За сучасними науковими відомостями, польськими вченими подано короткі описи кодексу як рукопису галицько-волинського походження: А. Наумовим, А. Кашлей та Є. Остапчуком — з датуванням останньою чвертю XIII ст.[14][15].
У ґрунтовній монографічній праці Ю. Шевельова 2004 р. відзначено в Лавришівському Євангелії фонетичні та граматичні риси півдня Русі[16]. До української книжкової спадщини відносив Євангеліє й В. Німчук[17]. Часом його написання учений обережно визначав ХІІІ–XIV ст., а також указував на такі особливості давньоукраїнської мови в церковнослов'янському тексті рукопису, як «ѣ» > «і» («свѣдитель»), вторинний («новий») «ѣ» на місці «е» в новозакритих складах («камѣнь», «оучѣньє») та ін.[18]
Знаний діалектолог, історик мови Віктор Мойсієнко разом із палеографом Людмилою Гнатенко працюючи з оригіналом пам'ятки у Кракові, віднайшов незаперечні особливості українського тексту на сторінках Євангелія, адже писарі зобразили живу тогочасну українську вимову, в Євангеліє потрапило багато особливостей, притаманних українській мові[19].
↑Флоря Б. Н. Владимиро-Волынская епархия. Книгописание // Православная энциклопедия. — 2004. — Т. 8. — С. 731. (рос.)
↑Попова О. С. Галицко-волынские миниатюры раннего XIII века: К вопросу о взаимоотношениях русского и византийского искусства // Древнерусское искусство: Художественная культура домонгольской Руси. — Москва, 1972. — С. 289—315; Попова О. С. Византийские и древнерусские миниатюры. — Москва, 2003. — ISBN 5-85759-233-X. (рос.)
↑ абSmorąg Różycka M. Ewangeliarz Ławryszewski… — S. 115—116.
↑Лосева О. В. Русские месяцесловы. — Москва, 2001. — ISBN 5-88451-107-8(рос.)
↑Вікторія Любащенко. До питання про зведений каталог християнських рукописів Галицько-Волинської держави (історіографічний аспект) // Княжа доба: історія і культура. — 2008. — Вип. 2. — С. 167—193.
↑ абСемянчук А. Лаўрышаўскае Евангелле // Silva rerum nova: Штудыі ў гонар 70-годдзя Георгія Я. Галенчанкі. — Вільня; Мінск, 2009. — С. 236—246. (біл.)
↑Пуцько В. Г. Візантійсько-київська спадщина в культурному розвитку Великого князівства Литовського // Український історичний журнал. — № 5. — 1998. — С. 121.
↑Свенцицкий И. С. Лаврашевское Евангелие начала XIV вѣка: Палеографическо-грамматическое описаніе // Извѣстія отдѣленія русскаго языка и словесности Императорской Академіи Наукъ. — 1913. — Т. 18, кн. 1. — С. 206—228. (рос.); Свенціцькій І. Нариси з історії української мови. — Львів, 1920.
↑Лабынцев Ю. А. Литовская кирилловская письменность XIII—XV вв. в контексте кирилло-мефодиевской традиции Великого княжества Литовского // Studia Russica. — Budapest, 1999. — T. 17. — S. 52. (рос.)
Molè W. Miniatury Ewangeliarza Ławryszewskiego nr 2097 w Muzeum ks. Czartoryskich w Krakowie // Sprawozdania z posiedzeń Akademii Umiejętności. — Kraków, 1927. — № 31. — Zesz. 2. (пол.)