Петрашик Володимир Ігорович

Петрашик Володимир Ігорович
фото 2021 року
Народився	25 липня 1985(1985-07-25) (39 років)  Чортків, Тернопільська область, Українська РСР, СРСР
Місце проживання	Київ
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	художній критик, мистецтвознавець, музеєзнавець
Alma mater	Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури (2008)
Галузь	мистецтвознавство
Заклад	Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури КНУКіМ Образотворче мистецтво
Посада	головний редактор журналу «Образотворче мистецтво»
Вчене звання	доцент
Науковий ступінь	кандидат мистецтвознавства
Вчителі	Могилевський Володимир Юрійович Федорук Олександр Касьянович і Міляєва Людмила Семенівна
Членство	Національна спілка художників України
Особ. сторінка	сайт журналу «Образотворче мистецтво»
Петрашик Володимир Ігорович у Вікісховищі

Петра́шик Володи́мир Ігорович (нар. 25 липня 1985, м.Чортків Тернопільській області ) — український арткритик, історик мистецтва, мистецтвознавець, музеєзнавець, кандидат мистецтвознавства (2012), доцент (з 2015), завідувач кафедри теорії та історії мистецтва НАОМА член НСХУ (з 2008).^[1], головний редактор журналу «Образотворче мистецтво» (з 2020).^[2][3] Автор монографій, понад 200 наукових публікацій з теорії, історії та практики образотворчого мистецтва, куратор мистецьких проєктів.

. Ветеран війни - учасник бойових дій з 2025 року.

Народився 25 липня 1985 у місті Чорткові на Тернопільщині. Батько Ігор Васильович Петрашик —інженер, мати Мельничук Любов Федорівна  —бібліотекарка.

2003 — закінчив гімназію «Рідна школа» ім. Маркіяна Шашкевича м. Чорткова. Публікувати статті почав з 2003.
2008 Закінчив НАОМА, факультет теорії та історії мистецтва . Педагоги з фаху: О. Федорук, Ю. Могилевський, Л. Міляєва.
Працював старшим науковим співробітником у НХМУ (2004—2005).
2008—2011 — навчався в аспірантурі НАОМА.
2012 захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства на тему: «Творчість Миколи Бурачека в контексті мистецької культури України першої половини ХХ ст.», керівник О. Федорук.
2019—2020 працював старшим науковим співробітником науково-дослідного відділу КНУКІМ
З 2010 — викладач, старший викладач, доцент кафедри теорії та історії мистецтва НАОМА (по цей час, з перервою).
2012—2015 працював ученим секретарем відділення образотворчого мистецтва НАОМА
З 2020 року  — головний редактор журналу «Образотворче мистецтво», де починав працювати у 2006, починаючи з помічника редактора відділу. Підтримуючи багаторічні традиції відомого журналу, започаткував чимало новацій, збільшив акцент на інтернет-версії.^[3]

Особливу увагу В. Петрашик приділяє дослідженням маловідомих сторінок історії українського мистецтва, які намагались приховати у радянські часи. Фундаментальні монографії присвячено творчості видатних митців початку ХХ сторіччя Миколи Бурачека та Онуфрія Бізюкова. Аналітичний підхід автора розкриває потаємні мотиви творчості, цитуючи творчі кредо художників та пов’язує з соціально-політичними подіями, що зумовили драматичні повороти долі та відбились на тематиці картин. Дослідник підтверджує факти біографій документами з архівів. З них вимальовується сутність творчої діяльності, яка набуває загальнолюдського, позачасового значення. Так, В. Петрашик звертає увагу на принципову відмінність між свідомо-конструктивним методом та поверховим реалізмом, аналізуючи творчість О. Бізюкова: «Під архітектонікою він розумів побудову речей ладом ритму, рівноваги, цілісності й контрасту, що простежується у полотні «На плоту» (1932-1933) із зібрання Національного художнього музею України, бо вважав , що саме в архітектоніці і закладено мистецьку цінність твору на відміну від натуралістичного мистецтва. Бо критерієм реалістичного мистецтва є подібність зображення із зовнішнім виглядом предметів.» ^[4].

Мистецтвознавець охоплює науковими дослідженнями різні історичні періоди, знаходячи між ними сутнісні перетини.^[5][6][7][8]

Він вивчає особливість мистецтва різних регіональних шкіл України та просліджує взаємодію українського й зарубіжного мистецтва^[9].^[10][11][12]

В. Петрашика цікавлять особливості жанрів у мистецтві, від виготовлення декоративних до цифрових творів, специфіка роботи сценографів, ілюстраторів, станковістів.^[13]. ^[14].^[15].^[16]

В.Петрашик створив яскраву галерею творчих портретів художників, серед них Охрім Судомора, Яків Гніздовський, Микола Стороженко, Валентина Виродова-Готьє, Георгій Нарбут,Віктор Маринюк, Олег Голосій, Степан Рябченко, Олег Тістол та багато інших.

Він є автором та членом редколегій наукових збірників, що видаються під егідою Національної академії наук України та Національної академії мистецтв України. Бере участь у підготовці до друку окремих томів « Енциклопедії Сучасної України» та «Шевченківського словника», рецензує книгу «Термінологія сучасного мистецтва»^[17].

Володимир Петрашик велику увагу приділяє викладацькій діяльності, адже від закладених знань та їх ґрунтовного опанування залежить якість і напрямок розвитку культури в майбутній Україні.

