Очільники Львова

Міські голови Львова — очільники міста Львів.

Війтівський уряд був першим з інститутів маґдебурзького права, який принесла із собою німецька громада, присутня у Львові від його заснування. На початковому етапі історії міста війт займався не лише судовими, а всіма адміністративними справами, пов'язаними з життям Львова. За Д. Зубрицьким, 1287 р. у Львові (та Володимирі) були війти^[1]. До нас дійшла згадка про Бертольда Штехера, ймовірно, першого міського війта за часів короля Лева І, та його сина Матеуса, що теж був війтом міста.

Посаду війта У Львові могли передати в спадок і продати до часів Владислава Опольчика, який 7 листопада 1378 р. надав Львову привілей на обрання війта міськими райцями: «…Передаємо і даруємо дарунком вічно та непорушно уряд війта… у Львові».^[2]. Першим обраним війтом Львова став Андреас Зоммерштайн (Зоммерштейн), засновник Замарстинова^[3]. В 1388 р. цей привілей підтвердив Владислав Ягайло^[2].

З того часу провідну роль у місті почав відігравати уряд бурмистра, а юрисдикція війта стосувалася лише справ, де виступали свідки, що складали присягу. Війт очолював лаву — судовий орган міста. Символом його був меч, що висів в обраного за плечима. Цей клейнод урочисто несли перед бургомістром міста Лева на всіх святкових заходах.^[4]

У списку вказані відомі війти Львова від заснування міста і до скасування посади війта після габсбурзької реформи місцевого самоврядування в Галичині в 1786 р.
Список складений на основі даних скомпільованих Мироном Капралем^[5]. До списку включені також війти, які не згадуються у праці Мирона Капраля, проте є відомі з інших джерел (з вказівкою на джерело). В XIV—XVI ст. війта вибирала міська рада з-поміж лавників або райців. Починаючи з 1613 р. війта вибирали виключно з-поміж міських райців.

Бурґомістра вибирали з членів міської ради (спершу 6, пізніше 12). Серед відомих львівських бурґомістрів (бурмистрів) того часу, зокрема:

• Петро Штехер — далекий нащадок Бертольда Штехера і будівничий львівського водогону
• Ян Альнпек, автор першого друкованого опису Львова «Topographia civitatis Leopolitanae»
• Георгій Бойм
• Павло Кампіан, багатий купець і банкір
• Станіслав Шольц (1598), здійснив капітальний ремонт міської ратуші, встановив статую лева Лоренцовича
• Станіслав Дибовіцький (Дибович) (1560—1618) — доктор медицини (ступінь здобув у Болонському університеті, надвірний лікар короля Сигізмунда III Вази^[10]).
• Бартоломей Уберович (1619)
• Мартин Кампіан (1623)
• Еразм Сикст (1627), вчений, медик
• Ян Альнпек (1630), автор першого друкованого опису Львова «Topographia civitatis Leopolitanae»
• Бартоломей Зиморович (1648, 1664–1672), автор хроніки історії Львова «Leopolis Triplex»
• Мартин Ґросваєр (1648, керував обороною міста під час облоги Львова козацько-татарським військом
• Домінік Вільчек (1704), секретар короля Яна III Собеського
• Василь Ілляшевич (1771), греко-католик, писар консисторії при соборі Святого Юра
• Юзеф Яськевич (1786), суддя вірменської громади, секретар короля Станіслава Понятовського
• Яків Теодор Бернатович (1786), президент міського вірменського суду

У списку вказані відомі бурмистри Львова від заснування міста і до скасування виборів бурмистра міською радою після габсбурзької реформи місцевого самоврядування в Галичині в 1786 р.
Список складений на основі даних скомпільованих Мироном Капралем^[5]. До списку включені також бурмистри, які не згадуються у праці Мирона Капраля, проте є відомі з інших джерел (з вказівкою на джерело).

Після приєднання Галичини до Австрійської імперії в 1772 р., система міського самоврядування заснована на маґдебурзькому праві діяла ще деякий час. Втім, 31 серпня 1786 р. маґдебурзьке право перестало діяти у Львові. Зрештою, в 1805 р. міський маґістрат втратив право обирати бурмістра, якого відтак призначав австрійський уряд та губернаторство (намісництво). В цей період Львовом керували:

1867 року Австро-Угорщина отримала конституцію, а 1870 року Львів отримав статус, що сприяв вільному розвитку культури. Міську раду почали обирати шляхом виборів. Вирішальним фактором для обрання до ради був достаток або освіта. Активну участь у виборах почали брати громадські організації. У цей час міська рада перейшла на вищий щабель ординації — маґістрат (міський уряд) — і змогла ним керувати.^[28]

Після 1870 року Львовом керували президенти:

Починаючи з 27 травня 1934 року, самоврядування Львова почали обирати шляхом демократичних виборів. Рада складалася з 72 осіб (радних): президент, три віце-президенти, 12 лавників, решта — радники. За давньою традицією, серед віце-президентів завжди був один українець (русин) і один єврей.

З цього періоду відомі імена наступних президентів Львова:

• Юзеф Нойман (Józef Neumann), друкар (1919-1927)
• Отто Надольський (Otto Nadolski), ректор Львівської політехніки (1928—1930)
• Ян Галюх-Бжозовський (Jan Haluch-Brzozowski), інженер (1930-1931)
• Вацлав Дрояновський (Wacław Drojanowski), самоврядовець, (1931-1936)
• Станіслав Островський (Stanisław Ostrowski), доцент, лікар (пізніше — президент Польщі у вигнанні) (1936-1939)

17 вересня 1939 СРСР напав на Польщу. Під час радянської окупації Західної України посада президента Львова була скасована. Натомість була запроваджена посада Голови Тимчасового управління, а з листопада 1939 року — голови міської ради (міськвиконкому) Львова. Реальна влада зосереджувалася в руках першого секретаря міського комітету комуністичної партії.

