Ламах Валерій Павлович

Ламах Валерій Павлович
Народження	6 березня 1925(1925-03-06)  Лебедин, Сумська округа, Харківська губернія, Українська СРР, СРСР
Смерть	25 травня 1978(1978-05-25) (53 роки)
	Київ, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР
Навчання	Київський державний художній інститут (1954)
Вчитель	Касіян Василь Ілліч і Самусєв Федір Панасович
Діяльність	художник, викладач
Відомі учні	Задорожна Людмила Іванівна
Працівник	Мистецтво
Член	Спілка радянських художників України
У шлюбі з	Ламах Аліна Миколаївна

Ла́мах Вале́рій Па́влович (6 березня 1925, Лебедин — 25 травня 1978, Київ) — український радянський художник, представник покоління шістдесятників і мистецтва андеграунду; член Спілки радянських художників України з 1956 року. Чоловік художниці тканин Аліни Ламах, батько художниці Людмили Ламах.

Народився 6 березня 1925 року в місті Лебедині (нині Сумська область, Україна). 1939 року поступив у Ворошиловградське художнє училище. Під час німецько-радянської війни був вивезений на примусові роботи до Німеччини. Після повернення продовжив навчання в училищі, яке закінчив 1948 року^[1]. У 1948—1954 роках навчався на факультеті графіки у Київському художньому інституті, був учнем Василя Касіяна, Федора Самусєва. Дипломна робота — плакат «Вітчизну славимо трудом своїм»^[1].

Протягом 1956—1960 років працював старшим редактором у Державному видавництві образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР; у 1961—1964 роках — редактором плаката у тому ж видавництві, яке вже називалося видавництвом «Мистецтво». Вів активну громадську діяльність — був членом правління Спілки радянських художників України, головою республіканської ради з монументального мистецтва при Художньому фонді України, членом бюро секції монументально-декоративного мистецтва Київської організації Спілки художників України, головою республіканської та членом всесоюзної комісій з монументального мистецтва^[1].

З 1974 року — доцент кафедри оздоблення книг в Київському вечірньому факультеті Львівського поліграфічного інституту імені Івана Федорова, викладач малюнку, живопису, композиції. Мешкав у Києві, в будинку на Русанівській набережній, № 16, квартира № 85. Помер у Києві 25 травня 1978 року.

Працював у галузі плаката та монументально-декоративного мистецтва (створював панно, мозаїки). Серед робіт:

плакати

монументальні роботи

• панно «Дружба народів» в аванзалі Головного павільйону Виставки передового досвіду в народному господарстві УРСР (1958, у співавтортві з Іваном Литовченком, Іваном Скобалом, Іваном Тихим);
• мозаїки в інтер'єрі Київського річкового вокзалу (1961, у співавторстві з Ернестом Котковим та Іваном Литовченком);
• оформлення інтер'єрів та фасаду головного корпусу Інституту фізіології рослин і генетики АН УРСР у Києві (1962, у співавтортві з Ернестом Котковим та Іваном Литовченком)^[1];
• оформлення двох залів ресторану «Метро» на вулиці Хрещатику (1963, у співавтортві з Ернестом Котковим)^[1];
• мозаїки в інтер'єрі аеровокзалу аеропорту «Бориспіль», зокрема «Ікар» у залі очікування та «Мир, труд, щастя» у вестибюлі (1964—1965, у співавторстві з Ернестом Котковим та Іваном Литовченком);
• оформлення інтер'єрів та екстер'єру (фриз на цокольному поверсі, панно «Поезія», мозаїки «Земля» і «Космос»^[3]) Палацу культури «Іскра» Заводу важкого машинобудування у Жданові (1966, у співавторстві з Ернестом Котковим та Іваном Литовченком)^[1];
• оформлення інтер'єрів та екстер'єру питної галереї джерела мінеральної води № 4 в Єсентуках (1967, у співавторстві з Ернестом Котковим)^[1];
• мозаїка «Симфонія праці» на фасаді житлового будинку по проспекту Перемоги, № 21 у Києві (1968, у співавторстві з Ернестом Котковим)^[1];
• мозаїчні панно «До сонця» на передній стінці сценічної коробки і «Життя» у фойє другого поверху, декоративна плита біля фонтанів у Палаці культури хіміків у Дніпродзержинську, а також мозаїка «Фігуристки» на торцевій стіні прилеглого кафе (1968—1970)^[1];
• оформлення інтер'єрів будівель Хімкомбінату у Тамбові: смальтові мозаїки «В ім'я життя» у конференц-залі, «Літо» у харчоблоці; латунні карбовані панно «Космос» і «Мистецтво»; вітраж «Будівельники радянського суспільства» на сходовій клітці палацу культури^[4] (1972—1973)^[1];
• мозаїчне панно «Місто сонця» у вібраційному цеху заводу залізобетонних конструкцій у Києві (1973)^[5];
• смальтові мозаїчні панно на будівлях Тернопільського бавовняного комбінату (1974—1975)^[1].

Брав участь у республіканських виставках з 1952 року, всесоюзних — з 1957 року.

2013 року вийшов документальний фільм «Валерій Ламах. Коло життя» режисера Анатолія Сирих^[6].

• Ламах Валерій Павлович // Українські радянські художники : довідник / відпов. ред. І. І. Верба. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 253–254.;
• Ламах Валерій Павлович // Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — С. 127–128.;
• Попова Л. И., Цельтнер В. П. Э. И. Котков и В. П. Ламах // Очерки о художниках Советской Украины. — Москва : Советский художник, 1980. — С. 107–126. (рос.);
• Ламах Валерій Павлович // Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 350 . — ISBN 5-88500-042-5.;
• Ламах Валерій Павлович // Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 354 . — ISBN 5-88500-071-9.;
• Лисенко Л. О. Ламах Валерій Павлович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. — Т. 16 : Куз — Лев. — 712 с. — ISBN 978-966-02-7998-8.