Міхіна Тетяна Володимирівна
Тетя́на Володи́мирівна Мі́хіна (нар. 4 березня 1979, Маріуполь) — українська акторка театру і кіно, артистка драми — провідна майстриня сцени Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, народна артистка України (2021)[1]. Акторка різнопланового характеру, яка «вміло знаходить виразні засоби гри в різних драматичних жанрах», втілила на сцені образи грайливої Наталки Полтавки, харизматичної Едіт Піаф, вразливої Бланш, нещасної вдови Лимерихи[2][3]. ЖиттєписНародилася 4 березня 1979 року у місті Маріуполь Донецької області. Із чотирирічного віку займалася у шкільному танцювальному гуртку народних танців, протягом 14 років — у національному ансамблі танцю. Мріяла про кар'єру танцюристки, але вибір щодо вищої освіти зробила на користь театрального закладу — Харківського інституту мистецтв ім. Івана Котляревського (курс Михайла Тягнієнка та Любові Шульги)[4][5]. ТеатрТеатральну кар'єру почала з Харківської театр-студії «Арабески», у якій грала під керівництвом Світлани Олешко («Мері Крістмас, Джізус Крайст! (Veseloho Rizdva, Isuse!). Вертеп. Ток-шоу»). З 2000 по 2002 роки працювала акторкою Харківського українського драмтеатру ім. Тараса Шевченка, де у маленькій ролі постановки «Гамлет. Сни» режисера Андрія Жолдака на Тетяну звернув увагу Богдан Ступка, який і запропонував молодій акторці пройти прослуховування до київського національного театру. На конкурсі показала уривки з «Мини Мазайло» Миколи Куліша, над якою того часу працювала у Харкові, й після піврічного очікування (стільки складав інтервал між турами), отримала запрошення на роботу у Києві — з 2002-го — акторка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка[6]. Першою столичною роботою стала роль русалки у виставі «Божественна самотність» Олександра Білозуба — постановка за п'єсою «Оксана» Олександра Денисенка[3][7][8].  Визначною стала роль Едіт Піаф мюзиклі «Едіт Піаф. Життя в кредит» Юрія Рибчинського на музику Вікторії Васалатій, який у 2008 році на сцені театру ім. Івана Франка поставив Ігор Афанасьєв. В роботі над роллю акторка, крім вокалу (вистава передбачає, окрім тексту, ще й 15 пісень), переходила на низький голос, застосовувала пластику. Театральні умовності дозволяли не копіювати французьку співачку, а домислювати себе у вирі подій, що випали на долю цій мисткині. Театрознавиця Олена Варварич зазначає: «Згорблена, кульгава, неначе скалічена фізично й духовно, її героїня, однак, здавалась абсолютно вільною (незалежною ні від ударів долі, ні від людських пересудів). Щось неначе пульсувало у ній на межі бісівського та Божого. Від зворушливості та закомплексованості — до стійкості духу й свободи генія актриса вражала глядачів своєю майстерністю… Здавалось, їй було так просто бути причетною до самої Едіт»[7]. Робота Тетяни Міхіної була відзначена перемогою у номінації «Краща жіноча роль» Міжнародного театрального фестивалю «Мельпомена Таврії» у 2010 році[8][9]. Етапна робота — головна роль у виставі Дмитра Богомазова за п'єсою «Украдене щастя» Івана Франка, яку на київських підмостках свого часу втілювали, зокрема Наталія Ужвій, Ольга Кусенко, Марина Герасименко, Лариса Хоролець, Ірина Дорошенко та інші[10][11]. Анни в акторському переліку персонажів, яких хотілося зіграти, у Міхіної не було, проте напередодні, у паузі на зйомках кінопроєкту, партнер по майданчику Олексій Тритенко зернувся по допомогу у своїй роботі над роллю Михайла з «Украденого щастя» — треба було почитати за Анну сцену їхньої першої зустрічі. Подальше своє затвердження на роль акторка сприйняла «подарунком долі»[12]. Про персонажку Тетяни Міхіної театральна критика відгукнулася так: «Анна — чим не українська Кармен, що зводить з розуму військового, у якого завжди із собою заряджена рушниця? <…> Краса залишається такою ж холодною та відстороненою, як той повний місяць, під яким блукає Анна»[13], «істота не зовсім з людського світу, це — сновида, при тім іноді здається, що ця жінка сниться обом чоловікам, і Миколі, й Михайлові»[14], «з незникаючою прохолодою в очах — ніжною, співчутливою, злобною і ще багато якою (палітра актриси Тетяни Міхіної невичерпна) залишається в свідомості нерозуміння. Її сходження місячною доріжкою від тягаря земного у невагомість почуттів…»[15]. Сама ж Міхіна говорить про «Украдене щастя», як