Голова міської ради (міськвиконкому)

• 1939—1941 — Єременко Федір Ісакович

Перший секретар міського комітету (міськкому) КП(б)У

• листопад 1939 — червень 1941 — Грищук Леонід Степанович

Посадники

• Юрій Полянський (1941)

Шттадтгауптмани

• Ганс Куят (нім. Hans Kujath) (15.09.1941 — 05.02.1942)
• Еґон Гьоллер (нім. Egon Höller) (05.02.1942 — .08.1944)

Голови міськвиконкому

• 1944—1945 — Бойко Павло Володимирович
• 1945—1948 — Таран Петро Григорович
• 1948—1951 — Ніколаєнко Василь Сидорович
• 1951—1956 — Бойко Костянтин Петрович
• 1956—1958 — Овсянко Петро Федорович
• 1958—1959 — Бондарчук Спиридон Лазарович
• 1959—1961 — Ніколаєнко Василь Сидорович
• 1961—1963 — Завербний Роман Максимович
• 1963—1971 — Ягодзінський Аполлон Григорович
• 1971—1975 — Мусієвський Роман Андрійович
• 1975—1980 — Секретарюк В'ячеслав Васильович
• 1980—1988 — Пєхота Володимир Юлійович
• 1989—1990 — Котик Богдан Дмитрович

Перші секретарі міського комітету (міськкому) КПУ

• квітень 1944 — грудень 1948 — Грушецький Іван Самійлович
• 27 грудня 1948 — січень 1950 — Коваль Борис Андронікович
• січень 1950 — червень 1950 — Бондар Іван Іванович
• червень 1950 — січень 1952 — Костенко Василь Семенович
• січень 1952 — 15 січня 1958 — Коваль Федір Тихонович
• 15 січня 1958 — 15 січня 1962 — Овсянко Петро Федорович
• січень 1962 — січень 1963 — Куцевол Василь Степанович
• 30 грудня 1964 — 3 грудня 1980 — Бандровський Генріх Йосипович
• 3 грудня 1980 — 20 червня 1987 — Секретарюк В'ячеслав Васильович
• 20 червня 1987 — 17 листопада 1990 — Волков Віктор Олександрович
• 17 листопада 1990 — серпень 1991 — Мартинюк Адам Іванович

1990-1994		Василь Шпіцер
1994-2002		Василь Куйбіда
2002-2005		Любомир Буняк
2005-2006		Зиновій Сірик	виконувач обов'язків у зв'язку зі звільненням з посади Львівською міською радою Любомира Буняка
2006-2020		Андрій Садовий

2020-донині		Андрій Садовий

• У ратуші міста Львова… Від бурмистрів до міських голів. — Львів: Галицька видавнича спілка, 2016.
• (пол.) Myron Kapral, Urzędnicy miasta Lwowa w XIII—XVIII wieku, Toruń 2008, Wydawnictwo Adam Marszałek, ss. 420; (Spisy Urzędników Miejskich z Obszaru Dawnej Rzeczypospolitej, Śląska i Pomorza Zachodniego, T. 7, Ziemie Ruskie ; z. 1: Lwów)
• Привілеї міста Львова (XIV—XVIII ст.). — 2-е виправлене видання (електронний варіант) / Упорядн. М. Капраль; Наук. ред.: Я. Дашкевич, Р. Шуст. Львівське відділення Інсититуту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України; Львівський національний універсистет ім. І. Франка. — Львів, 2010. — 544 с. — (Львівські історичні пам'ятки. — Т. I. )
• Економічні привілеї міста Львова XV—XVIII ст.: привілеї та статути ремісничих цехів і купецьких корпорацій / Упор. М. Капраль, наук . ред. Я. Дашкевич, Р. Шуст. — Львів, 2013. — 2-е виправлене видання.
• Гошко Т. Д. Нариси з історії магдебурзького права в Україні (XVI — початок XVII ст.). — Львів, 2002. — 255 с.
• A. Czołowski. Pogląd na organizację i działalność dawnych władz miejskich do 1848 r., w: Miasto Lwów w okresie samorządu 1870—1895, Lwów 1896
• Бартоломей Зіморович. «Потрійний Львів. Leopolis Triplex», Пер. з латин. Н. Царьової; Наук. комент. І.Мицька; Відп. ред. О. Шишка. — Львів: «Центр Європи», 2014. — с.81 — ISBN 966-7022-30-7.
• (пол.) Denys Zubrzycki. Kronika miasta Lwowa .— Lwów: 1844.
• (лат.)Zimorowicz J. B. Opera quibus res gestae urbis Leopolis illustrantur ex mandato senatus eiusdem civitatis / Ed. C. J. Heck. — Leopoli, 1899. 
• (пол.)Skoczek J. Studia nad patrycjatem lwowskim wieków średnich, «Pamiętnik Historyczno-Prawny», VII, z.5, 255
• (пол.) 2197/41/ Łoziński W. Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie w XVI i XVII wieku. — Lwów : Gubrynowicz i Schmidt, 1890. — 305 s. — OCLC 189429025.
• Міський голова Львова на сайті Львівської міської ради
• Krzysztof Bulzacki. Ostatnia kadencja Rady Miejskiej wolnego Lwowa