Лазаренко Павло Іванович

Павло Іванович Лазаренко
5-й Прем'єр-міністр України
28 травня 1996 — 18 червня 1997
Президент	Леонід Кучма
Попередник	Марчук Євген Кирилович
Наступник	Пустовойтенко Валерій Павлович
Народився	23 січня 1953(1953-01-23) (72 роки) Карпівка, Криворізький район,  СРСР
Відомий як	політик, економіст
Громадянство	СРСР→ Україна
Національність	українець
Alma mater	Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет
Політична партія	Всеукраїнське об'єднання «Громада»
Батько	Іван Трифонович Лазаренко
Мати	Дарія Яківна Лазаренко
У шлюбі з	1. Тамара Іванівна Бровко (1954) 2. Оксана Андріївна Цикова
Діти	сини Олександр (1979) та Іван (2004), дочки Катерина та Леся
Рідня	брати Микола та Іван
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
1-го скликання
КПУ	15 травня 1990	—	18 червня 1992[1]
2-го скликання
позапартійний	24 липня 1994	—	12 травня 1998
3-го скликання
Всеукраїнське об'єднання «Громада»	12 травня 1998	—	7 лютого 2002

Павло Іванович Лазаре́нко (нар. 23 січня 1953, с. Карпівка, Криворізький район, Дніпропетровська область, Українська РСР, СРСР) — український посадовець, 5-й прем'єр-міністр України з 28 травня 1996 року по 18 червня 1997 року.

Головний фігурант кримінальної Справи Лазаренка. 2004 року міжнародна організація Трансперенсі Інтернешнл включила Лазаренка до десятки найкорумпованіших державних діячів світу^[2].

Народився в селянській родині. Батько — Іван Трифонович — народився в селі Гнідин (Бориспільського району на Київщині) у 1926 році. Того ж року разом з батьками переїхав на Південь України.

Дід Трифон був садівником. У 1932 році разом із сім'єю перебрався в село Карпівку (передмістя Кривого Рогу поблизу житломасиву Інгулець), де заклав 34-гектарний сад. У 1944 році пішов на фронт і не повернувся.

Батько, Іван Трифонович, також садівник (насадив у Карпівці сад площею 560 га). У 28 років очолив у Карпівці колгосп, згодом був головою колгоспу у сусідньому селі Олександрія. Був членом Компартії з 1956 року.

Павло Лазаренко має двох братів — старшого Миколу і молодшого Івана:

• Микола Лазаренко очолював сільраду в рідному селі батька — Гнідині (1975—1986), тепер^[коли?] працює на Інгулецькому гірничо-збагачувальному комбінаті.
• Іван Лазаренко очолював одне зі сільськогосподарських підприємств Новомосковського району Дніпропетровської області, в 2006 році обраний заступником голови Дніпропетровської обласної ради.

У 1970 році Павло Лазаренко працював водієм в колгоспі «Зоря комунізму» Широківського району Дніпропетровської області.

З травня 1971 по червень 1973 року проходив строкову військову службу в лавах Радянської армії, на кордоні з Афганістаном.

Після демобілізації навчався на агрономічному факультеті Дніпропетровського сільськогосподарського інституту, який закінчив з відзнакою у 1978 році, здобувши спеціальність «вчений-агроном».

З 1978 по 1983 рік працював у колгоспі імені Калініна Новомосковського району Дніпропетровської області на посадах агронома-організатора, головного-агронома, а з 1979 по 1983 рік — головою правління колгоспу (обраний у 26-річному віці).

На початку 1984 року Лазаренка призначено начальником управління сільського господарства Царичанського райвиконкому.

З 1985 по 1987 рік працював у Царичанському райкомі КПУ.

З 1987 по 1990 рік — у Дніпропетровському обкомі КПУ, обіймав посади пов'язані з сільськогосподарським виробництвом і харчовою промисловістю.

У лютому 1990 року обраний головою ради агропромислового комплексу Дніпропетровської області.

У серпні 1991 року обраний першим заступником голови виконкому Дніпропетровської обласної ради. Окрім того його було призначено начальником обласного управління сільського господарства.

У березні 1992 року президент Леонід Кравчук призначив Лазаренка представником Президента України в Дніпропетровській області^[3]. Кандидатуру Лазаренка висунула рада конференції трудового колективу Дніпропетровського державного аграрного університету, і її рішення підтримали понад 200 трудових колективів. Леонід Кучма в цей період пропонував іншу кандидатуру — Валерія Пустовойтенка. На цій посаді Лазаренко пропрацював до 1994 року, після чого очолив обласну раду.

Держ. службовець 1-го рангу (IV.1994)^[4].

19 липня 1995 року очолив Дніпропетровську обласну державну адміністрацію^[5].

5 вересня 1995 року за поданням прем'єр-міністра України Євгена Марчука Президент України Леонід Кучма призначив Павла Лазаренка першим віце-прем'єр-міністром^[6].

28 травня 1996 року Президент України Леонід Кучма, в межах повноважень передбачених чинним тоді Конституційним Договором, затвердив Лазаренка прем'єр-міністром України.

10 липня 1996 року Павло Лазаренко затверджений Верховною Радою прем'єр-міністром України^[7].

