Олексієво-Дружківка
Олексі́єво-Дружкі́вка — селище Дружківської міської громади Краматорського району Донецької області, України. Розташоване на річці Кривий Торець (притока Сіверського Дінця). Найближча залізнична станція — Кіндратівка. Населення — близько 3 000 мешканців. Відстань до райцентру становить близько 22 км і проходить автошляхом місцевого значення. СимволікаПоточний герб є переспівом більш ранньої версії символіки. Срібні бруски символізують найбільше підприємство селища - Дружківський вогнетривкий завод, заснований ще у 1900 році, що працює і донині. В гербі вони склалися у формі шеврону на тлі червоного кутоподібного підніжжя, що символізує собою процес відпалу. Другим великим підприємством є КФ "Дружківська", яке багато хто знає по дружківській халві. Саме тому в горішній частині розташувалася половинка квітки соняха і золота крапля олії, що падає додолу. Списи - на місці сучасної Олексієво-Дружківки стояв козацький пост і саме біля нього виникло перше козацьке поселення. Хвиляста лазурова балка на золотих стягах срібних списів позначає річку Кривий Торець, на якій стоїть селище. На попередньому гербі також містилася палеозойська араукарія - хвойне дерево, що символізує пам'ятку природи “Дружківські скам'янілі дерева”. ІсторіяЩе в часи Запорозької Січі на річці Казений Торець була козацька маєтність Дружківка — пікет або сторожова станція. Навіть після невдалого прутського походу, коли вся эця місцевість офіціайно відійшла під владу Туреччини, в Дружківці сиділо декілька запорожців, характерників, харцизів, які, знаходячись в таємних відносинах з козаками бахмутськими та маяцькими, страшно лякали турецько-татарскі орди. В годи "лихоліття" (1768 рік) запорожці дружно захищали та відстояли свою Дружківку від всіх ординських набігів та нападів. Після 1773 року до дружківських запорожців приєдналось декілька родин козаків та містян з Полтавської та Чернігівської губернії. 1778 рокуу цю місцевість отримав командир Астраханського драгунського полка полковник Ніколай Яковлевич Оршанський. ВІн обрав Дружківку місцем для слободи, Оршанський заселив її народом купленим, переважно, в Харківській губернії. За 5 років,1783 року, в поселенні вже було 120 дворів та в них 241 чоловік та178 жінок. Не задолго до скасування кріпосного права, Дружківка перейшла до поміщика Карабина, від якого селяни отримали земельні наділи. В Дружківку переселили ще два села - Гаврилівку та Василівку.[2] За даними 1859 року тут існували 2 поселення:
Виникло в результаті об'єднання в 1939 році сіл Олексіївки та Дружківки. Сесією Олексієво-Дружківської селищної ради затверджено рік заснування селища — 1711. НаселенняМоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4]:
За даними перепису 2001 року населення селища становило 7959 осіб, із них 76,38 % зазначили рідною мову українську, 23,17 % — російську, 0,16 % — білоруську, 0,04 % — молдовську, 0,03 % — вірменську, 0,01 % — польську[5] ПромисловістьУ селищі розташований «Кіндратівський вогнетривкий завод», що спеціалізується на виробництві вогнетривких виробів для металургійної промисловості. Також працює «Кондитерська Фабрика «ДРУЖКІВСЬКА» (колишня «Дружківська харчосмакова фабрика»), продукція якої відома в багатьох містах області. Пам'яткиНа північ від селища (48°35′43″ пн. ш. 37°36′44″ сх. д. / 48.59528° пн. ш. 37.61222° сх. д.) розташована геологічна пам'ятка «Дружківські скам'янілі дерева» — скам'янілі стовбури араукарій віком близько 250 мільйонів років на території колишнього кар'єру. Персоналії
Пам’ятники та меморіалиНа південний схід від села, обабіч траси на Костянтинівку, на схилах знаходяться два пам’ятника з вапняку, виконані на тему слов’янському, давньоруському та козацькому періоду історії України. Пам’ятники знаходяться на височині і добре видні з дороги.
Примітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
