Лазаревський Василь Матвійович

Василь Матвійович Лазаревський
Народився	26 лютого 1817(1817-02-26) Гирявка
Помер	28 квітня 1890(1890-04-28) (73 роки) Санкт-Петербург
Країна	Російська імперія
Діяльність	письменник, перекладач, державний службовець, посадова особа, літератор, censor
Alma mater	Харківський університет
Галузь	перекладач, белетрист
Заклад	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Лазаревський Василь Матвійович у Вікісховищі

Василь Матвійович Лазаревський (26 лютого 1817(18170226), Гирявка (нині с. Шевченкове Конотопського району Сумської області — 28 квітня 1890, Санкт-Петербург) — український громадський діяч, белетрист, представник знаменитої родини Лазаревських, що сповідували старовинний патріотизм Гетьманщини. Також чиновник Міністерства внутрішніх справ Російської імперії.

Автор спогадів про Марка Вовчка.

Народився у родовому маєтку нащадка сотенної старшини Голінської сотні Прилуцького полку Матвія Лазаревського. Батько на той час був судовим службовцем. А 1836 він отримав титул дворянина.

1829—1833 Василь навчався в Чернігівській гімназії.

1841 закінчив юридичний факультет Харківського університету. У лютому 1844 на філософському факультеті Харківського університету захистив роботу на звання кандидата.

Два роки служив у Харківській палаті цивільного суду в чині губернського секретаря. Згодом переїхав на Дон, працював домашнім учителем у сім'ї учасника Франко-Московської війни В. Орлова-Денисова.

Займався перекладами російською мовою творів Вільяма Шекспіра: «Отелло», «Король Лір», «Макбет» - усі опубліковані в 1845 та 1865 роках.

1846 Лазаревський переїхав до Санкт-Петербурга, оприлюднив там свій перший твір — оповідання «Ночь в степи». Через матеріальну скруту 1847 поступив на державну службу. Отримав чин колезького секретаря і призначений чиновником з особливих доручень при голові Оренбурзької прикордонної комісії.

Як і його брати Федір і Михайло, Василь Лазаревський брав активну участь у долі Тараса Шевченка, засланого до Орської фортеці для відбування військової служби, допомагав йому матеріально.

Він також зберіг для наступних поколінь кілька малюнків і рукописів Т. Шевченка^[1].

Хоча особистого познайомився з ним лише через 10 років — у березні 1858 р. Після зустрічі поет Т.Шевченко записав у щоденнику:

"На удивление симпатичные люди эти прекрасные братья Лазаревские, и все шесть братьев, как один, замечательная редкость!"

.

1848 Лазаревський відбув до Санкт-Петербурга у службових справах, там познайомився з Володимиром Далем, який тоді обіймав посаду правителя особливої канцелярії Міністерства внутрішніх справ. Завдяки цьому знайомству Лазаревський у червні 1848 призначений чиновником з особливих доручень при Петербургському цивільному губернаторові, а згодом — секретарем в особливу канцелярію МВС.

Поза службою він допомагав В.Далеві в роботі над «Толковым словарем живого великорусского языка», одночасно склав «Малорусско-русский словарь» (нині рукопис зберігається в рукописному відділі Нижегородської бібліотеки).

1851 опублікував оповідання «Мои старые знакомцы».

1852—1862 працював у департаменті уділів, а з 1863 по 1890 роки — у МВС: віце-директором та в. о. директора департаменту загальних справ МВС (1863—1866 рр.), членом ради міністра внутрішніх справ та член ради головного управління у справах друку (1867—1890 рр.).

1873 отримав звання таємний радник.

Василь Лазаревський мав багато знайомих серед відомих московитів: Іван Гончаров, Григорій Данилевський, Марко Вовчок, Олексій Писемський, Іван Тургенєв, Михайло Салтиков-Щедрін.

Залишив спогади «Мое знакомство с Далем» та спогади про Марка Вовчка (останні, однак, не опубліковані).

Допомагав у отриманні дозволу на видання журналу «Киевская старина».

Помер у місті Санкт-Петербург, похований на Смоленському кладовищі^[2]

• Лазаревські

• Лазаревский Василий Матвеевич. // Русские писатели. 1800—1917. Биографический словарь. К—М / Главный ред. П. А. Николаев. — М.: Большая российская энциклопедия, 1994. — Т. 3. — 592 с. — 40 000 экз. — ISBN 5-85270-112-2.