Пйотр Вєсьоловський

Пйотр Вєсьоловський
Пйотр Вєсьоловський
пол. Piotr Wiesiołowski
	Пйотр Вєсьоловський родовий герб Огоньчик
Королівський секретар
	? — 1589
Монарх	Стефан Баторій, Сигізмунд III Ваза
Підскарбій надвірний литовський
	1590 — 1598
Монарх	Сигізмунд III Ваза
Попередник	Дмитро Халецький
Наступник	Ієронім Волович
Маршалок надвірний литовський
	1598 — 1615
Попередник	Кшиштоф Міколай Дорогостайський
Наступник	Ян Станіслав Сапіга
Маршалок великий литовський
	1615 — 1621
Попередник	Кшиштоф Міколай Дорогостайський
Наступник	Ян Станіслав Сапіга
Народився	16 століття ;
Помер	не раніше вересень 1619 і не пізніше 1621 ;
Похований	Białystok Cathedrald
Відомий як	державний діяч
Країна	Велике князівство Литовське; Річ Посполита
Батько	Пйотр Вєсьоловський[d]
Мати	Катажина Воловичd
У шлюбі з	Зофія з Любомирськихd
Діти	Кшиштоф Вєсьоловський, Міколай Вєсьоловськийd, Гальшка з Вєсьоловськихd, Анна з Вєсьоловськихd і Марцін Вєсьоловськийd
Брати	Ян, Ельжбета
	Медіафайли у Вікісховищі

Пйотр Вєсьоловський (молодший, пол. Wiesiołowski, біл. Весялоўскі) гербу Огоньчик (пом. 1621) — державний діяч Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, королівський секретар, підскарбій надвірний литовський (1590—1598), маршалок надвірний (1598—1615) і великий (1615—1621) литовський; староста ковенський, тикоцинський, васильківський, румборкський, бержницький, лісничий новодворський і перстунський, невідничий гродненський.

Життєпис

Народився Пйотр не пізніше 1542 року^[1] в сім'ї обозного коронного Пйотра Вєсьоловського^[be] та Катажини, доньки гродненського конюшого та войського Богдана Воловича^[be]. Мав молодшого брата Яна та сестру Ельжбету. Його батько як державця лісництва перстунського та новодворського, під час одного з полювань урятував життя Сигізмунду Августу, що пізніше посприяло кар'єрі синів на королівському дворі. Батько помер 1556 року й мати призначила опікуном малолітніх Яна та Пйотра свого брата - Остафія Воловича, підканцлера литовського. Останній посприяв навчанню племінників у німецьких реформаційних університетах у Тюбінґені та Ляйпцизі (тільки Ян). Після смерті 1570 року брата Яна, Пйотр став єдиним дідичем Білостока^[2]^[3].

На конвокаційному сеймі 1573 року Пйотр був одним із 6 представників від шляхетського стану^[4]. Імовірно перед шлюбом із Зофією Любомирською (1579) перейшов до католицької віри^[3].

На рубежі 1570-1580-х років став королівським секретарем Стефана Баторія^[5], був ним, щонайменше, до 1589 року^[6]. 1583 року став із надання Стефана Баторія лісничим перстунським і новодворським, по королівському наказу визначав межі в'їздів до лісу для новоствореного міста Ліпська^[7].

28 березня 1590 отримав посаду підскарбія надвірного литовського^[9]^[10]. 1598 року став маршалком надвірним литовським^[11]. Бувши рішучим прихильником короля, він виступив проти рокошу Зебжидовського, підписавши спрямований проти рокошан едикт 1607 року^[12].

Протягом життя був старостою ковенським (1592—1618), румбокським (1592—1605)^[13], старостою бержницьким і невідничим гродненським (1596-1621)^[14], старостою тикоцинським (1602—1614) і васильківським (1602—1619)^[15]^[16].

30 вересня 1614 року предав у цесію староство тикоцинське синові Кшиштофові^[17]. 25 червня 1615 року був номінований на посаду маршалка великого литовського^[18]^[19], на якій перебував до кінця життя.

