Запруддя (Білоцерківський район)
Запру́ддя (до 1960 — Вінцентівка) — село в Рокитнянській селищній громаді Білоцерківського району Київської області України. Населення становить 1311 осіб. У ХІХ столітті — волосний центр. ІсторіяПоблизу села археологічні експедиції зафіксували одну з найпівнічніших сарматських поховальних пам'яток — скіфський курган. Поселення на сучасній території засноване 1507[1]. Л. Похилевич залишив коротку записку про географію і населення села:
Назву «Вінцентівка» село одержало 1752 від імені Станіслава Вінцентія, князя Яблоновського, який старостував тут. У ті часи село належало до Білоцерківського староства. За переказами старожилів, через поселення дорогою на Білу Церкву проїздив гетьман Б. Хмельницький, який відпочивав із своїми козаками там, де нині розташовані озера. І дотепер збереглися деякі величезні пеньки від розкішних верб та осокорів, що росли вздовж берегів. У давнину село було вільним, та з приходом в Україну шляхти землі села стали власністю магнатів, а селяни стали кріпаками графів Браницьких. Економія їх була розташована на території нинішнього села Маківка. Першим поміщиком у ній був шляхтич Маківський. 1752 на території села князем Яблоновським побудована дерев'яна греко-католицька церква. 1768 перебудована. Це були часи Коліївщини, коли православні миряни виганяли католиків та уніатів і споруджували нові церкви. 1786 вінцентівський храм в ім'я святого Миколая збудовано практично заново. У кінці XVIII століття у числі інших православних храмів південної Київщини вінцентівська церква отримала у подарунок від уряду окремі деталі одягу духовних осіб. Ще довго селяни з найближчих сіл приїздили подивитися на речі, прислані царицею з далекого Петербурга. Миряни Вінцентівки і Ліщинки дбайливо доглядали свій храм і регулярно його ремонтували. Та в середині XIX століття споруда потребувала вже капітального ремонту, і кріпаки села звернулися до графа Браніцького з проханням полагодити храм. Коли ж граф проігнорував це прохання, то миряни написали листа київському митрополиту Філарету. Владика повідомив про ситуацію київського генерал-губернатора, а він, у свою чергу, почав впливати на гонористих графів. Листи високопоставленої особи зробили свою справу: графська економія виділила кошти і деревину, церкву оновлено і освячено 1850. Після скасування кріпацтва 1861 миряни здійснювали ремонтні роботи самостійно. 1864 році населення Вінцентівки становило 2456 осіб. «Ведомость оброчным статьям» дає певні уявлення про вінцентівське хазяйство у 1865—1871 роках, коли у володіннях Браницьких порядкував Петро Троцький:
Таким чином, і після скасування кріпосного права Браницькі залишалися повновладними господарями на селі. За переписом 1895 року Вінцентівка була центром однойменної волості, мала 870 дворів з населенням 4645 осіб, з них 4357 селян, а решта 388 чол. — дворяни, міщани, купці. У селі була церква, 1 водяний і 25 вітряних млинів, церковноприходська школа, по четвергах — великі базари. З 1891 працював медпункт, першим фельдшером якого був Дитиненко. 1895 громада побудувала запасний магазин (гамазей), куди зсипалося громадське зерно. До села також належали ферма «Маківка»(35 ч.), 3 поселення — «Узинський степ»(4 ч.), «Московщина»(45 чол.), «Росава»(403 ч.) та власна садиба «Княжин» княжни М. Горчакової (31 ч.) Протягом року відбувалися десятки «царських богослужінь» на честь численних подій в домі Романових. Особливими почестями оточувалася особа імператора Олександра ІІ за звільнення селян з кріпацької неволі. Прихожани Вінцентівки зібрали пожертви на спорудження у Санкт-Петербурзі храму «Спас-на-крові» на місці загибелі Олександра ІІ. Про це місцевий священик отець Іосиф Безвенглінський написав міністру внутрішніх справ, а той — правлячому імператору Олександру ІІІ, сину вбитого царя. Олександр ІІІ повелів міністру надіслати від його імені подяку мешканцям Вінцентівки. Вдячні жителі села ще раз оголосили громадський збір коштів для придбання у волосну управу портрета Олександра ІІІ. За переписом 1900 року у Вінцентівці нараховувалось 992 двори з 5334 жителями. Крім церкви, у селі були каплиця, 1 водяний і 31 вітряний млини, 4 кінних топчаки, 5 кузень, 3 маслобійні. 1903 р. хлібний запасний магазин переобладнали і відкрили двокласне міністерське училище. З 1917 — у складі УНР. З 1921 р. стабільний комуністичний режим. 1932-1933 сталіністи вдалися до голодомору, жертвами якого стала більшість села. Жителі тікали до сусідніх міст, а також заводського села Ставки. Пухлі люди повідомляли про групи канібалів, які наводнили село, і полювали переважно за дітьми. 1941 організатори голодомору втекли із села, 1943 вони повернулися. З 1991 у селі українська влада. З 2014 мешканці Запруддя підтримали ЗСУ у боротьбі з агресією РФ в Україну, а 10 березня 2024, у Неділю про Страшний Суд, релігійна громада села проголосувала про вихід з неволі Московського патріярхату та послідовала Томосу Вселенського Патріарха про автокефалію Православної Церкви України, влившись у її Білоцерківську єпархію.
Відомі людиУ різні роки Вінцентівку відвідали В. Ляскоронський — автор «Иностранных карт и атласов XIV—XVII веков», літописець Г. Грабянка, київський губернатор І. Фундуклей, французький художник Де ля Фліз, П Миштаков — укладач «Списка рек Днепровского бассейна», Н Максимович — автор «Гидрологического и гидрографического очерка Киевской губернии», Л. Похилевич — славетний краєзнавець XIX ст., автор «Сказания о населенных местностях Киевской губернии». НаселенняМоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[2]:
Народились
Див. такожПриміткиДжерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
