Дослідницьке
Дослі́дницьке — селище міського типу, у Білоцерківському районі[2] Київської області. Входить до складу Гребінківської селищної громади. Назва![]() Селище також мало назви Міс ( у 1948—1976 роках, від УкрМИС, Украинская машиноиспытательная станция) та Вніімож ( у 1977—1991 роках, від ВНИИМОЖ, Всесоюзный научно-исследовательский институт по испытанию машин и оборудования для животноводства и кормопроизводства).[3] ЕмблемаЕмблему розробляли у київській філії Всесоюзного науково-дослідного інституту технічної естетики (ВНДІТЕ) в рамках фірмового стилю для всесоюзного об'єднання «Сільхозтехніка» у 1968—1971 роках. Автори: Анатолій Сумар, Леонід Рабинович, Борис Харик.[4] РозташуванняСелище Дослідницьке розташоване на Півдні від Столиці України — м. Києва на відстані 60 км по Одеській трасі, від траси до селища на Захід — 3 км. Територія — переважно рівна місцевість, навкруги чорноземні землі і лісосмуги, неподалік багато струмків, ставків та озер, річка Протока. Склад радиРада складається з 16 депутатів та голови. Керівний склад ради
Примітка: таблиця складена за даними джерела[5] ІсторіяСелище було створене у 1948 році. На місці сьогодішнього селища була утворена Постановою Ради Міністрів СРСР № 2046 від 11 червня 1948 р. Центрально українська машинновипробувальная станція [1], яка поклала основу започаткуванню серйозних заходів щодо прискорення технічного прогресу в механізації сільського господарства, як найважливішого засобу швидкого підйому виробництва продовольства. Стояло завдання прискореного відновлення сільськогосподарського машинобудування, створення розгалуженої мережі науково-дослідних інститутів, що розробляють проблеми механізації, та спеціалізованих конструкторських організацій. Створені в 1948 році згідно з постановою Ради Міністрів СРСР (№ 2046 від 11 червня 1948 р.) та наказом Міністерства сільського господарства СРСР (№ 1365 від 26 серпня 1948 р.) зональні машиновипробувальні станції (МВС), у тому числі й Українська МВС, були віднесені до розряду наукових організацій. Територіально новостворена Укр МВС відносилась до Гребінківської селищної ради[6] Гребінківського району Київської області. Розвиток селища Дослідницьке відбувалося разом із розвитком випробувальної справи в Україні, яка безпосередньо пов'язана із створенням організаційних структур УкрМВС — ВНІВМОТ — УкрНДІПВТ ім. Л.Погорілого, діяльність яких спеціалісти сьогодні поділяють на [чотири основні періоди][2]:
Згідно з наказом ВО «Союзсільгосптехніка» Ради Міністрів СРСР (№ 117 від 21 травня 1976 р.) на базі Української державної зональної машиновипробувальної станції було організовано Всесоюзний науково-дослідний інститут з випробовувань машин і обладнання для тваринництва і кормовиробництва (ВНІВМОТ), на який було покладено функцію наукової координації 17 МВС — від Далекого Сходу, Середньої Азії і до Прибалтики. Директором інституту призначають головного інженера УкрМВС Леоніда Володимировича Погорілого. Можна вважати, що після цього розпочинається новий етап у розвитку не тільки машиновипробувальної справи, але й населеного пункту, який буде названо Дослідницьке. Підприємства та організаціїУкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого![]() В селищі працює Український науково-дослідний інститут прогнозування та випробовування техніки і технологій для сільськогосподарського виробництва імені Леоніда Погорілого. На дослідних полях УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого щорічно проводяться понад 1500 випробувань і науково-технічних експертиз із визначення ефективності різних способів обробітку ґрунту, сівби, збирання врожаю та застосування комплексів сільськогосподарських машин. В інституті та його філіях працює 455 наукових та інженерно-технічних працівників, у тому числі 14 докторів і 24 кандидати наук. За активну участь у розробці та випробуваннях нових конструкцій машин і технологій 11 спеціалістів-випробувачів стали лауреатами Державної премії СРСР та України, а 6 — заслуженими працівниками сільського господарства, науки і техніки України.[7] Із стін науково-дослідного інституту випробувань вийшло чимало відомих вчених, які створили потужну наукову школу і зробили вагомий внесок в розробку методів досліджень і випробувань. Серед них — доктори технічних наук: Г.