Казарін Володимир Павлович
Казарін Володимир Павлович (15 серпня 1952, Ашхабад) — радянський і український філолог і пушкінознавець. Доктор філологічних наук, професор. Ректор Таврійського національного університету імені в. І. Вернадського, розташованого в Києві, з 2015 року. Депутат Верховної Ради Автономної Республіки Крим IV та V скликання. Член Національної спілки письменників України. Під керівництвом Казаріна було захищено 17 кандидатських дисертацій[4]. Заслужений працівник освіти України (2008). БіографіяНародився 15 серпня 1952 року в Ашгабаті в сім'ї військовослужбовця. Батько — Павло Федорович Казарін, родом з Волгограда. Військовий. Учасник Другої світової та Корейської війн. Був командиром дивізії морської піхоти у Владивостоці. Мати — уродженка Читинській області. Кравчиня. Дід по батькові — білогвардієць. Бабуся по батьківській лінії проживала в Польщі й була вислана на північ Росії за участь у повстанні 1863—1864 років[5]. Дід по матері — червоноармієць[6]. Разом з батьком сім'я часто переїжджала. Так, Володимир навчався в школах Москви, Одеси та Феодосії. В одній з московських шкіл навчався разом із майбутнім міністром оборони України Олександром Кузьмуком[5]. Поступив на філологічний факультет МДУ, однак у підсумку навчався в Далекосхідному державному університеті за спеціальністю «російська мова і література», який закінчив в 1974 році[5]. У 1978 році закінчив аспірантуру Ленінградського державного університету ім. А. Жданова. У 1978 році почав працювати в Далекосхідному державному університеті, де був асистентом кафедри, в. о. завідувача кафедри, старшим викладачем кафедри російської, радянської та зарубіжної літератури. У 1979 році — замполіт батальйону плаваючих танків[7]. З 1981 року по 1985 рік — доцент кафедри російської та зарубіжної літератури, молодший науковий співробітник, старший науковий співробітник, завідувач кафедри російської і зарубіжної літератури Сімферопольського державного університету ім. М. В. Фрунзе. З 1985 року по 1988 рік — звільнений секретар партійного комітету Сімферопольського державного університету. У 1988 році пішов за власним бажанням з партійної діяльності у зв'язку з незгодою з реформами Михайла Горбачова[5]. З 1988 року був завідувачем кафедри російської і зарубіжної літератури, проректором з гуманітарної освіти, перспективного розвитку та міжнародних зв'язків Сімферопольського державного університету ім. М. В. Фрунзе. З 1988 року — доктор філологічних наук, а з 1989 року — професор. У 1994 році став дійсним членом Кримської академії наук. З 1996 року по 2016 рік — член Союзу письменників Росії. Був головою Кримського республіканського об'єднання «Міжнаціональна згода»[8] та Генеральним директором Кримського центру гуманітарних досліджень[9]. У травні 2005 року став проректором Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського. У 2011 році став завідувачем кафедри російської і зарубіжної літератури Таврійського національного університету. Після анексії Криму прийняв російське громадянство і продовжив роботу в новоствореному Кримському федеральному університеті[10]. На конференції «Форум 2000» у Празі 15 вересня 2015 року Казарін розкритикував рівень освіти в Криму після 2014 року[11]. Через місяць з'явилася інформація про його звільнення з університету[12][13]. 19 листопада 2015 року Казарін був призначений ректором Таврійського національного університету в Києві[14][15]. Перебував на цій посаді до 2021 року[16]. У 2020 році був занесений до Реєстру корупціонерів Національного агентства з питань запобігання корупції через невиконання правових вимог[17]. У висновку НАЗК за результатами перевірки декларації було оголошено, що Казарін, який за інформацією Служби безпеки України є громадянином Російської Федерації, у 2020 році отримав незадекларовану пенсію від Пенсійного фонду РФ у розмірі 757 тис. 142 рублів (більше 281 тисяч грн)[18]. У жовтні 2020 Держаудитслужба України повідомила, що Казарін не допустив її представників на територію Таврійського національного університету для проведення ревізії використання бюджетних коштів та державного майна[19]. У квітні 2024 року Казаріну оголосили підозру у розтраті 800 тисяч гривень у період 2017-2021 років шляхом створення фіктивних робочих місць і начислення зарплат фахівцям, які насправді не виконували трудову діяльність. Казарін свою провину заперечив і заявив, що у своїй діяльності керувався розпорядженням Кабінету міністрів України[20]. Політична діяльністьЗ 1991 року по 2015 рік — голова Кримського товариства російської культури[21]. Однією з основних цілей даної організації, за словами Казаріна, було протистояння українізації вищої освіти[22]. Казарін виступав за надання російській мові статусу другої державної в Україні[23]. Був членом Комуністичної партії України. З 1992 року по 1994 рік — перший секретар Сімферопольського міськкому Союзу комуністів Криму, а з 1994 року по 1999 рік — секретар Кримського комітету Компартії України. З 2001 року по 2004 рік — заступник Голови Ради міністрів Криму в урядах Сергія Куніцина і Валерія Горбатова. Був депутатом Верховної Ради Криму IV скликання (2002—2006) від КПУ та V скликання (2006—2010) від Блоку Куніцина. У жовтні 2004 року був виключений з Комуністичної партії за підтримку на виборах президента України Віктора Януковича, а не Петра Симоненка[24]. Пізніше, з 2004 року по 2008 рік був членом Народно-демократичної партії, а з 2008 року по 2009 рік був членом партії «Єдиний центр». 10 липня 2006 року призначений першим заступником голови Севастопольської міської державної адміністрації, яку очолював Сергій Куніцин[25]. У 2009 році за даними тижневика «Коментарі» Казарін увійшов до списку 15 найбільш впливових політиків Севастополя[26]. Під час роботи в Севастополі місцева опозиція і проросійські організації критикували Казаріна за «українізацію» міста[27][28][29]. Пізніше, Куніцин був призначений представником президента України в Криму і Казарін став його першим заступником. Працював на цій посаді й після відставки Куніцина під керівництвом Віктора Плакіди. 12 січня 2011 року Казарін був відправлений у відставку[30]. 28 жовтня 2012 року на виборах до Верховної ради України набрав 1 % голосів виборців, посівши одинадцяте місце в одномандатному окрузі. Нагороди та звання
Особисте життяДружина — Серафима. Троє дітей — дві доньки [джерело?] і син Павло Казарін (1984), який є українським журналістом. Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
