Кінематограф Грузії
  Кінематограф Грузії — термін, що позначає індустрію кіно Грузії, до нього також відносять стрічки, які були зняті грузинськими режисерами за кордоном і в період радянської окупації. Італійський кінорежисер Федеріко Фелліні був шанувальником грузинського кіно: «Грузинське кіно — абсолютно феноменальне явище, воно яскраве та філософськи натхненне, воно вельми мудре та дитяче. Там є все, що може змусити мене плакати, а це непросто»[5]. ІсторіяРаннє кіноПерші грузинські фільми знято з 1908 по 1912 рік — це документальні фільми Василя Амашукелі та Олександра Дігмелова. Єдиний повнометражний документальний кінонарис Василя Амашукелі 1912 року, «Подорож Акакія Церетелі в Рача-Лечхумі», зберігся частково. Грузинський кінематограф у радянську епоху являє собою яскраве і своєрідне явище. Воно створювалося в основному на кіностудії «Грузія-фільм», де було знято 1200 фільмів[6]. Крім національного колориту, грузинський кінематограф мав легко впізнавані риси, серед яких особливе почуття м'якого гумору, метафоричність і симпатія до людей. У радянський час грузинські кінематографісти в багатьох фільмах уміли уникати офіційного соцреалістичного стилю та створювали оригінальні й самобутні стрічки, що мали неабияку популярність в усьому СРСР. Фільми грузинських режисерів двічі були відзначені на Каннському кінофестивалі — «Покаяння» (гран-прі) і «Лурджа Магдани» (згадка)[7]. За радянських часів діяло 84 кінотеатри[8]. У 2001 році державою створено Державний центр кінематографії Грузії, який, починаючи з 2003 року, частково фінансує кілька фільмів на рік, що підходять під категорію «національний фільм» після проходження конкурсного відбору. У 2011 році близько 70 % загального бюджету кіноцентру, що становив 2,4 млн доларів, витрачено на кіновиробництво. Крім виробництва, центр займається дистрибуцією і просуванням національного кінематографа за кордоном. У 2011 році у країні функціонували 5 кінотеатрів[9], у 2013 році — 7[10], у 2017 році — 23[1]. Левову частку кінотеатрів країни володіє компанія «Руставелі Холдинг»[11]. Найпомітніші фільми останніх років — «Дні вулиці» Левана Когуашвілі, «Інший берег» Георгія Овашвілі, які, на думку кінокритика Андрія Плахова, «генетично увібрали в себе високі художні стандарти грузинського кіно, але світовідчуття в них не шістдесятницьке, а сучасне, і реалії на екрані теж зовсім інші, більш жорсткі, і поетика, і стилістика теж»[12]. Фільм Левана Закарейшвілі «Тбілісі-Тбілісі» завоював кілька призів, зокрема став володарем кінопремії «Ніка»[6]. За кордономВідсутність стабільного фінансування на батьківщині призвела до переїзду грузинських режисерів і акторів за кордон. Режисерка Нана Джорджадзе працює з німецькими продюсерами. Влаштувалися в Парижі Отар Іоселіані та Теймураз Баблуані. Його син режисер Гела Баблуані відомий фільмом «Тринадцять», знятим у жанрі нуар[6]. На міжнародних фестивалях відзначені призами фільми «Вторгнення» Діто Цинцадзе і «Початок» Деї Кулумбегашвілі[13][14][15]. Видатні фільми
Видатні персоналії .jpg)
З 2012 року основна увага грузинського кінематографа зосереджена на підтримці написання сценаріїв та європейської копродукції[16]. Бібліографія
Примітки
Посилання |
||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