З 2010 з деякими перервами він – викладач і доцент Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Серед охоплених ним дисциплін «Історія українського мистецтва XVIII ст.»; «Історія українського мистецтва XIX ст.»; «Історія українського мистецтва XX – поч. ХХІ ст.»; «Основи колекціонування», «Концептуальні проблеми сучасного мистецтва»; «Методика наукових досліджень» та інші. ^[18]

З 2022, початком повномасштабної Російсько-української війни року мистецтвознавець вступив до лав ЗСУ щоб захищати батьківщину ^[19]. Дистанційно продовжував керувати видавництвом журналу «Образотворче мистецтво» та приділяти увагу питанням розвитку українського сучасного мистецтва в умовах війни.

Служба Володимира в ЗСУ проходила і в гарячих точках на передовій, і в інших локаціях, за різними призначеннями. З 2022 по 2024 Володимир працював на посаді електрика-моториста ремонтної роти 48 Кам'янець-Подільської інженерної бригади. З перервами на ротації, він воював на передових ділянках фронту у Харківській, Луганській (населених пунктах Греківка, Дружелюбівка, Ольгівка) і Донецькій областях (Часів Яр, Покровський напрямок). З вересня 2024 року В. І. Петрашик - спецпризначенець 2-го Інтернаціонального Легіону Сил оборони України. В. І. Петрашик має державні нагороди й відзнаки як ветеран війни- учасник бойових дій.

• Володимир Петрашик. Микола Бурачек: портрет на тлі епохи. К.: Сіті прес компані. 2014. ISBN 978-617-7126-02-6
• Володимир Петрашик. «Авангардний бойчукіст Онуфрій Бізюков. К.: Софія А.2018. ISBN 978-617-7031-74-0

• Олександр Храпачов. Творчий портрет // Художники України. – К. – 2007. – С. 1-2.
• «Вірний принципам правди». (Стаття до каталогу художника Віктора Пузиркова ) – К. – 2019 – 2020. – С. 4 – 10.
• Юрій Скандаков. Повернення феномену. (Стаття до каталогу художника Юрія Скандакова) – К. – 2020. – С. 4 – 12.
• Ян Станіславський і Микола Бурачек – натхненні красою української природи // Художня культура. Актуальні проблеми. – № 4. – Київ, 2007. – С. 383 – 395.
• Епіка Тараса Данилича // Образотворче мистецтво. – 2007. – № 1. – С. 68 – 69.
• Комо киян // Образотворче мистецтво. – 2007. – № 1. – С. 100 – 101.
• Синкретична спадщина Миколи Бурачека та її внесок в український пленеризм // Художня культура. Актуальні проблеми. – № 5. – Київ, 2008. – С. 425–440.
• Декілька сторінок з історії української культури першої половини ХХ ст. // Образотворче мистецтво. – 2008. – № 2. – С. 12 – 14.
• Яків Гніздовський // Образотворче мистецтво. – 2008. - №4. – С. 46 – 47.
• Утверджувати українське графічне мистецтво – Дмитро Парута // Образотворче мистецтво. – 2008. - №4. – С. 74 – 75.
• Володимир Цюпко – гармонія форми // Образотворче мистецтво – 2009. – №1. С. 66 – 67.
• Творячи прекрасне – творив вічне: Охрім Судомора // Образотворче мистецтво – 2009. – №2. С. 30 – 31.
• Живописні візії Сергія Рєпки // Образотворче мистецтво. – 2010. – 2/3. – С. 34 – 35.
• Осяяний Божою благодаттю (Миколі Стороженкові – 85!) // Образотворче мистецтво. – № 4. – 2013. – С. 50 – 53.
• Вишуканий живопис Майстра (До 85-річчя Валентини Виродової-Готьє) // Образотворче мистецтво. – 2019. – № 3.
• Цифровий всесвіт Степана Рябченка // Образотворче мистецтво. – № 2.– 2020. – С. 92 – 95
• Українська абетка Георгія Нарбута // Образотворче мистецтво. – № 2.– 2020. – С. 138
• Віктор Маринюк. «Жити уважно» // Образотворче мистецтво. – № 3-4.– 2020. – С. 88 – 89
• Олег Голосій. Живопис нон-стоп // Образотворче мистецтво. – № 1.– 2020. – С. 126 – 127
• «60 років Незалежності» Олега Тістола // Образотворче мистецтво. – № 1.– 2021. – С. 68 – 71.

• Премія ХХІ Міжнародного фестивалю Napoli Cultural Classic, видавнича секція, Марильяно, Італія (2021).^[20].

• Лауреат премії КОНСХУ імені Платона Білецького 2024 року.

• Медаль «За жертовність і любов до України» Православної Церкви України від Глави Української Православної Церкви Патріарха Епіфанія від 14 вересня 2024 року^[21].

• Медаль «За військову службу Україні» - за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку, від 1 листопада 2024 року ^[22].

• Відзнака Президії Національній академії мистецтв України за значний внесок в українську науку про мистецтво та її популяризацію від 30 січня 2025 року ^[23].

• Нагрудний знак «Ветеран війни - учасник бойових дій». 2025

• Федорук О. Петрашик Володимир Ігорьович. Енциклопедія Сучасної України. 2023

• Ковальчук О. Достойна пошана майстра // Образотворче мистецтво. 2019, № 4. С. 154.

• Довідник Національної спілки художників України.Київ.2021, ст.225

• Вікторія Найденко. Силабус «Історія українського мистецтва ХХ століття». Навчальна програма дисципліни. [2] [Архівовано 15 вересня 2021 у Wayback Machine.]
• В. Петрашик. Одеський нонконформізм: об’єднання «Мамай» // Образотворче мистецтвою 2009. – №1. С. 56 – 58 [Архівовано 4 грудня 2021 у Wayback Machine.]