2024 — нагороджений медаллю «За військову службу Україні» — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку[8].
2012 року захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства на тему: «Творчість Миколи Бурачека в контексті мистецької культури України першої половини XX ст.», керівник О. Федорук.
Від 2010 року — викладач, старший викладач, доцент кафедри теорії та історії мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (дотепер, з перервою). У 2012—2015 роках працював ученим секретарем відділення образотворчого мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури.
Від 2020 року — головний редактор журналу «Образотворче мистецтво», де починав працювати у 2006 році, починаючи з помічника редактора відділу. Підтримуючи багаторічні традиції відомого журналу, започаткував чимало новацій, збільшив акцент на інтернет-версії[3].
Творча діяльність
Обкладинка книги В. Петрашика «Микола Бурачек: портрет на тлі епохи» (2014)Обкладинка книги В. Петрашика «Авангардний бойчукіст Онуфрій Бізюков» (2018)
Особливу увагу В. Петрашик приділяє дослідженням маловідомих сторінок історії українського мистецтва, які намагалися приховати у радянські часи. Фундаментальні монографії присвячено творчості видатних митців початку XX століття Миколи Бурачека та Онуфрія Бізюкова. Аналітичний підхід автора розкриває потаємні мотиви творчості, цитуючи творчі кредо художників та пов'язує з соціально-політичними подіями, що зумовили драматичні повороти долі та відбились на тематиці картин. Дослідник підтверджує факти біографій документами з архівів. З них вимальовується сутність творчої діяльності, яка набуває загальнолюдського, позачасового значення. Так, В. Петрашик звертає увагу на принципову відмінність між свідомо-конструктивним методом та поверховим реалізмом, аналізуючи творчість О. Бізюкова: «Під архітектонікою він розумів побудову речей ладом ритму, рівноваги, цілісності й контрасту, що простежується у полотні «На плоту» (1932—1933) із зібрання Національного художнього музею України, бо вважав, що саме в архітектоніці і закладено мистецьку цінність твору на відміну від натуралістичного мистецтва. Бо критерієм реалістичного мистецтва є подібність зображення із зовнішнім виглядом предметів»[10].
Мистецтвознавець охоплює науковими дослідженнями різні історичні періоди, знаходячи між ними сутнісні перетини[11][12][13][14].
Він вивчає особливість мистецтва різних регіональних шкіл України та просліджує взаємодію українського та закордонного мистецтва[15][16][17][18][19]
В. Петрашика цікавлять особливості жанрів у мистецтві, від виготовлення декоративних до цифрових творів, специфіка роботи сценографів, ілюстраторів, станковістів[20][21][22][23].
Володимир Петрашик велику увагу приділяє викладацькій діяльності, адже від закладених знань та їх ґрунтовного опанування залежить якість і напрямок розвитку культури в майбутній Україні.
З 2010 року з деякими перервами він — викладач і доцент Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Серед охоплених ним дисциплін — «Історія українського мистецтва XVIII ст.»; «Історія українського мистецтва XIX ст.»; «Історія українського мистецтва XX – поч. XXI ст.»; «Основи колекціонування», «Концептуальні проблеми сучасного мистецтва»; «Методика наукових досліджень» та інші[25].
Військова діяльність
Від 2022 року, з початком повномасштабної Російсько-української війни року мистецтвознавець вступив до лав Збройних сил України, щоб захищати батьківщину[26]. Дистанційно продовжував керувати видавництвом журналу «Образотворче мистецтво» та приділяти увагу питанням розвитку українського сучасного мистецтва в умовах війни.
Служба Володимира в ЗСУ проходила і в гарячих точках на передовій, і в інших локаціях, за різними призначеннями. З 2022 по 2024 Володимир працював на посаді електрика-моториста ремонтної роти 48 Кам'янець-Подільської інженерної бригади. З перервами на ротації, він воював на передових ділянках фронту у Харківській, Луганській (населених пунктах Греківка, Дружелюбівка, Ольгівка) і Донецькій областях (Часів Яр, Покровський напрямок). З вересня 2024 року В. І. Петрашик — спецпризначенець 2-го Інтернаціонального Легіону Сил оборони України. В. І. Петрашик має державні нагороди й відзнаки як ветеран війни — учасник бойових дій.
Монографії
Володимир Петрашик. Микола Бурачек: портрет на тлі епохи. — Київ : Сіті прес компані, 2014. — 176 с. — ISBN 978-617-7126-02-6.
Володимир Петрашик. Авангардний бойчукіст Онуфрій Бізюков. — Київ : Софія-А, 2018. — 237 с. — ISBN 978-617-7031-74-0.
Вибрані публікації
В. Петрашик. Олександр Храпачов. Творчий портрет // Художники України. — Київ, 2007. — С. 1—2.
В. Петрашик. Вірний принципам правди // Каталог художника В. Пузиркова. — Київ, 2019—2020. — С. 4—10.
В. Петрашик. Юрій Скандаков. Повернення феномену // Каталог художника Ю. Скандакова. — Київ, 2020. — С. 4—12.
В. Петрашик. Ян Станіславський і Микола Бурачек — натхненні красою української природи // Художня культура. Актуальні проблеми. — 2007. — № 4. — С. 383—395.
В. Петрашик. Епіка Тараса Данилича // Образотворче мистецтво. — 2007. — № 1. — С. 68—69.
В. Петрашик. Синкретична спадщина Миколи Бурачека та її внесок в український пленеризм // Художня культура. Актуальні проблеми. — 2008. — № 5. — С. 425—440.
В. Петрашик. Декілька сторінок з історії української культури першої половини XX ст. // Образотворче мистецтво. — 2008. — № 2. — С. 12—14.