М Кукта, Л. В. Погорілий, Л. М. Клятіс, В. І. Рубльов; доктор економічних наук О. М. Голованов; доктори сільськогосподарських наук: А. М. Фомічов, О. А. Маковецький, М. М. Луценко; доктор медичних наук Б. І. Рябцев; кандидати наук: А. П. Терехов, М. Г. Бондаренко, В. В. Брей, В. А. Шабранський, В. А. Ясенецький, С. М. Коваль, В. В. Івасюк, Л. П. Шустік, В. О. Єрмоленко, М. М. Осіпов, А. О. Пашко, Т. Л. Бабинець, В. С. Таргоня, М. М. Сенчук, С. М. Сенчук, В. О. Шейченко, В. І. Залужний та ін. Їх працею створена сучасна науково-технічна основа випробувань сільгосптехніки. За активну участь у розробці, випробуваннях і впровадження нових конструкцій машин і технологій фахівці інституту стали лауреатами: премії Ради Міністрів СРСР — Л. В. Погорілий, О. А. Маковецький і В. С. Куліш (1979 р.); Державної премії УРСР — В. С. Куліш (1981 р.); Державної премії СРСР — В. А. Шабранський (1986 р.); Державної премії України в галузі науки і техніки Л. В. Погорілий, В. І. Кравчук (1992 р.), М. М. Луценко, О. М. Могильний (2000 р.), В. І. Кравчук, С. М. Коваль (2001 р.). Шістьом співробітникам інституту присвоєне почесне звання: «Заслужений діяч та науки і техніки України» — Л. В. Погорілий, Г. А. Хайліс; звання «Заслужений працівник сільського господарства України» — В. М. Лях, В. А. Шабранський, В. І. Кравчук; звання «Заслужений працівник народної освіти України» — А. С. Кушнарьов. Під керівництвом Погорілого Л. В. будувалося більшість капітальних будівель та споруд у селищі Дослідницьке, це і житло, і школа, дитячий садок, адміністративні будівля, мережі газо, водо та тепло постачання, каналізації і водовідведення, польовий табір перетворився у сучасне містечко з сучасною інфраструктурою з переважною більшість пятиповерхівок покращеного планування та двохповерхових котеджів. Найбільшим підприємством залишається Український науково-дослідний інститут прогнозування та випробування техніки і технологій для сільськогосподарського виробництва імені Леоніда Погорілого[8]. УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого залишається впливовою науковою організацією. 24 червня 2005 року УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого визначено головною науковою установою Міністерства аграрної політики України. УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого має мережу регіональних підрозділів в різних куточках нашої країни. Так до складу УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого входять 4 філії:
Кримський науковий опорний пункт (Червоногвардійський район Автономної Республіки Крим), Південно-Східний науковий опорний пункт (м. Мелітополь), а також Південний науково-технічний Центр з апробації та прогнозуванню нової техніки і технологій (м. Одеса) та Першотравневий науково-інженерний Центр з проблем ресурсо- и енергозбереження (Миколаївська область). Інші підприємстваЗ демократизацією суспільства та переходом економіки на ринкові засади у Дослідницькому як гриби після дощу зародились малі підприємства. Однак, не всі виявилися здатними працювати в суворих умовах конкуренції. Інші, отримавши свій початковий розвиток — переїхали для подальшої роботи на ширші виробничі площі в сусіднє смт. Гребінки та в м. Біла Церква. Серед тих, що витримали випробування:
Інші організації та установи
Діють у селищі християнські релігійні громади Української Православної церкви Київського патріархату, Автокефальної Повноєвангельської церкви "Емануїл", Євангельських християн-баптистів, Єврейської месіанської громади та ін. протестантських деномінацій. Футбольна команда селища «Тайфун» є лідером в турнірній таблиці на першість району та області. НаселенняМоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[9]:
Вулиці
Рекреаційні зониДля відпочинку на природі є зариблений ставок площею 30,4 га та лісо-вкриті пагорби з виходом до ставка, так звані мешканцями селища «Сині гори», оскільки у березні вони вкриваються квітом пролісків.[10] Цікаві фактиФотографії Дослідницького були опубліковані в мистецькому езині «Дуршлаг».[11] Галерея
Радянське монументальне мистецтво в Дослідницькому
Декоративна стела в ДослідницькомуПосилання
Див. такожВиноски
|
Portal di Ensiklopedia Dunia