Помер 1621 року. Був похований у крипті під вівтарем у заснованому ним костелі в Білостоці^[20]^[21].

Маєтності та фундації

Близько 1570 року збудував у Білостоці мурований оборонний замок, архітектором якого був Йов Претвич. Той замок після пізніших перебудов став Палацом Браницьких^[22]. Володів літньою резиденцією у Каменній-Старій (поблизу Домброви-Білостоцької). 1581 року став фундатором першого дерев'яного костелу у Білостоці^[23], а 1617 року розпочав будівництво нового мурованого костелу, яке закінчив його син Кшиштоф 1626 року^[24]. Збудував також костели в Малашувці (1595^[25], тепер - частина міста Домброва-Білостоцька) і Ходорувці-Старій (1617^[26]), а також костел св. Анни у Каменній-Старій, який вважається найстарішою дерев'яною будівлею на Підляшші^[27].

Сім'я

1579 року одружився з Зофією, донькою Станіслава Любомирського та Барбари з Грушовських. Подружжя мало трьох синів і трьох доньок^[28]:

Міколай^[be] (пом. 1634) — каштелян жмудський (?—1634), похований у Тикоцині;
Мацей (пом. 1625) — староста румборкський (1603—1625);
Кшиштоф (пом. 1637) — маршалок великий литовський (1623—1637);
Анна — дружина Яна Халецького^[be] (?—1615), мечника великого литовського;
Ельжбета (Гальшка) — дружина 1) Вінцента Войни^[be], ротмістра, старости інтурського; 2) князя Юрія Крошинського;
Катажина — дружина Дмитра Карпа, підвоєводи віленського.

