Кременчуцький повіт

	Кременчуцький повіт
Губернія	Новоросійська губернія → Полтавська губернія
Центр	Кременчук
Створений	1776
Попередники	Миргородський полк, Дніпровський полк
Наступники	Кременчуцька округа

Кременчу́цький пові́т — адміністративно-територіальна одиниця Полтавської губернії Російської імперії з центром у місті Кременчук.

Географічне положення

Повіт займав південно-західну частину губернії і межував з Золотоніським повітом на заході, Кобеляцьким повітом на сході, Хорольського повіту на півночі і з Київської, Херсонської і Катеринославської губерніями на півдні.

Історія

Утворений 1776 року у складі Новоросійської губернії з Потоцької і Омельницької сотень Миргородського полку, частини колишнього Дніпровського полку (Власівська, Сокольська, Келебердянська, Кішенська і Переволочанська сотні). Повітове місто Кременчук було центром Новоросійської губернії.

У 1784–1795 роках у складі Катеринославського намісництва.
У 1796–1802 роках у складі Новоросійської губернії.
У 1802–1920 роках у складі Полтавської губернії.
У 1920–1922 у складі Кременчуцької губернії^[1].
У 1922-березня 1923 року у Полтавській губернії де він був скасований і створена Кременчуцька округа.

Кременчук згадується, як житлове місце, тільки в XVII століття, в одного з бродів, за яким татари переходили на правий бік Дніпра. Після Зборівського договору є сотенним містечком Чигиринського полку, після Андрусівського договору відходить до Миргородського полку.

У складі Російської імперії

У 1764 році Кременчук з прилеглою територією включений до складу новоствореної Новоросійської губернії. З 1775 року повіт входив до складу Новоросійського намісництва. У 1789 році Кременчук зарахований до Градизькому повіту Катеринославського намісництва. З 1796 по 1802 рік — у складі Чернігівської губернії. З 1802 року Кременчуцький повіт перебував у складі Полтавської губернії. ^[2].

Адміністративний устрій

У 1881 р. складався із 9 волостей:^[3]

У 1895 повіт вже складався з 1 міста та 19 волостей:^[3]

місто Кременчук з передмістями Галаїв хутір, Каменоломня, Левада-Павелка, Піщана Гора

За даними 1900 р. зустрічаємо ще Омельницьку волость.^[3]

Станом на 1915 рік Кременчуцький повіт поділявся на 4 стани, 20 волостей та 20 урядничих ділянок.^[4]

1-й стан

Градижська
Мозоліївська
Святилівська
Горбівська
Погребівська

2-й стан

Омельницька
Пісківська
Солоницька
Кобелячківська
Манжеліївська

3-й стан

Глобинська
Пустовійтівська
Кринківська
Пирогівська
Федорівська

4-й стан

Крюківська
Потоцька
Кохнівська
Келебердянська
Недогарська

У такому складі Кременчуцький повіт існував до 1917 р.^[3]

Населення

Національний склад повіту в 1897 році^[5]:

Національність	Кількість, чол.	Кількість, %
Українці	196 636	80,29
Євреї	32 122	13,12
Росіяни	13 591	5,55
Поляки	1169	0,48
Німці	504	0,21
Білоруси	342	0,14
Татари	266	0,11
Усього	244 894	100,00

За даними "Пятая подворно-хоз. перепись в Полтавской губернии 1917 г." на 1917 рік населення повіту складало 433 632, з них 213328 відносилися до малих господарств, 220304 до великих господарств.^[6]

Економіка

Одним з головних занять мешканців було землеробство. За відомостями за 1893 рік, в повіті було^[2]:

Садибних земель — 19596 десятин,
Під садами, городами і іншими — 13398 десятин,
Орних земель — 207218 десятин,
Під луками і сінокосами — 59101 десятин,
Лісових земель — 8164 десятин,