2 липня 1997 року звільнено з поста голови уряду.

1998 року став народним депутатом і очолив депутатську фракцію «Громада».

Доктор економічних наук (1997). Кандидат сільськогосподарських наук.

Перебуваючи на посаді першого віце-прем'єра організував через комерційну компанію постачання газу та нафтопродуктів до Дніпропетровської області, а з 1996 — до України в цілому. Державна ліцензія на постачання газу була надана приватній компанії ЄЕСУ Юлії Тимошенко, яка стала партнером по бізнесу Павла Лазаренка^[8]. Надприбутки формувались шляхом завищення ціни газу для українських споживачів. Гроші виводились через турецьку компанію United Energy International Limited ( UEIL), яка була дочірньою компанією ЄЕСУ, та, можливо, ще декілька закордонних компаній, що дозволяло розподілити прибутки серед енергетичних олігархів^[9].

14 вересня 1998 року Генеральна прокуратура України порушила кримінальну справу проти П. Лазаренка за розкрадання державного майна в особливо великих розмірах. Правосуддя Швейцарії засудило П. Лазаренка до ув'язнення за відмивання грошей у банках Швейцарії.

17 лютого 1999 року Верховна Рада України ухвалила рішення про зняття депутатської недоторканності з П. Лазаренка. За тиждень перед цим він виїхав з України. Перебував в ув'язненні під слідством у США, а також під слідством в Україні.

Працюючи на чолі уряду, звинувачувався опозиційною пресою в монополізації газового ринку України та злочинній корупції. Вважався лідером так званого дніпропетровського клану.
Згідно з рейтингом найбільших корупціонерів світу, складеному у 2008 р. Всесвітнім банком по спільній програмі з ООН «Повернення викрадених активів», Павло Лазаренко увійшов до десятки найкорумпованіших державних діячів світу.

Судовий процес проходив у Сан-Франциско, оскільки в Каліфорнії родина Лазаренка володіє ранчо. 25 серпня 2006 року його було засуджено до 97 місяців тюремного ув'язнення і штрафу в 10 млн доларів за відмивання грошей та інші злочини. Понад п'ять років Лазаренко провів під домашнім арештом у власній квартирі в Сан-Франциско. Потім, як повідомляли українські ЗМІ з посиланням на бюро в'язниць США, термін утримання Лазаренка під вартою був скорочений на 7 місяців — до 1 листопада 2012 року. В результаті рішення судді сума доведених фінансових зловживань скоротилася до 4,5-5 млн доларів.

Після домашнього арешту значну частину покарання Лазаренко відбував у федеральній тюрмі Federal Correctional Institution^[en] міста Дублін (Каліфорнія). А за рік до визволення Павла Лазаренка перевели до в'язниці Federal Correctional Institution^[en] в місті Термінал Айленд поблизу Лос-Анжелеса^[10]. 1 листопада 2012 року Павло Лазаренко був звільнений^[11].

6 липня 2016 року оглядач The New York Times Леслі Вейн повідомив, що Павло Лазаренко проживає із своєю другою дружиною і трьома дітьми в окрузі Марін поблизу Сан-Франциско (США)^[12][13].

• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (28 грудня 1995) — за видатні заслуги перед українською державою в галузі державного будівництва, значний особистий внесок у соціально-економічний і культурний розвиток Дніпропетровського регіону^[14]

• «Эколого-биологические основы сельськохозяйственного районирования территорий (на примере Днепропетровской области)» (1995)
• «Севооборот и функционирование агроценоза» (1996)
• «Экономическая и социальная направленность арендной модели хозяйствования» (1996, співавтор)
• «Научные основы реформирования аграрного производства при переходе к рынку» (1996, співавтор, редактор)
• «Україна — останній шанс: Стратегія національного порятунку» (1998).

• Дніпровський клан
• Організована злочинність

• В. В. Головко. Лазаренко Павло Іванович [Архівовано 15 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 32. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• Ю. І. Шаповал. Лазаренко Павло Іванович [Архівовано 21 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2025. — ISBN 966-02-2074-X.
• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С» [Архівовано 24 листопада 2020 у Wayback Machine.]
• Урядовий портал [Архівовано 7 вересня 2008 у Wayback Machine.]
• Україна молода, № 205, 3 листопада 2005 [Архівовано 16 березня 2008 у Wayback Machine.]
• Сайт «Украина. Ру» Біографія П. Лазаренка. (рос.) [Архівовано 9 червня 2007 у Wayback Machine.]
• «Дніпропетровська сім'я-2». Довідник. Укладачі: С.Конончук, В.Піховшек. -К., 1997
• Український олігархат. 11 липня, 2011 ▪ Тиждень [Архівовано 18 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
• З днем народження, Паша Лазаренко!
• У Украины есть шанс вернуть украденное экс-премьером Лазаренко. petrimazepa.com. Петро та Мазепа. 25 лютого 2018. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 25 лютого 2018.

• В. М. Матвієнко. Лазаренко Павло Іванович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
• Н. Ротар. Лазаренко Павло Іванович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.389 ISBN 978-966-611-818-2.

• Лазаренко Павло Іванович [Архівовано 17 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
• Лазаренко, який показав усім шлях