про біблійну історію[16]. Проєкти Під час вагітності молоде подружжя Тетяна Міхіна і Валентин Панюта (гітарист гурту «Lюk», дизайнер, викладач Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна) документували процес. На отриманому матеріалі Сергій Жадан створив п'єсу — гострий, іронічний, актуальний, жорсткий текст, що складається з шести новел — своєрідний підручник для самотньої вагітної домогосподарки, яка має не просто вижити в сучасному суспільстві споживання, але зберегти свободу своєї дитини. Прем'єра вистави «Червоний Елвіс» була зіграна 18 березня 2010 року на сцені Харківського театру-студії «Арабески» (постановка Світлани Олешко), ролі в якій зіграли Михайло Барбара, Наталія Цимбал, Ірина Волошина[7][17]. У 2018-у році Міхіна взяла участь у проєкті «Нація» Ксенії Малюкової, де на фотографіях Тетяни Гурковської представила українське аутентичне вбрання кінця XIX — початку XX століття[18]. Брала участь у проєкті «Слуховище» Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, в рамках якого читала листи Василя Стуса до сина[19], Тараса Шевченка до Григорія Квітки-Основ'яненка[20]. У 2021-у році долучилася до відтворення сучасного звучання стародавніх кримськотатарських пісень у культурологічному проєкті «Емєль» від ГО «Алєм» — серед учасників — носії кримськотатарської культури та актори київського театру ім. Івана Франка. Тетяна Міхіна виконала кримськотатарську колискову «Aynenni» («Ой люлі»)[21][22]. Кінематограф.jpg) Знімається в кіно- та телепроєктах. Ролі у телесеріалах: «Повернення Мухтара–3» (2006, реж. Володимир Златоустівський[ru]), «Нюхач–2» (2015, реж. Артем Литвиненко), «Хазяйка» (2016, реж. Бата Недич), «Останній москаль» (2017, реж. Семен Горов) тощо. У 12-серійному фільмі «Слов'яни» — шість блоків, кожен з яких знімав інший режисер (Петер Беб'як, Міхал Блашко, Сергій Санін, Олег Стахурський). Героїня Тетяни Міхіної — мачуха головної героїні — «зло злюще», яка намагається усіляко нашкодити падчерці[4]. У ситкомі «Нове життя Василини Павлівни» (2019, реж. Олексій Єсаков) — подруга головної героїні — пристрасна Яніна — позитивна персонажка на етапі пошуку своєї другої половинки, яку знаходить в особі Валери (В'ячеслав Василюк). На початку січня 2021 року вийшла пілотна серія детективно-пригодницького ретро-серіалу «Найкращий сищик» — екранізація однойменного роману Владислава Івченка, де Тетяна Міхіна втілює образ панянки, яка проходить трансформацію вид горбатої до красуні[3][23]. Серед кіноробіт — історично-біографічний фільм 2018 року режисера Олеся Янчука за сценарієм Михайла Шаєвича «Таємний щоденник Симона Петлюри», де зіграла Анну Рендер, дружину убивці Симона Петлюри Самуїла Шварцбарда. Фестивальна прем'єра фільму-казки «Пекельна Хоругва, або Різдво Козацьке» режисера Михайла Кострова за сценарієм Сашка Лірника, відбулося у конкурсній програмі «Molodist Teen Screen» 48-го щорічного Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість». Тетяна Міхіна — донька, Олена Хохлаткіна — мати ромської родини, які легко спілкуються як з людьми, так і з чортом, домовиком[24]. Франко-швейцаро-український фільм режисерки Елі Ґрапп «Ольга», у якому зіграла Тетяна Міхіна, було відмічено в рамках «Тижнів критики» 74-й Каннського міжнародного кінофестивалю (2021), також стрічка номінується від Швейцарії на премію «Оскар»[11][25]. Ролі в театрі
На сцені Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка зіграла понад 20 ролей:[6] Бланш Дюбуа — Тетяна Міхіна — вціляє в образ як гострий ніж. Вона як актриса великого кіно, на крупних планах, з пластикою (геніально тонка і точна робота Павла Івлюшкіна) героїнь німих фільмів, балансуючи на межі реальності і фантазії, дивна, зранена, надламана, вирвана з «Прекрасної мрії» — «вишневого саду» — з’являється перед глядачем і своєю сестрою: елегантно вбрана, з підкресленою вишуканою білою сукнею — талією. Все ще красива, все ще жадана, все ще з надією. Жива. Проте, тут її, як ляльку доламають остаточно: режисер і хореограф дають це зрозуміти глядачеві в першому відкритому зіткненні — протистоянні емпатії та агресії — зі Стенлі Ковальським. Театральна критикиня Ольга Стельмашевська про роль Тетяни Міхіної у виставі «Трамвай „Бажання“»[26]
Фільмографія
Визнання та нагороди
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