Примітки

↑ Jan Glinka, Zamek obronny w Białymstoku na przełomie XVI i XVII wieku, [w:] Rocznik Białostocki, #2, 1961, s. 72.
↑ Czasy rodu Wiesiołowskich. Informator Białostocki.
↑ ^а ^б Urzędnicy Grodzieńscy – WIESIOŁOWSKI Piotr. Stowarzyszenie Rodów Grodzieńskich.
↑ Радаман А. Весялоўскія // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; маст. З. Э. Герасімовіч. — Мн.: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя. — ISBN 985-11-0314-4. — С. 404.
↑ Leszek Kieniewicz, Sekretariat Stefana Batorego. Zbiorowość i kariery sekretarzy królewskich, w: Studia staropolskie, t. IV, Warszawa 1986, s. 66.
↑ Józef Maroszek, Najstarszy dokument uposażeniowy Kościoła Farnego w Białymstoku z 4 grudnia 1581 roku, [w:] Białostocczyna, #2 (42), 1996, s. 7.
↑ Wiesław Wróbel, Fundacje kościelne białostockiej linii rodu Wiesiołowskich w XVI i XVII wieku, [w:] PRACE NAUKOWE Akademii im. Jana Długosza w Częstochowie, Seria: Zeszyty Historyczne, 2009, z. X, s. 170—171.
↑ Jacek Kowalski, Effigies magnorum virorum in Republica O ikonografii obrazu Hołd carów Szujskich z zamku w Podhorcach, [w:] TECHNE TEXNH, SERIA NOWA, NR 9/2022, s. 12 (PDF).
↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s.161.
↑ Józef Wolff, Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego: 1385—1795. — Kraków, 1885, s. 192.
↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s.77.
↑ Kasper Niesiecki, Herbarz Polski, t. 9, Lipsk, 1842, s. 324.
↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. IX: Inflanty, Urzędnicy inflanccy XVI–XVIII wieku, Spisy, oprac. K. Mikulski, A. Rachuba, red. A. Gąsiorowski, Kórnik 1994, s. 199, 284
↑ Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego, t. 2, Województwo trockie XIV-XVIII wiek, pod redakcją Andrzeja Rachuby, Warszawa 2009, s. 668.
↑ Przemysław Czyżewski, Starostowie wasilkowscy w XVI-XVIII w., [w:] Małe miasta. Elity., Supraśl 2005, s. 287-288.
↑ Przemysław Czyżewski, Starostowie wasilkowscy – Starostowie wasilkowscy – portret zbiorowy. cz. I, [w:] Gazeta Wasilkowska, #90, 2005/2006, s. 10.
↑ Tomasz Jaszczołt, Grzegorzs Ryżewski, Krzysztof Wiesiołowski h. Ogończyk i jego testament, [w:] Biuletyn Konserwatorski Województwa Podlaskiego, #19, 2013, s. 119.
↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s.73.
↑ Józef Wolff, Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego: 1385—1795. — Kraków, 1885, s. 170.
↑ Wiesław Wróbel, Fundacje kościelne białostockiej linii rodu Wiesiołowskich w XVI i XVII wieku, [w:] PRACE NAUKOWE Akademii im. Jana Długosza w Częstochowie, Seria: Zeszyty Historyczne, 2009, z. X, s. 180, 181.
↑ Tomasz Jaszczołt, Grzegorzs Ryżewski, Krzysztof Wiesiołowski h. Ogończyk i jego testament, [w:] Biuletyn Konserwatorski Województwa Podlaskiego, #19, 2013, s. 109.
↑ Adam Dobroński, Białystok. Historia miasta, Białystok 1998, s. 15-16.
↑ Wiesław Wróbel, Fundacje kościelne białostockiej linii rodu Wiesiołowskich w XVI i XVII wieku, [w:] PRACE NAUKOWE Akademii im. Jana Długosza w Częstochowie, Seria: Zeszyty Historyczne, 2009, z. X, s. 172.
↑ Wiesław Wróbel, Fundacje kościelne białostockiej linii rodu Wiesiołowskich w XVI i XVII wieku, [w:] PRACE NAUKOWE Akademii im. Jana Długosza w Częstochowie, Seria: Zeszyty Historyczne, 2009, z. X, s. 179.
↑ Wiesław Wróbel, Fundacje kościelne białostockiej linii rodu Wiesiołowskich w XVI i XVII wieku, [w:] PRACE NAUKOWE Akademii im. Jana Długosza w Częstochowie, Seria: Zeszyty Historyczne, 2009, z. X, s. 175.
↑ Wiesław Wróbel, Fundacje kościelne białostockiej linii rodu Wiesiołowskich w XVI i XVII wieku, [w:] PRACE NAUKOWE Akademii im. Jana Długosza w Częstochowie, Seria: Zeszyty Historyczne, 2009, z. X, s. 178.
↑ Wiesław Wróbel, Fundacje kościelne białostockiej linii rodu Wiesiołowskich w XVI i XVII wieku, [w:] PRACE NAUKOWE Akademii im. Jana Długosza w Częstochowie, Seria: Zeszyty Historyczne, 2009, z. X, s. 185.
↑ Wiesław Wróbel, Fundacje kościelne białostockiej linii rodu Wiesiołowskich w XVI i XVII wieku, [w:] PRACE NAUKOWE Akademii im. Jana Długosza w Częstochowie, Seria: Zeszyty Historyczne, 2009, z. X, s. 181.

Джерела

Tomasz Jaszczołt, Grzegorzs Ryżewski, Krzysztof Wiesiołowski h. Ogończyk i jego testament, [w:] Biuletyn Konserwatorski Województwa Podlaskiego, #19, 2013, s. 107—132.
Wiesław Wróbel, Fundacje kościelne białostockiej linii rodu Wiesiołowskich w XVI i XVII wieku, [w:] PRACE NAUKOWE Akademii im. Jana Długosza w Częstochowie, Seria: Zeszyty Historyczne, 2009, z. X, s. 165—215.
Радаман А. Весялоўскія // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; маст. З. Э. Герасімовіч. — Мн.: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя. — ISBN 985-11-0314-4. — С. 404.
Яшчолт Т., Рыжэўскі Г. Крыштаф Весялоўскі гербу Агеньчык і яго тэстамент // Архіварыус. — Мінск: НГАБ, 2008. — Вып. 6. — С. 86—109.