Паївка

село Паївка
Герб Прапор
Церква Святих Володимира й Ольги
Країна	Україна
Область	Тернопільська область
Район	Чортківський район
Тер. громада	Гримайлівська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA61060110200080431
Основні дані
Населення	422 (2014 р.)
Територія	0.954 км²
Площа	1,6 км²
Густота населення	520.96 осіб/км²
Поштовий індекс	48230
Телефонний код	+380 3557
Географічні дані
Географічні координати	49°19′14″ пн. ш. 26°6′51″ сх. д. / 49.32056° пн. ш. 26.11417° сх. д. / 49.32056; 26.11417
Відстань до районного центру	56 км
Найближча залізнична станція	Скалат
Відстань до залізничної станції	18 км
Місцева влада
Адреса ради	48210, Тернопільська обл, Чортківський р-н, селище Гримайлів, вул. Мазепи, буд. 8
Карта
Паївка
Паївка
Мапа
Паївка у Вікісховищі

Паї́вка — село в Україні, у Гримайлівській селищній громаді Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на північному сході району.

До 1959 р. село називалося Паушівка, австрійський і польський варіанти — Паювка (Pajówka).^[1]

Дворів - 159 (2014 р.). Населення 422 особи (2014 р.).^[2]

Розташоване біля підніжжя західних схилів Товтрової гряди за 56 км від районного центру і 18 км від найближчої залізничної станції Скалат. За 2 км на північ від села проліг автошлях Галич-Статнів, від якого відгалужена дорога з твердим покриттям до с. Зелене через с. Паївка. Через село тече річка Гнилка.

Паївка знаходяться в межах вологого континентального клімату із теплим літом. Але діяльність людини призводить до поганих змін та глобального потепління. Рівень наповнення річок водою по області становить лише 20 % від необхідного стандарту, значна частина земної поверхні стає посушливою. Для покращення ситуації варто було б відновлювати екосистеми та лісові насадження.

За переказами, козаки полковника Дмитра Гуні у 1649 р. напували у селі коней, і тому поселення називалося Поївка; за іншою версією, татари під час нападів ділили у Паївці захоплену здобич на власні паї; чи розподілені паї ("парцели") землевласник розподіляв між новоприбулими поселенцями; ще інші виводять назву села від прізвища Павлуш. ^[2]

Перша писемна згадка — 1460.

У 1649 р. в Паївці перебували козаки полковника Дмитра Гуні. Під час Хмельниччини село, в ході військових дій, було повністю зруйноване у 1649 році.^[2]

Місцевість де стояли козаки у селі називається - Козаччина. ^[1]

1759 р. в селі - 20 родин.^[1]

Унаслідок 1-го поділу Речі Посполитої Паївка з 1772 р. належала до Австрійської імперії, (Тернопільський циркул). Протягом 1863-1920 рр. - Скалатського повіту. ^[2]

Початкова (або мовою того часу – тривіальна) школа була організована спільним рішенням із ґміною сусіднього села Зелене у січні 1852 року (“Gazeta Lwowska”, 31.01.1852, nr 25).^[3]

У 1886 році у селі була пожежа, на пам'ять про яку поставили пам'ятний хрест. ^[2]

14 жителів села загинули у 1914-1918 рр. на фронтах 1-ї світової війни.^[1]

У листопаді 1918 р. в Паївці проголошено владу ЗУНР; восени 1920 р. встановлено польську владу. Шість селян загинули під час національно-визвольних змагань у 1918-1920 рр..^[1]

Протягом 1920-1939 рр. - село Скалатського повіту "Тернопільського воєводства".^[2]

Діяли філії товариств «Просвіта» (читальню засновано у 1905 р. і відновлена у 1924 р.), «Сільський господар», «Союз українок»; кооператива (від 1927 р. - господарська споживча спілка "Нива").^[1]

1 серпня 1934 року село увійшло до складу новоутвореної сільської гміни Красне Скалатського повіту^[4].

В селі понад 550 осіб населення, з того понад 520 грекокатоликів і 24 особи римокатоликів. Євреїв немає. Спілкувалися тоді лише українською мовою. Школа, яку збудовано у 1902 р. є польською, бо декларації за українською школою не змогли перепинити переміни української школи на польську, бо конскрипція виказувала в Паївці менше як 25% грекокатоликів; в дійсності грекокатолики числяться тут більше як 98%.^[1]

Знатними господарями в селі були: Юрко Камуля, Сава Господарик, Яким Господарик, Сава Добривода, Петро і Панько Добривода, Іван Паращук.^[1]

Після 17 вересня 1939 року в Паївці встановлено радянську владу. Від січня 1940 р. до березня 1959 р. - село Гримайлівського району.

Від 7 липня 1941 р. до 23 березня 1944 р. - під нацистською окупацією.

В роки німецько-радянської війни у Червоній армії загинуло 25 чоловіків із села. ^[2]

За участь в українському національно-визвольному русі середини 20 ст. репресій зазнали 19 жителів села; зокрема було засуджено до 10-15 років ув'язнення 14 осіб (із них: Йосафат Добривода (1904-1941), Михайло Косик (1928-1948) та Микола Кубішн (1912-1944) закатовані у тюрмах та концтаборах НКВС). ^[2]

В УПА загинули: Микола Зарічний ("Кармелюк"; 1918-1944), Роман Камуля ("Голуб"; 1926-1944), Василь Пшик ("Шугай"; 1920-1950) та Мойсей Сава ("Богун"; 1918-1946).^[2]

З 1947 року мешканці села зазнали каральної акції операції «Захід».

