфатемія

Гіперфосфатемія
Phosphate group chemical structure
Спеціальність	Ендокринологія, нефрологія
Симптоми	Відсутність, відкладення кальцію, м'язові спазми[1]
Ускладнення	гіпокальціємія[1]
Причини	ниркова недостатність, псевдогіпопаратироїдизм, гіпопаратироїдизм, діабетичний кетоацидоз, синдром лізису пухлини, рабдоміоліз[1]
Метод діагностики	фосфат крові > 1.46 ммоль/л (4.5 мг/дл)[1]
Диференціальна діагностика[en]	високі ліпіди крові, підвищення білка крові, високий білірубін крові[1]
Лікування	зменшення споживання, карбонат кальцію[1]
Препарати	ацетат кальцію[2], lanthanum carbonated[2], iron(III) citrated[2] і Севеламер[2]
Частота	неясна[3]
Класифікація та зовнішні ресурси
DiseasesDB	20722
MeSH	D054559
Hyperphosphatemia у Вікісховищі

Гіперфосфатемія — це електролітний розлад, при якому спостерігається підвищений рівень фосфатів у крові.^[1] Більшість людей з гіперфосфатемією не мають жодних симптомів, тоді як у деяких з'являються відкладення кальцію в м'яких тканинах.^[1] Розлад часто супроводжується низьким рівнем кальцію в крові, що може призвести до м'язових спазмів.^[1]

Причини гіперфосфатемії включають ниркову недостатність, псевдогіпопаратиреоз, гіпопаратиреоз, діабетичний кетоацидоз, синдром лізису пухлини та рабдоміоліз.^[1] Діагноз, як правило, базується на визначенні рівня фосфату крові, що перевищує 1,46 ммоль/л (4,5 мг/дл).^[1] Хибне підвищення фосфатів може з'являтися при високих рівнях ліпідів у крові, високих рівнях білка в крові або високому рівні білірубіну в крові.^[1]

Лікування може включати дієту з низьким вмістом фосфатів і антациди, такі як карбонат кальцію, який зв'язує фосфат.^[1] Іноді можна застосовувати внутрішньовенний фізіологічний розчин або нирковий діаліз.^[1] Наскільки часто це відбувається, незрозуміло.^[3]

Ознаки та симптоми включають ектопічну кальцифікацію, вторинний гіперпаратиреоз та ниркову остеодистрофію. Аномалії метаболізму фосфатів, такі як гіперфосфатемія, включені у визначення нової хронічної хвороби нирок — мінерального та кісткового розладу (ХНН–МБН).^[4]

Гіпопаратиреоз: у цій ситуації спостерігається низький рівень паратгормону (ПТГ). ПТГ зазвичай пригнічує реабсорбцію фосфату в нирках. Таким чином, без достатньої кількості ПТГ відбувається збільшення реабсорбції фосфату в нирках, що призводить до високого рівня фосфату в крові.

Хронічна ниркова недостатність: коли нирки не працюють належним чином, відбувається підвищена затримка фосфатів.

Лікарські засоби: гіперфосфатемія також може бути викликана прийомом пероральних розчинів фосфату натрію, призначених для підготовки кишечника до колоноскопії у дітей.

Діагноз ставиться за допомогою вимірювання концентрації фосфатів у крові. Концентрація фосфатів більше 1,46 ммоль/л (4,5 мг/дл) свідчить про гіперфосфатемію, хоча можуть знадобитися додаткові тести для виявлення основної причини підвищених рівнів фосфатів.^[6] Коли рівні перевищують 1,6 ммоль/л (5 мг/дл) такі рівні вважаються суттєво підвищеними.^[3]

Фосфати в крові існують у хімічній рівновазі гідрофосфату (HPO₄^2–) і дигідрофосфату (H₂PO₄^–), які мають різну масу. Фосфат (PO₄^3–) і фосфорна кислота (H₃PO₄) не присутні в значних кількостях. Таким чином, мілімолі на літр (ммоль/л) часто використовуються для позначення концентрації фосфату. Якщо використовується міліграм на децилітр (мг/дл), це часто означає масу фосфору, зв'язаного з фосфатами, але не масу окремого фосфату.^[7]

Високих рівнів фосфатів можна уникнути за допомогою фосфатзв'язувальних речовин і обмеження фосфату в їжі.^[6] Якщо нирки працюють нормально, можна індукувати сольовий діурез, щоб вивести надлишок фосфату нирками. У крайніх випадках використовують гемодіаліз.^[6] Ліки, що зв'язують фосфат, включають севеламер, карбонат лантану, карбонат кальцію та ацетат кальцію.^[8] Раніше препаратом вибору був гідроксид алюмінію, але від його використання відмовилися через підвищений ризик токсичності алюмінію.^[9]