Було 3410 чоловіків і 557 жінок за переписом 1885 року, що займалися різними ремеслами. Більше всього було кравців і шевців — 1023 осіб, обробкою волокнистих речовин (тканини та інше) займалися 783 особи, обробкою дерева (бондарі, колісники та інші) — 321 особа. Багато йшли на відхожі промисли, переважно в Таврійську губернію. У місті Градизьк існував шкіряний промисел (49 господарів-кустарів). Усіх фабрик і заводів у повіті (без урахування Кременчука) налічувалося 31, з оборотом 131 445 рублів: з них: цегельних заводів 14, олійниць 12, по 1 заводу механічному, лісопильному, винокурному, воскосвічковому і свічково-сальному заводу.^[2]

В записках про деякі повіти Полтавської губернії 1840 р. генерал Ліпранді П.П. згадував і Кременчуцький повіт. Кременчуцький повіт. він не вважає найродючішим у губернії. "Грунт землі, пише він, частиною чорнозем, частиною піщаний, особливо останні тягнуться вздовж Дніпра та Пслу, є також багато солончаків". Ліпранді відзначає тут заняття приготуванням драні. До 1839 року цим займалися лише росіяни та отримували з тисячі по 5 р. ас. Малоросіяни беруть із тисячі 3 руб. 50 коп. В один день людина надирає 600 до 1000 штук.

"Дніпро і особливо м. Кременчук, який очікує особливої уваги уряду, щоб стати на вищий ступінь промисловості, займає на пристані безліч жителів цього повіту, навіть інших, як гуртуванням плотів, і різними іншими роботами.

Транспортування різних предметів до Кременчука і з того, як приготованого тут сала, розвезення горілки, драні, п'яного насіння, що відправляється до Одеси, коров'ячої олії та вовни, не тільки під час ярмарку, а й завжди; переважно ж із Криму солі, підтримується діяльність у промисловості та полегшує спосіб існування поселян цього повіту і тому вони не стільки відчувають нині нестачу в їжі”. Ціни на хліб у повіті, — житнє борошно від 2 р. 40 к. до 2 р. 60 к. за пуд. 1 р. 80 к. за пуд. На привезених 10 байках, закупленої "у знатній кількості" купцем Слінковим (Був міським головою у Кременчуці, дуже багатий купець. Старообрядник) по 1 р. 45 к. за пуд, продається по 1р. 90 к. за пуд. Чверть вівса 7 р., гречка по 1 р. 80 к. за пуд. Головними маєтками Ліпранді вважає Остроградського та Родзянки.

Відомі люди

Іван Гнойовий — хорунжий Дієвої армії УНР.

Сучасне становище

На даний час велика частина території повіту входить до складу Кременчуцького району Полтавської області.

Примітки

↑ Декрет ВУЦВК № 463 від 30 липня 1920 «Об образовании Кременчугской губернии»(рос.)
↑ ^а ^б ^в А. Ф. С. и И. Ж. Кременчуг // Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.) / под ред. К. К. Арсеньева и Ф. Ф. Петрушевского. — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1895. — Т. XVIa (32) : Коялович — Кулон. — С. 631—633. (рос.) // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. і 4 дод.). — СПб.: 1890–1907. (рос.)
↑ ^а ^б ^в ^г редколегія (2012). Адміністративно-територіальний поділ Полтавщини (1648-2012 рр.) довідник з історії адміністративнотериторіального поділу (українська) . Полтава: ТОВ «АСМІ», оформлення, 2012. с. 31. ISBN 978-966-182-203-9.
↑ Памятная книжка Полтавской губернии на 1915 год (російська) . Полтава: Изд. Полт. губ. статис. 1915. с. 308.
↑ Демоскоп Weekly. Перший загальний перепис населення Російської Імперії 1897 Розподіл населення з рідної мови та повітах 50 губерній Європейської Росії. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 14 квітня 2011.
↑ Полтавское губернское статистическое бюро (1919). Пятая подворно-хоз. перепись в Полтавской губернии 1917 г. (російська) . Полтава: Електрическая типография Д.Н. Подземского. с. 10.