Від березня 1959 р. до травня 1963 р. Паївка - Скалатського району, згодом до січня 1965 р. - Підволочиського району; відтоді і до 19 липня 2020 р. - Гусятинського району. ^[2]

З 24 серпня 1991 року село входить до складу незалежної України.

До 2020 підпорядковане Зеленівській сільраді.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Гримайлівської селищної громади^[5].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Гусятинського району, село увійшло до складу новоутвореного Чортківського району^[6].

На позачергових парламентських виборах 2019 року у селі функціонувала окрема виборча дільниця № 610243, розташована у приміщенні клубу.

Результати

• зареєстровано 316 виборців, явка 73,42%, найбільше голосів віддано за «Слугу народу» — 18,10%, за Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» і «Європейську Солідарність» — по 15,09%.^[7] В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Микола Люшняк (самовисування) — 32,03%, за Романа Василіцького (Об'єднання «Самопоміч») — 23,81%, за Ігоря Сопеля (Слуга народу) — 10,39%^[8].

В селі - 20 родин (1759 р.).^[1]

Населення - понад 550 осіб (1931 р.).^[1]

Населення - 497 осіб (2001 р.)^[9]

Населення — 475 осіб (2007).

Населення 422 особи (2014 р.). Дворів - 159 (2014 р.).^[2]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[10]:

Затверджена 23 жовтня 2020 року, рішенням №1303 XLII сесії сільської ради VII скликання. Автори – В.М.Напиткін, К.М.Богатов, С.B.Господарик.

Щит розділений вилоподібно. У першій синій частині золоте сонце з людським обличчям. У другій зеленій частині золота діжка, до якої згори летять три золоті бджоли з срібними крилами, дві і одна. У третій пурпуровій частині на золотій підкові висить срібне відро. Унизу картуша напис "ПАЇВКА" і рік першої згадки "1460".

Сонце – символ Поділля; діжка і бджоли – символ Медоборів, підкова і відро на пурпуровому полі – знак водопою козацьких коней.

Квадратне полотнище розділене вертикально на дві рівновеликі смуги – зелену древкову і пурпурову вільну; від верхніх кутів до центру виходить синій трикутник. На трикутнику жовте сонце з людським обличчям; на древковій смузі жовта діжка, до якої згори летять три жовті бджоли з білими крилами, дві і одна; на вільній смузі на жовтій підкові висить біле відро.

Є церква святих Володимира й Ольги (1996, мурована).

Споруджено пам'ятник воїнам-односельцям полеглим у німецько-радянській війні (1966).

Насипана символічна могила УСС (1990).

Пам'ятний знак на честь скасування панщини.

"Фіґури" Ісуса Христа і Божої Матері.

Пам'ятний хрест про пожежу у 1886 р.

Працюють клуб, бібліотека, ФАП, торгівельний заклад.

• Уніят В., Щавінський, В. Паївка // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 2 : Г — Л. — С. 95—96. — ISBN 978-966-457-228-3.
• Уніят, В. Паївка // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 14. — ISBN 978-966-528-279-2.
• Паївка [Текст] // Шляхами Золотого Поділля / Наукове товариство імені Шевченка ; редкол.: Р. Миколаєвич, П. Гайда, М. Кінасевич та ін. — Філядельфія, 1983. — Т. 3 : Тернопільщина і Скалатщина : Регіональний Історично-Мемуарний Збірник. — С. 525-526.
• Духовна сторінка з історії Паївки [Текст] : [освячення храму у с. Паївка Гримайлівської ОТГ] / М. Майданюк // Сільський господар плюс Тернопільщина. — 2023. — № 31 (9 серп.). — С. 6 : фот.
• З любов'ю до рідного краю [Текст] : [про кн. "Медобори. Села Зелена і Паївка", автор Г. Ніздропа] / Л. Дубас // Вісник Надзбруччя. — 2020. — № 15 (10 квіт.). — С. 2 : фот.
• "Зриваймо острі терни і обертаймо в квіти..." [Текст] : [про кн. "Медобори. Села Зелена і Паївка", автор Г. Ніздропа] / Л. Дубас // Сільський господар плюс Тернопільщина. — 2020. — № 14 (8 квіт.). — С. 10 : фот.
• Тризуб на читальні "Просвіта" [Текст] : [на будинку "Просвіти" збудованому 1922 р. у с. Паївка Гусятин. р-ну] / П. Добривода // Вісник Надзбруччя. — 2020. — № 45 (16 жовт.). — С. 2 ; Сільський господар плюс Тернопільщина. — 2020. — № 46 (18 листоп.). — С. 7.
• Як помах лебединого крила [Текст] : [100-річчя М.А. Гудза] / М. Майданюк // Вільне життя плюс. — 2013. — № 81 (9 жовт.). — С. 6.
• Pajówka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 819. (пол.)