Навроцький Анатолій Павлович

Анатолій Навроцький
Анатолій Навроцький
	Зображення
Основна інформація
Дата народження	25 березня 1940
Місце народження	Павлоград, УРСР
Дата смерті	6 квітня 2022 (82 роки)
Місце смерті	Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Роки активності	1971—2021
Професія	хормейстер, педагог
Освіта	Київська консерваторія
Колективи	Ансамбль «Кобза», Чоловіча хорова капела України імені Л. М. Ревуцького, Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка
Нагороди	Заслужений артист України (2000)

Анатолій Павлович Навроцький (25 березня 1940, Павлоград — 6 квітня 2022, Київ) — український музикант, хормейстер, педагог, заслужений артист України (2000). Головний хормейстер театру імені Івана Франка (1985—2020).

Життєпис

Народився 25 березня 1940 року у Павлограді. Юність провів у селі Осикове Донецької області^[1]. У 1966 році закінчив Донецьке музичне училище.

У 1971 році закінчив Київську консерваторію (клас Михайла Берденникова і Натана Рахліна). Відтоді деякий час керував вокально-інструментальним ансамблем «Кобза», викладав в Ніжинському училищі культури (нині — Ніжинський фаховий коледж культури і мистецтв імені Марії Заньковецької).

З 1972 по 1973 рік — художній керівник хорової капели Південно-Західної залізниці. З 1974 по 1983 рік — диригент Чоловічої хорової капели України імені Л. М. Ревуцького. З 1983 по 1985 — викладач Інституту культури (нині — Київський національний університет культури і мистецтв), доцент кафедри хорового диригування.

З 1985 по 2020 — головний хормейстер Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. На цій посаді — робота над понад 40 виставами театру, в тому числі «золотою класикою». Постійно співпрацював з режисерами Сергієм Данченком, Дмитром Чирипюком, Петром Ільченком, Олександром Білозубом, Андрієм Приходьком.

В 2000-му році Анатолію Навроцькому присвоєно звання заслуженого артиста України. Поет, автор пісень, обробок українських народних пісень, перекладів лібрето та віршів^[2].

Був одружений, виховав доньку Яну. Помер 6 квітня 2022 року. Похований в колумбарії Байкового кладовища, біля центрального входу.

Творчий доробок

Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка

1979 — «Украдене щастя» Івана Франка; реж. Сергій Данченко
1986 — «Енеїда»; реж. Сергій Данченко
1987 — «Майстер і Маргарита»; реж. Ірина Молостова
1989 — «Тев'є-Тевель»; реж. Сергій Данченко
1996 — «Приборкання норовливої»; реж. Сергій Данченко
1999 — «Бременські музиканти»; реж. Дмитро Чирипюк
1999 — «Три сестри»; реж. Андрій Жолдак
1999 — «Кохання в стилі бароко, або любов з неохоти»; реж. Сергій Данченко
1999 — «Шельменко-денщик»; реж. Петро Ільченко
2000 — «За двома зайцями»; реж. Сергій Данченко
2000 — «Пігмаліон»; реж. Сергій Данченко
2001 — «Мартин Боруля»; реж. Петро Ільченко
2003 — «Ех, мушкетери, мушкетери…»; реж. Дмитро Чирипюк, Петро Ільченко (власний переклад віршів Євгена Євтушенка^[3])
2003 — «Ревізор»; реж. Ігор Афанасьєв
2005 — «Наталка-Полтавка»; реж. Олександр Ануров
2005 — «Шякунтала»; реж. Андрій Приходько
2005 — «Соло-мія»; реж. Олександр Білозуб
2006 — «Соло для годинника з передзвоном»; реж. Олександр Білозуб
2006 — «Віват, королево!»; реж. Юрій Кочевенко
2007 — «Кайдашева сім'я»; реж. Петро Ільченко
2007 — «Кавказьке крейдяне коло»; реж. Лінас Зайкаускас
2008 — «Едіт Піаф. Життя в кредит»; реж. Ігор Афанасьєв
2008 — «Легенда про Фауста»; реж. Андрій Приходько
2008 — «…Я згадую… Амаркорд»; реж. Олександр Білозуб
2009 — «Назар Стодоля»; реж. Юрій Кочевенко
2009 — «Котигорошко. І покотилась горошина…»; реж. Петро Ільченко
2009 — «Дві квітки кольору індиго»; реж. Олександр Білозуб
2009 — «Агасфер»; реж. Тарас Жирко
2010 — «Самотня леді»; реж. Петро Ільченко
2010 — «Урус-Шайтан»; реж. Ігор Афанасьєв
2010 — «Буря»; реж. Сергій Маслобойщиков
2011 — «Попелюшка»; реж. Катерина Чепура
2011 — «Романси. Ностальгія»; реж. Олександр Білозуб
2012 — «Перехресні стежки»; реж. Дмитро Чирипюк
2012 — «Як тебе не любити, Києве мій!»; реж. Олександр Білозуб
2012 — «Жона є жона…»; реж. Валентин Козьменко-Делінде
2012 — «Райськеє діло»; реж. Андрій Приходько
2013 — «Чайка»; реж. Валентин Козьменко-Делінде
2013 — «Марія»; реж. Збігнев Хшановський (музичне оформлення)
2014 — «Гімн демократичної молоді»; реж. Юрій Одинокий
2014 — «Носороги»; реж. Андрій Приходько
2015 — «Дівка. Українська love story»; реж. Олена Роман
2015 — «Великі комбінатори»; реж. Дмитро Чирипюк
2015 — «Мама сказала „Ні“»; реж. Андрій Май
2016 — «Незрівнянна»; реж. Анатолій Хостікоєв
2017 — «Життя — це сон»; реж. Андрій Приходько
2017 — «Джельсоміно в країні брехунів»; реж. Діана Айше
2018 — «Очищення»; реж. Григорій Гладій